УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ     СУД       ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ     ОБЛАСТІ

Справа № 22ц-10025/2010                                                                                                          Головуючий у 1-й інстанції – Багрова А.Г.

Категорія –52                                                                                                                                 Доповідач – Петренко І.О.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

25 серпня 2010 року

Колегія суддів судової палати по цивільним справам апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

    головуючого                                    судді  –  Петренко І.О.

    суддів                                                          –   Котушенко С.П., Романюк М.М.

    при секретарі                                              –  Кононенко І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу

ОСОБА_1 на рішення Нікопольського міськрайонного суду  Дніпропетровської області від 8 червня  2010 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Нікопольської міської лікарні № 1 , третя особа Нікопольський  міський відділ охорони здоров”я про поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за вимушений прогул , про відшкодування моральної шкоди ,-

В С Т А Н О В И Л А :

    Позивачка звернулась до суду у березні 2009 року з позовною з’явою , в якій просила постановити рішення , яким поновити  її на роботі на посаді лікаря невропатолога Нікопольської міської лікарні № 1 , визнав наказ відповідача про її звільнення по п.1 ст. 40 КЗпП України ( по скороченню штату працівників) за № 15 к від 19 лютого 2009 року незаконним ; стягнути з відповідача на її користь заробітну плату  за час вимушеного прогулу з 19 лютого 2009 року по день розгляду справи , виходячи із середньомісячної заробітної плати позивачки у розмірі 1155 грн. ; стягнути з відповідача  на відшкодування моральної шкоди 5000 грн.

    Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 8 червня 2010 року позивачці відмовлено в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

    В апеляційній скарзі позивачка просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення про задоволення її позовних вимог.

Вислухавши учасників судового засідання ,  розглянувши матеріали справи  законність та обгрунтованність  рішення суду першої інстанції  , колегія суддів вважає , що  апеляційну скаргу слід відхилити , а рішення суду  залишити без змін , оскільки  для скасування  рішення підстави вказані в ст. 309 ЦПК України відсутні .

Відповідно  до ст.. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення , яким суд , виконавши  всі вимоги цивільного судочинства , вирішив  справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення , ухвалене на основі  повно і всебічно з”ясованих обставин , на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень , підтверджених тими доказами , які були досліджені в судовому засіданні.

Як вбачається з матеріалів справи позивачка  знаходилась в трудових відносинах з відповідачем в період з  19 вересня 1978 року по  19 лютого 2009 року і була звільнена на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв”язку із скороченням  штату працівників , згідно з наказом № 15к від 19 лютого 2009 року ( ар. сп. 6,7,13,67-69). Скорочення штатних одиниць по міській лікарні № 1 проводилось у відповідності з наказом МОЗ України від 23 лютого 2000 року № 33 „ Про штатні нормативи та типові штати працівників закладів охорони здоров’я” , згідно до якого було видано наказ № 167 від 18 грудня 2008 року „ Про скорочення штатних одиниць”  (8,14,50,24-29,61-66).  18 лютого 2008 року позивачку ознайомили  з наказом про звільнення , однак , вона від підпису відмовилась , оскільки була з ним не згодна. 18 грудня 2008 року позивачці була запропонована  посада лікаря терапевта , від якої остання відмовилась ( ар. сп. 23).

Як зазначено  в п. 19 постанови Пленуму Верхованого Суду України „ Про практику розгляду судами трудових спорів” від 6 листопада 1992 року з наступними доповненнями суд , розглядаючи  трудовий спір , пов”язаний  зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України  забов”язаний з”ясувати , чи дійсно у відповідача мали місце  зміни організації  виробництва і праці , зокрема, ліквідація , реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи організації, скорочення чисельності або штату працівників , чи додержано власником або уповноваженим ним органом  норм законодавства , що регулюють вивільнення працівника , які є докази  щодо змін в організації виробництва і праці, про те , що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві , в установі , організації , чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. Вище зазначені вимоги суд першої інстанції дотримав і постановив оскаржуване рішення.

Доводи наведені позивачкою в апеляційній скарзі про те , що відповідач  не врахував  переважного права позивачки на залишення її на роботу , чим порушив вимоги ст.ст.42, 49-2 КЗпП України не знайшли свого підтвердження. Так, позивачка стверджувала , що  лише вона має кваліфікацію лікаря-невропатолога першої категорії , якої не мають  працівники , які залишились працювати на посадах лікарів невропатологів. Зокрема, ОСОБА_2  за фахом терапевт ,яка закінчила санітарно-гігєничний факультет і не має лікувальної освіти ; ОСОБА_3 та ОСОБА_4 також за фахом терапевти . Однак , такі твердження позивачки спростовуються вивченими судом посвідченнями вище вказаних лікарів про те , що їм присвоєна  та ними підтверджена кваліфікація лікаря невропатолога вищої категорії ( ар. сп. 107, 113,121). Решта доводів позивачки про скрутне становище в сім”ї позивачки не можуть бути підставами для задоволенні позовних вимог останньої , оскільки вона не являється єдиною особою з самостійним заробітком ( ар. сп. 5) , не має на утриманні  двох і більше утриманців ( ар. сп.5,15,20,21).

Доводи апеляційної скарги про те , що профспілковий комітет не давав своєї згоди на звільнення позивачки також не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні , оскільки , як вбачається з протоколу від 28 січня 2009 року питання переважного права  позивачки на залишення на роботі  вивчалося профспілковим комітетом , було відкладено  до надання останньою підтверджуючих документів ( ар. сп. 56-58) і остаточно вирішено 10 лютого 2009 року ( ар. сп. 11-12) задоволенням подання адміністрації Нікопольської міської лікарні № 1 від 14 січня 2209 року.

При вище викладених обставинах , суд обґрунтовано і у відповідності до вимог діючого трудового законодавства постановив рішення , яким відмовив  позивачці в  задоволенні її позовних вимог , як не обґрунтованих , оскільки кожна із сторін  забов”зана  вказати на обставини та надати докази в обгрунтування своєї позиції та заперечення на вимоги іншої сторони.

Відповідно  до  положень ст. 308 ЦПК України  апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін , якщо визнає  , що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням  вимог матеріального і процесуального права.

Керуючись ст..ст.303,307,308,313,314,315,316,317,319 ЦПК України , колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

    Апеляційну скаргу ОСОБА_1 Іванівни- відхилити.

    Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від  8 червня 2010 року – залишити без змін.

Ухвала апеляційного  суду набирає  законної сили  з моменту її проголошення , однак  може бути  оскаржена  шляхом подачі  касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили  до Верховного Суду України .

Судді