СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
18 вересня 2007 року | Справа № 2-6/9754-2006 |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Латиніна О.А.,
суддів Заплава Л.М.,
Видашенко Т.С.,
за участю представників сторін:
позивача: (Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (закрите акціонерне товариство) в особі Філії "Відділення "Промінвестбанку" у місті Феодосія АР Крим) - Коченкова Л.Ф. дов. б/н від 17.04.2006 року; Курбатова Л.Ю. дов. № 403 від 10.05.2006 року; Чернова В.П. дов. № 3717 від 18.05.2006 року;
відповідача: (МПП "Сіуч") - не з`явився;
відповідача: (ТОВ "КРОСС-КАФА") - Клець І.М. дов. б/н від 23.06.2005 року;
відповідача: (МПП "Віос") - не з`явився;
представника ТОВ "Атан-Крим" - Тихомирова О.М.
розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (закрите акціонерне товариство) в особі Філії "Відділення "Промінвестбанку" у місті Феодосія АР Крим на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Шкуро В.М.) від 06 вересня 2006 року у справі № 2-6/9754-2006
за позовом Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (закрите акціонерне товариство) (пров. Шевченка, 12, м.Київ, 01001)
в особі Філії "Відділення "Промінвестбанку" у місті Феодосія Автономної Республіки Крим" (вул. Назукіна, 3, м.Феодосія, АР Крим, 98100)
до малого приватного підприємства "Сіуч" (вул. Войкова, 44, м.Феодосія, АР Крим, 98100)
до товариства з обмеженою відповідальністю "КРОСС-КАФА" (вул. Куйбишева/пров. Базарний, 1/4, м.Феодосія, АР Крим, 98100)
до малого приватного підприємства "Віос" (вул. Лікарняна, 35, м.Армянськ, Красноперекопський р-н, АР Крим, 96012)
про стягнення 520897,87 грн.;
за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "КРОСС-КАФА"
до Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (закрите акціонерне товариство) в особі Філії "Відділення "Промінвестбанку" у місті Феодосія Автономної Республіки Крим"
про визнання договору недійсним
ВСТАНОВИВ:
У травні 2006 року Акціонерний промислово-інвестиційний банк (закрите акціонерне товариство) в особі Філії „Відділення Промінвестбанку у м. Феодосія АР Крим” (далі Банк) звернувся до господарського суду АР Крим з позовом до МПП „Віос” та ТОВ „КРОСС-КАФА” про стягнення заборгованості за Кредитним договором в сумі 520897,87 грн., у тому числі 500000,00 грн. заборгованості за кредитом, 20173,33 грн. заборгованості за відсотками, 185,54 грн. пені шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за Договором іпотеки –розташовані за адресою: м. Феодосія, вул. Куйбишева, 1/пров. Базарний, 4 –нежитлові приміщення літер „В” (номер приміщень 3), що належать ТОВ „КРОСС-КАФА”, та товари в обороті (бензин) на підставі договору застави № 73/03 від 28.04.2005 року (далі Договір застави), від 07.12.2005 року.
Позовні вимоги мотивовані невиконанням МПП „Віос” –позичальником за Кредитним договором, зобов'язань щодо строку повернення кредиту та сплати відсотків.
Ухвалою господарського суду АР Крим від 15.06.2006 року до спільного розгляду з первісним позовом Банку прийнята зустрічна позовна заява ТОВ „КРОСС-КАФА” про визнання Договору іпотеки недійсним з моменту укладання та виключення з державного реєстру іпотек запису під порядковим № 1938599 про обтяження іпотекою нерухомого майна –нежитлових приміщень літер „В” (номер приміщень 3), розташованих за адресою: м. Феодосія, вул. Куйбишева, 1/пров. Базарний, 4.
Зустрічний позов мотивований тим, що при укладенні Договору іпотеки для КП „КРОСС” істотне значення мали обставини, пов'язані із ступенем фінансового ризику підприємства, який суттєво зменшувався забезпеченням зобов'язань МПП „Віос” за Кредитним договором і заставою товарів в обороті. Повідомлення Банку про існування предмету застави і замовчування тієї обставини, що наявність бензину взагалі не перевірялась, є умисним введенням представника КП „КРОСС” в оману стосовно тих обставин, які мають істотне значення для договору іпотеки, що є підставою для визнання його недійсним.
