У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 серпня 2010 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі :
головуючого судді Флісака Р.Й.,
суддів Кривобокової Н.М., Хруняка Є.В.,
з участю прокурора Никифорука В.П.,
захисника ОСОБА_1,
потерпілих ОСОБА_2, ОСОБА_3,
виправданих ОСОБА_4, ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Івано-Франківську кримінальну справу за апеляціями прокурора, який брав участь в розгляді справи судом першої інстанції та потерпілих ОСОБА_2 і ОСОБА_3, на вирок Богородчанського районного суду від 05 лютого 2010 року,-
в с т а н о в и л а :
Вказаним вироком ОСОБА_4,
ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець смт. Ходорів Жидачівського району Львівської області, мешканець АДРЕСА_1, з вищою світою, одружений, має на утриманні двох малолітніх дітей, працюючий охоронцем у ВАТ «ПриватБанк», раніше не судимий, громадянин України,
________________________________________________________________________________
Справа 11-362/2010р. Головуюча у І інстанції Круль І.В.
Категорія ст. 365 ч.2 КК України Доповідач Флісак Р.Й.
ОСОБА_5,
ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженець м. Тлумач Івано-Франківської області, мешканець АДРЕСА_2, із середньо-спеціальною освітою, одружений, має на утриманні малолітню дитину, прапорщик міліції швидкого реагування ОРМШР «Беркут» УМВС України в Івано-Франківській області, раніше не судимий, громадянин України, -
обидва визнані невинуватими і виправдані за ст.ст. 365 ч.2, 162 ч.2 Кримінального кодексу України за відсутністю складу злочину.
Органами досудового слідства ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було пред’явлене обвинувачення в тому, що вони, працюючи в окремій роті міліції швидкого реагування ОРМШР «Беркут» УМВС України в Івано-Франківській області, будучи службовими особами, представниками правоохоронного органу та представниками влади, наділеними правом у межах своєї компетенції пред’являти вимоги, а також приймати рішення, обов’язкові для виконання фізичними та юридичними особами, 22 січня 2003 року приблизно о 15.00 год., за усною вказівкою начальника спецвідділення ВДСБЕЗ УМВС України в Івано-Франківській області ОСОБА_6, якому вони не були підлеглими по службі, виїхали за адресою с. Марківці, вул. Центральна, 54, Тисменицького району Івано-Франківської області, з приводу перешкоджання працівникам Лисецького РЕМ ВАТ «Прикарпаттяобленерго» виконувати завдання по вимкненню електроенергії в господарстві ОСОБА_3, та знаючи, що даний виклик не відноситься до їх компетенції, не маючи наказу чи розпорядження від керівництва УМВС України в Івано-Франківській області та керівництва ОРМШР «Беркут», не чекаючи на вирішення спірних питань, всупереч вимогам ст. 11 п.16 Закону України «Про міліцію», безпідставно зайшли на подвір’я та в будинок і, перевищуючи свої службові повноваження, на законну вимогу ОСОБА_2 і ОСОБА_3 відмовилися його покинути.
Після цього ОСОБА_4 і ОСОБА_5, грубо порушуючи ст.ст. 28, 29 Конституції України, не маючи жодних правових підстав для застосування заходів фізичного впливу, перевищуючи свої службові повноваження, силою виштовхали з приміщення коридору на вулицю ОСОБА_3, яка впала до землі і отримала легкі тілесні ушкодження, а також повалили на землю ОСОБА_2, утримували його на примерзлій землі протягом тривалого часу та застосували до нього спецзасіб – наручники, спричинивши останньому легкі тілесні ушкодження. Після чого ОСОБА_4 та ОСОБА_5 доставили ОСОБА_2 в Тисменицький РВ УМВС.
Виправдовуючи ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за відсутністю в їх діях складу злочину, передбаченого ст. 365 ч.2 КК України, суд першої інстанції вказав, що прибуття на місце події, застосування до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 засобів фізичного впливу не може бути розцінено як перевищення службових повноважень, оскільки заподіяна шкода ОСОБА_2 у вигляді легкого тілесного ушкодження, а ОСОБА_3 у вигляді легкого тілесного ушкодження з короткочасним розладом здоров’я не є надмірною, а була необхідною і достатньою в даній обстановці для негайного припинення протиправних дій потерпілих. Діючи таким чином, вони не мали умислу на вчинення дій, які би явно виходили за межі наданих прав та повноважень працівників міліції. Оскільки в судовому засіданні не було здобуто доказів того, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5, будучи службовими особами, шляхом застосування насильства порушили недоторканість житла та іншого володіння особи, суд виправдав їх за ст. 162 ч.2 КК України.