Ухвалою суду від 06.09.2006 року провадження у справі в частині звернення стягнення на товари в обороті – бензин на підставі договору застави від 07.12.2005 року припинено за відсутністю предмету спору.
Рішенням господарського суду АР Крим від 06.09.2006р. у справі № 2-6/9754-2006 первісний позов Акціонерного промислово-інвестиційного банку (закрите акціонерне товариство) в особі Філії „Відділення Промінвестбанку у м. Феодосія АР Крим” (далі Банк) задоволено частково. Суд стягнув з МПП „Віос” на користь позивача 500000,00 грн. заборгованості за кредитом, 20173,33 грн. заборгованості за відсотками, 185,54 грн. пені. У стягненні з ТОВ „КРОСС-КАФА” та з МПП „Сіуч” 500000,00 грн. заборгованості МПП „Віос” за кредитом, 20712,33 грн. заборгованості з відсотків за користування кредитом, 185,44 грн. пені шляхом звернення стягнення на нежитлові приміщення літер „В” (номер приміщень 3) по вул. Куйбишева, 1/пров. Базарний, 4 у м. Феодосії і товари в обороті (бензин), відмовлено.
Зустрічний позов ТОВ „КРОСС-КАФА” задоволено. Суд визнав недійсним з моменту укладення договір іпотеки № 72/03 від 28.04.2005 року (далі Договір іпотеки), укладений між Банком та КП „КРОСС”, виключив з державного реєстру іпотек запис під порядковим № 1938599 про обтяження іпотекою майна –нежитлових приміщень у літері „В” (номер приміщень 3) по вул. Куйбишева, 1/пров. Базарний, 4 у м. Феодосії АР Крим.
Рішення суду в частині часткового задоволення первісного позову обґрунтовано тим, що МПП „Віос” порушені зобов'язання за Кредитним договором щодо строку сплати відсотків. У зв`язку з цим, у Банка є право вимагати від позичальника - МПП „Віос”, повернення кредиту, сплати відсотків за користування кредитом та пені за несвоєчасну їх сплату. А відсутність вже на момент укладення 28.04.2005 року Договору застави предмету застави –бензину, виключає звернення стягнення на заставлене за цим договором майно.
Рішення суду в частині задоволення зустрічного позову ґрунтується на доведеності факту обману і наявності його безпосереднього зв'язку з волевиявленням КП „КРОСС” укласти Договір іпотеки. На думку суду першої інстанції, повідомлення представників Банку про існування предмету застави і замовчування тієї обставини, що наявність бензину взагалі не перевірялась, є умисним введенням представника КП „КРОСС” в оману стосовно тих обставин, які мають істотне значення для договору іпотеки, а саме ступеня фінансового ризику підприємства, що є підставою для визнання договору іпотеки недійсним з підстав, передбачених статтею 203 Цивільного кодексу України.
Не погодившись з рішенням господарського суду АР Крим, Акціонерний промислово-інвестиційний банк (закрите акціонерне товариство) в особі Філії „Відділення Промінвестбанку звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, як винесене з порушенням норм матеріального права –статті 230 Цивільного кодексу України і процесуального права –статті 43 Господарського процесуального кодексу України, звернути стягнення на предмет іпотеки за Договором іпотеки, укладеним між Банком та КП „КРОСС” (правонаступником якого є ТОВ „КРОСС-КАФА”) –нежитлові приміщення літер „В” (номер приміщень 3), розташовані за адресою: м.Феодосія, вул. Куйбишева,1/пров.Базарний,4, які належать ТОВ „КРОСС-КАФА” (правонаступнику КП „КРОСС”) в погашення заборгованості за кредитним договором № 31/03 від 28.04.2005 року (далі Кредитний договір), укладеним між Банком та МПП „Віос” в сумі 528829,34 грн., у тому числі 500000,00 грн. заборгованості по кредиту, 20173,33 грн. заборгованості по відсотках за користування кредитом, 185,54 грн. пені, 5208,98 грн. держмита з позовної заяви, 18,00 грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення процесу, 2604,49 грн. держмита з апеляційної скарги.
Доводи апеляційної скарги полягають у недоведеності факту обману представника КП „КРОСС” працівниками Банку, відсутності безпосереднього зв'язку між відомостями про наявність заставленого майна –бензину з волевиявленням КП „КРОСС” укласти Договір іпотеки.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 01.12.2006 року провадження у даній справі було зупинено у зв`язку з призначенням комплексної почеркознавчої експертизи та технічної експертизи документів. У зв`язку із надходженням на адресу суду апеляційної інстанції висновків №№ 886, та 887 судово-почеркознавчої експертизи та технічної експертизи документів, ухвалою від 28.08.2007 року провадження у справі було поновлено.
У судовому засіданні оголошувалась перерва з 17 по 18 вересня 2007 року.
Повторно розглянувши справу у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, вислухавши пояснення та заперечення представників сторін та третьої особи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Акціонерного промислово-інвестиційного банку (закрите акціонерне товариство) в особі Філії „Відділення Промінвестбанку у місті Феодосія АР Крим” не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом, 28.04.2005 року між Банком та МПП „Віос” укладено кредитний договір № 31/03, згідно з пунктами 2.1, 2.2, 3.1 якого Банк надає МПП „Віос” кредит у розмірі 500000,00 грн. строк повернення якого –25.04.2007 року, на умовах, передбачених договором, із сплатою щомісяця 21% річних за користування кредитом.
Відповідно до пункту 38 вказаного договору, забезпеченням виконання зобов’язань МПП „Віос” за цим договором є іпотека нежитлових приміщень, розташованих за адресою: АР Крим, м.Феодосія, вул. Куйбишева, 1/пров.Базарний, 4 та застава товарів в обороті (паливно-мастильних матеріалів), що належать майновим поручителям.
Відповідно до пункту 6.2 кредитного договору, умови цього договору, які встановлюють обов'язок Банка стосовно надання позичальнику кредитних коштів, вступають в дію з дати підписання договорів іпотеки, передбаченого пунктом 3.8 цього договору.
На виконання пункту 3.8 кредитного договору, 28.04.2005 року між Банком та КП „КРОСС” (іпотекодавець/майновий поручитель, правонаступником якого є ТОВ „КРОСС-КАФА”) укладено договір іпотеки № 72/03, згідно з пунктом 1.1 якого, він забезпечує всі вимоги Банка, які випливають з Кредитного договору.
КП „КРОСС”, з метою забезпечення виконання зобов’язань МПП „Віос” перед банком, зазначених в пункті 1.1 Договору іпотеки, на умовах, визначених цим договором, передало в іпотеку нежитлові приміщення літер „В” (номер приміщень 3), розташованих за адресою: м. Феодосія, вул. Куйбишева, 1/пров. Базарний, 4.
Згідно з пунктом 1.5 Договору іпотеки, вартість предмета іпотеки визначена за згодою сторін та складає 500000,00 грн. без ПДВ.
Згідно з пунктом 5.7. Договору іпотеки, за рахунок предмету іпотеки Банк має право задовольнити в повному обсязі на момент фактичного задоволення свої вимоги за Кредитним договором, включаючи суму кредиту, відсотків, неустойки, відшкодування збитків, що заподіяні порушенням зобов’язання, необхідних витрат на утримання переданого в іпотеку майна, які понесені у зв’язку з пред’явленням вимоги, а також всі інші зобов’язання, що випливають з Кредитного договору.
Договір іпотеки нотаріально посвідчено 28.04.2005 року нотаріусом на підставі повідомлення Банку. До Державного реєстру іпотек внесено запис за порядковим № 1938599 про обтяження іпотекою нерухомого майна –нежитлових приміщень літер „В” (номер приміщень 3), розташованих за адресою: м. Феодосія, вул. Куйбишева, 1/пров.Базарний, 4, а 29.04.2005 року накладено заборону на відчуження цього нерухомого майна.
28.04.2005 року, на виконання пункту 3.8 Кредитного договору, між Банком (заставодержатель) та МПП „Сіуч” (заставодавець) було укладено договір застави № 73/03, відповідно до пункту 1.1 якого, заставленим майном забезпечуються всі вимоги заставодержателя, які випливають з кредитного договору.
МПП „Сіуч”, з метою забезпечення виконання МПП „Віос” зобов’язань перед банком, як про те зазначено в пункті 1.1 Договору застави, на умовах, визначених цим договором, передав в заставу товари в обороті –бензин А-92 у кількості 133320 л та бензин А-95 у кількості 125435 л (пункт 1.2. Договору застави).
У пункті 1.5 Договору застави зазначено, що заставлене майно знаходиться за адресою: АР Крим, м. Феодосія, Керченське шосе, 38А, на відповідальному зберіганні у ТОВ „Атан-Крим”. Умови зберігання і відповідальність за його збереження оговорюються окремим договором відповідального зберігання між ТОВ „Атан-Крим”, МПП „Сіуч” та Банком (пункт 1.6. Договору застави).
Вартість предмета застави, про що вказано у пункті 1.4 Договору застави, визначено за згодою сторін та складає 625000,00 грн. без ПДВ.
Відповідно до пункту 5.3. Договору застави, за рахунок коштів, що отримуються від реалізації предмету застави, заставодержатель має право задовольнити всі свої вимоги, що випливають з основного зобов'язання, визначені на момент фактичного задоволення, включаючи суму кредиту, відсотків, неустойки, відшкодування збитків, що заподіяні порушенням зобов’язання, необхідних витрат на утримання переданого в заставу майна, які понесені у зв’язку з пред’явленням вимоги, а також всі інші зобов’язання.
28.04.2005 року Банк надав МПП „Віос” кредит в сумі 500000,00 грн. шляхом сплати платіжного доручення позичальника з рахунку кредитної заборгованості.
Як вбачається з наданої Банком довідки, станом на 12.05.2006 року заборгованість МПП „Віос” із сплати процентів за користування кредитом за період з 01.03.2006 року по 11.05.2006 року склала 20712,33 грн. В той же час, за умовами Кредитного договору (пункт 3.3) відсотки за користування кредитом нараховуються Банком в останній робочий день поточного місяця за період з першого по останній календарний день місяця і сплачуються позичальником щомісяця в день нарахування або, у разі відсутності грошових коштів на поточних рахунках позичальника, протягом п'яти банківських днів з дня нарахування.
Згідно з частиною 2 статті 9 Цивільного кодексу України, майнові відносини у сфері господарювання регулюються цим Кодексом.
Статтею 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором за загальними правилами застосовуються положення про позику.
Відповідно до частини 1 статті 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Кредитним договором встановлено строк повернення кредиту –25.04.2007 року. В той же час, згідно з пунктом 4.3.3. цього договору, банк має право вимагати від позичальника (незалежно від настання строку кінцевого повернення кредиту) сплати у повному обсязі заборгованості за кредитом, процентів за користування ним, комісій, суми штрафних санкцій, передбачених цим договором, зокрема, в випадку невиконання позичальником в строк своїх обов'язків з повернення кредиту або сплаті відсотків за користування кредитом або інших обов'язків зі сплати грошових коштів, передбачених цим договором.
Відповідно до пункту 5.3. Кредитного договору, за несвоєчасну сплату сум кредиту та процентів за користування кредитом позичальник сплачує банку пеню, яка нараховується від суми простроченого платежу, в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє в період прострочення.
У зв'язку з порушенням МПП „Віос” умов Кредитного договору в частині сплати відсотків, листом від 01.04.2006 року за № 268 Банк пред'являв позичальнику вимогу про повернення кредиту, але протягом тридцяти днів після її пред'явлення кредит повернутий не був.
За таких обставин, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у Банка права вимагати від МПП „Віос” повернення кредиту, сплати відсотків за користування кредитом та пені за їх несвоєчасну сплату.
Статтею 572 Цивільного кодексу України встановлено, що в силу застави, кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника (право застави).
Відповідно до частини 1 статті 589 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.
Як встановлено судом першої інстанції і підтверджується наявними у справі доказами, обставина існування предмету застави за Договором застави - бензину А-92 у кількості 133320 л та бензину А-95 у кількості 125435 л, який знаходиться за адресою: АР Крим, м. Феодосія, Керченське шосе, 38а, на відповідальному зберіганні у ТОВ „Атан-Крим”, дійсності не відповідає. Позивачем цей факт не спростований і їм не оспорюється.
Тому, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відсутність вже на момент укладення 28.04.2005 року Договору застави предмету застави –бензину, виключає звернення стягнення на нього на вимогу Банку, а рішення суду щодо відмови в позові в частині стягнення з МПП „Сіуч” заборгованості МПП „Віос” за Кредитним договором шляхом звернення стягнення на заставлені товари в обороті – бензин, є законним і обґрунтованим.
За своєю юридичною природою договори іпотеки № 72/02 та застави № 73/03 від 28.04.2005 року є змішаними договорами. За їх змістом заставодавець своїм майном поручається перед заставодержателем –кредитором боржника, за виконання ним свого обов'язку, а це є предметом договору поруки.
Згідно зі статтею 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника. До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання (стаття 556 Цивільного кодексу України). Аналогічна норма міститься в частині 2 статті 11 Закону України „Про іпотеку” –у разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов'язанням.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 18 Закону України „Про іпотеку” (в редакції на час виникнення спірних відносин) істотною умовою іпотечного договору є порядок виконання основного зобов'язання.
Статтею 196 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо в господарському зобов'язанні беруть участь кілька зобов'язаних суб'єктів, кожний з них повинен виконати зобов'язання відповідно до частки цього суб'єкта, визначеної зобов'язанням. У разі якщо це передбачено законодавством або договором, зобов'язання повинно виконуватися солідарно. При солідарному виконанні господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення ЦК України, якщо інше не передбачено законом.
Статті 544 Цивільного кодексу України закріплене право боржника, який виконав солідарний обов'язок, на зворотну вимогу. Це право полягає у тому, що боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього. Якщо один із солідарних боржників не сплатив частку, належну солідарному боржникові, який у повному обсязі виконав солідарний обов'язок, несплачене припадає на кожного з решти солідарних боржників у рівній частці.
Наявна конструкція Кредитного договору з похідними від нього договорами застави та іпотеки у разі виконання ТОВ „КРОСС-КАФА” зобов'язання МПП „Віос” породжує для Банка, ТОВ „КРОСС-КАФА” та іншого зобов'язаного суб'єкта певні правові наслідки. Крім того, що Банк буде повинен вручити ТОВ „КРОСС-КАФА” документи, які підтверджують виконане ним зобов'язання, до ТОВ „КРОСС-КАФА” перейдуть усі права Банка за Кредитним договором і право на зворотну вимогу (регрес) у рівній частці до майнового поручителя за Договором застави, тобто право звернути стягнення у цій частці на заставлений бензин, що суттєво знижує фінансовий ризик ТОВ „КРОСС-КАФА”.
Відсутність же предмету застави виключає право застави, та як наслідок і передбачене Кредитним договором право на регрес у рівній частці до іншого зобов'язаного суб'єкта, що суттєво спотворює прописані договірні взаємини учасників цих кредитних відносин.
Тому, цілком обґрунтованим та законним є висновок суду першої інстанції про те, що важливе значення для укладення КП „КРОСС” Договору іпотеки мало наявність права застави на товари в обороті. Порядок виконання Кредитного договору, а це є суттєвою умовою Договору іпотеки, передбачає наявність і іншого зобов'язаного суб'єкта, який відповідає перед Банком як солідарний боржник, що значно зменшувало фінансовий ризик КП „КРОСС”, пов'язаний з порушенням МПП „Віос” зобов'язання за Кредитним договором.
Доводи відповідача про те, що представник КП „КРОСС” не міг бути обізнаним про кількість та вартість товарів в обороті, які мали передаватися в заставу МПП „Сіуч”, спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
Так, відповідно до пункту 1.1 Договору іпотеки, представник КП „КРОСС” з умовами Кредитного договору ознайомлений і з ними згоден.
Судова колегія також звертає увагу на те, що пунктом 6.2.2 Положення про порядок кредитування в Філіях Промінвестбанк, що є стандартними умовами кредитування, передбачено, що вартість застави має перевищувати суму кредиту не менш ніж у два рази. За таких обставин, а це не могло бути невідомо представнику ПП „КРОСС”, вартість предмету застави за договором застави мала складати не менш як 500000,00 грн., якої достатньо для задоволення регресної вимоги КП „КРОСС”.
Також судова колегія не може прийняти до уваги твердження Банку про те, що процедура прийняття у заставу товарів в обороті здійснювалося посадовими особами Банку з додержанням вимог закону та відповідних положень Банку.
Прокуратурою м. Феодосії 22.06.2006 року за фактом скоєння посадовими особами Банку злочину, передбаченого статтею 366 (частина 1) Кримінального кодексу України, було порушено кримінальну справу № 10601190070. Постановою слідчого прокуратури м. Феодосії від 06.07.2007 року кримінальну справу припинено у зв'язку з відсутністю в діях посадових осіб прямого умислу на внесення неправдивих відомостей до акту від 28.04.2005 року перевірки наявності заставленого майна –бензину марок А-92, А-95 на суму 625000,00 грн. на відповідальному зберіганні у ТОВ „Атан-Крим” за адресою: м. Феодосія, Керченське шосе, 38а, що виключає склад злочину, передбаченого статтею 366 Кримінального кодексу України. Слідчим встановлено, що директор МПП „Сіуч” в квітні 2005 року надав Банку документи про наявність у власності підприємства бензину, а 28.04.2005 року посадовою особою Банку методом простукування ємностей, розташованих за адресою: м. Феодосія, Керченське шосе, 38а, встановлено факт знаходження в них великої кількості паливно-мастильних матеріалів. У зв`язку з тим, що МПП „Сіуч” сплачувало значні суми на рахунки ТОВ „Атан-Крим”, у працівників Банку не виникло сумнівів щодо наявності предмету застави. Слідчий дійшов висновку про відсутність в діях посадових осіб складу злочину, передбаченого статтею 367 Кримінального кодексу України –службова недбалість, бо діями посадових осіб Банку матеріальної шкоди не завдано.
Частиною 5 статті 49 Закону України „Про банки і банківську діяльність” встановлено, що при наданні кредитів банк зобов'язаний додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти наявність забезпечення кредитів.
Згідно з пунктом 1.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління НБУ від 17.07.2001 року за № 275, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 21.08.2001 року за № 730/5921, банк має право розпочати здійснювати кредитні операції лише за умови дотримання вимог чинних законодавчих актів України та нормативно-правових актів Національного банку України, якими визначаються умови для здійснення відповідних операцій (у тому числі щодо наявності технічних умов, спеціальних підрозділів, їх керівників, відповідних спеціалістів та внутрішніх положень, що регламентують порядок здійснення операцій). Банки, філії банків здійснюють банківську діяльність у порядку, визначеному Законом України „Про банки і банківську діяльність”, нормативно-правовими актами Національного банку України, та відповідно до них розробленими статутами, внутрішніми положеннями банків.
Відповідно до пункту 6.2.2 Положення про порядок кредитування в філіях Промінвестбанку, затвердженого рішенням правління Банку від 14.05.2004 року, кредитний працівник, разом з працівниками служби безпеки та юридичного відділу (і працівниками інших підрозділів, якщо вони призначені керівником станови банку для визначення ліквідності забезпеченості кредиту), зобов'язані переконатися в можливості реалізації забезпечення, як додаткового шляху погашення кредиту та відсотків (зокрема, підтвердити його наявність, місцезнаходження, можливість його відчуження, тощо).
Єдиний порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів, проведення обліково-розрахункових операцій, що застосовується на підприємствах та організаціях України, які займаються нафтопродуктозабезпеченням, встановлений Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях України, затвердженою спільним наказом Держнафтогазпрому, Міністерства економіки, Міністерства транспорту, Держстандарту, Держкомстату України від 02.04.1999 року за № 81/38/101/235/122, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.10.1999 року за № 685/3978.
Інструкцією, вимоги якої є обов'язковими для підприємств, установ та організацій всіх галузей народного господарства і всіх форм власності, а також для громадян - суб’єктів підприємницької діяльності, що займаються придбанням, транспортуванням, зберіганням та реалізацією нафти і нафтопродуктів на території України, встановлені методи та порядок визначення кількості та якості нафтопродуктів, порядок їх обліку. Ця Інструкція визначення кількості та якості нафтопродуктів методом простукування не передбачає.
Підтверджуючи наявність предмету застави – бензину, посадові особи Банку не додержувались вимог Інструкції щодо методу визначення його кількості згідно з ГОСТ 26976 та порядку його прийняття за якістю, який застосовується в усіх випадках, якщо нормативною документацією на нафтопродукти, умовами поставки або іншими зобов’язаннями не встановлено іншого порядку приймання за якістю.
Тому, обґрунтованим є висновок, що в порушення вимог закону, внутрішнього положення Банку про кредитування перевірка наявності предмету застави за Договором застави посадовими особами Банку належним чином не здійснювалася.
Не можуть бути прийняті до уваги твердження Банку і про те, що його посадовими особами належним чином проведена документальна перевірка наявності предмету застави за Договором застави.
Предметом застави, відповідно до частин 2, 3 статті 4 Закону України „Про заставу”, може бути майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужено заставодавцем та на яке може бути звернено стягнення. Предметом застави може бути майно, яке стане власністю заставодавця після укладення договору застави, в тому числі продукція, плоди та інші прибутки (майбутній урожай, приплід худоби тощо), якщо це передбачено договором.
Стаття 41 вказаного Закону визначає, що договір застави товарів у обороті повинен індивідуалізувати предмет застави шляхом зазначення знаходження товарів у володінні заставодавця чи їх розташування в певному цеху, складі, іншому приміщенні або іншим способом, достатнім для ідентифікації сукупності рухомих речей як предмета застави.
Як вбачається із змісту Договору застави, право власності МПП „Сіуч” на предмет застави –бензин, який знаходиться на зберіганні у третьої особи, підтверджене його складською довідкою від 26.04.2005 року, накладними № 517/1 від 28.03.2005 року, № 525 від 29.03.2005 року та № 526 від 29.03.2005 року.
Але, відповідно до статті 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованим ів Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704, накладна є лише первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операцій, і підставою для бухгалтерського обліку цієї операції, а складська довідка віднесена до облікових регістрів інформації з прийнятих до обліку первинних документів.
На підтвердження факту зберігання ТОВ „Атан-Крим” бензину, заставленого за Договором застави, Банк посилається на договір відповідального зберігання № 12/10 від 28.04.2005 року, укладеного між ТОВ „Атан-Крим”, МПП „Сіуч” і Банком та акт приймання-передачі майна № 2 до цього договору від 28.04.2005 року, за якими заставлений бензин начебто зберігався ТОВ „Атан-Крим” у ємностях за адресою: м. Феодосія, Керченське шосе, буд. 38а. В той же час, згідно з висновком комплексної почеркознавчої та технічної експертизи документів –договору відповідального зберігання № 12/10 від 28.04.2005 року та акту приймання-передачі майна № 2 до цього договору від 28.04.2005 року, підписи на договорі та акті від імені представника ТОВ „Атан-Крим” Тихомирова О.М. виконані іншою особою, відтиски печаток ТОВ „Атан-Крим” є підробними, нанесеними на дані документи з використанням струйного принтера. Висновки експертизи спростовують зазначений у договорі факт проведення посадовими особами банку ідентифікації повноважних на підписання договору представників сторін. Також є підробним наданий банком договір № 4 зберігання від 05.01.2005 року між МПП „Сікч” та ТОВ „Атан-Крим” за підписання якого та Акту від 28.04.2005 року директор МПП „Сіуч” Балаценко К.К. вироком Феодосійського міського суду від 15.01.2007 року у кримінальній справі № 1-66/07 засуджений за скоєння злочину, передбаченого пунктом 1 статті 366 Кримінального кодексу України.
Відповідно до статті 961 Цивільного кодексу України, яка визначає поняття складських документів, товарний склад, під яким розуміється організація, яка зберігає товар та надає послуги, пов`язані із зберіганням, на засадах підприємницької діяльності, на підтвердження прийняття товару видає один із таких складських документів: складську квитанцію, просте складське свідоцтво, подвійне складське свідоцтво. Товар, прийнятий на зберігання за простим або подвійним складським свідоцтвом, може бути предметом застави протягом строку зберігання на підставі цього свідоцтва.
Згідно з частинами 1-3, 6 статті 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами 2-5 цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Зміст цієї норми закону зобов`язує банк проявляти той ступінь дбайливості і обережності, який потрібен від банку за характером кредитних відносин для запобігання порушення прав їх учасників. Розуміючи свою неналежну дбайливість щодо перевірки наявності предмету застави, посадові особи замовчали обставину, що така перевірка не проводилась.
Судова колегія вважає, що з огляду на вимоги закону про обов`язковість перевірки наявності забезпечення кредиту таке замовчування обставин, що мають суттєве значення для договору іпотеки, є свідомим, таким, що передбачало можливі негативні наслідки для КП „КРОСС”. За таких обставин, є підстави вважати, що за умови обізнаності представника КП „КРОСС” про те, що підприємство є єдиним поручителем за кредитним договором, то договір іпотеки укладеним би не був.
В порушення цієї норми закону, Банк зловжив своїми правами, повідомивши КП „КРОСС” відомості, про встановлення факту наявності заставного майна і замовчав обставину, що перевірка наявності цього майна в передбаченому законодавчими актами порядку не здійснювалася.
Із змісту частини 2 статті 9 Цивільного кодексу України випливає, що основу правового регулювання недійсності договору у сфері господарювання складають загальні норми ЦК України з урахуванням особливостей правового регулювання господарських зобов'язань, що встановлені ГК України.
Особливості визнання недійсними господарських зобов'язань визначені, зокрема, статтею 207 Господарського кодексу України, згідно з частиною 1 якої господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, може бути на вимогу однієї із сторін визнано судом недійсним повністю або в частині.
Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до статті 230 Цивільного кодексу України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина 1 статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Омана має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Пункт 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978 року № 3 “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” передбачає, що при вирішенні позовів про визнання угоди недійсною під впливом обману відповідні вимоги можуть бути задоволені при доведеності факту обману і наявності його безпосереднього зв'язку з волевиявленням сторони укласти угоду на вкрай невигідних для неї умовах.
Під обманом у таких випадках слід розуміти умисне введення в оману учасника угоди шляхом повідомлення відомостей, що не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мають істотне значення для угоди, що укладається.
Пункт 13 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 року № 02-5/111 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” містить роз'яснення про те, що у вирішенні спорів про визнання угод недійсними під впливом обману відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності фактів обману і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо укладення угоди. Також зазначено, що під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації, що уклала угоду, шляхом повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мають істотне значення для угоди.
З огляду на викладене, судова колегія вважає доведеними факт обману представника КП „КРОСС-КАФА” і наявність його безпосереднього зв'язку з волевиявленням КП „КРОСС-КАФА” укласти угоду на невигідних для себе умовах.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.
Керуючись статтями 101, 103 п.1, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (закрите акціонерне товариство) в особі Філії "Відділення "Промінвестбанку" у місті Феодосія АР Крим залишити без задоволення, рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 06 вересня 2006 року у справі № 2-6/9754-2006 залишити без змін.
Головуючий суддя О.А.Латинін
Судді Л.М. Заплава
Т.С. Видашенко