В апеляції прокурор , який брав участь в розгляді справи судом першої інстанції, вважає, що вирок суду є незаконним, необґрунтованим і таким, що підлягає скасуванню з підстав невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, однобічності і неповноти судового слідства. Вказує на те, що суд, встановивши обставини справи, дав їм невірну юридичну оцінку, не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки, та безпідставно виправдав ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Просить вирок суду скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд в іншому складі суду.
У своїх апеляціях потерпілі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 покликаються на незаконність вироку суду у зв’язку з невідповідністю висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, однобічністю і неповнотою судового слідства, істотним порушенням судом норм матеріального та процесуального права . Зазначають , що суд належно не дослідив докази по справі, взагалі не взяв до уваги їх пояснення, не давши їм належної оцінки, та безпідставно виправдав ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Просять вирок суду скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд в іншому складі суду.
В запереченні на апеляцію прокурора Булка Ю.С. та Болюх Д.І. вказують на те, що вирок суду є законним та обґрунтованим, оскільки судом повністю враховано фактичні обставини справи, всебічно досліджено всі докази та дано їм правильну оцінку. Зазначають, що суд прийшов до правильного висновку про те, що вони діяли у межах своїх повноважень і відповідно до вимог чинного законодавства, та обґрунтовано виправдав їх за відсутністю складу злочину. Просять вирок суду залишити без зміни.
Заслухавши прокурора Никифорука В.П., потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які підтримали апеляції та просили вирок скасувати, а справу повернути на новий судовий розгляд, виправданих ОСОБА_4 і ОСОБА_5 та в їх інтересах захисника ОСОБА_1, які заперечували проти апеляцій і вважали вирок суду законним та обґрунтованим, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів підстав для їх задоволення не вбачає.
Судом першої інстанції детально досліджено та перевірено в судовому засіданні докази та правильно встановлені дійсні обставини справи.
Як встановлено судом, в господарстві жительки с. Марківці Тисменицького району ОСОБА_8 22.01.2003 року близько 16 год. відбувся конфлікт між мешканцями цього будинку та працівниками Лисецького РЕМу ВАТ «Прикарпаттяобленерго», які за розпорядженням свого керівництва на службовому автомобілі разом із представником сільської ради ОСОБА_9 прибули для відключення будинку від електропостачання за несвоєчасну оплату використаної електроенергії.
Як пояснили працівники РЕМу, свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_11,дочка господині ОСОБА_3 та ОСОБА_2 їхній приїзд та намір провести відключення електроенергії сприйняли агресивно, чинили перешкоди, ОСОБА_2 заблокував своїм автомобілем їхній службовий автомобіль, не дозволяв покинути господарство та вимагав присутності керівництва РЕМу.
Згідно показань свідка ОСОБА_12, одержавши повідомлення про те, що працівникам РЕМу погрожують сокирою, вони вирішили звернутися за допомогою до міліції.
Начальник відділу ВДСБЕЗ по боротьбі з розкраданням електроенергії УМВС в області свідок ОСОБА_6 підтвердив цю обставину та пояснив, що після одержаного телефонного дзвінка він, попередньо погодивши свої дії з керівництвом УМВС в області, відправив старшого оперуповноваженого ВДСБЕЗ ОСОБА_13 та двох працівників „Беркуту” ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на місце події для вжиття заходів до попередження можливого вчинення злочину.
Як пояснили з цього приводу в суді ОСОБА_4 та ОСОБА_5, вони, як працівники міліції, будучи задіяні для силового захисту оперативних працівників ВДСБЕЗ, отримали розпорядження виїхати в с. Марківці, перевірити інформацію про погрозу розправою працівникам РЕМу та забезпечити громадський порядок. Старшим групи було призначено ОСОБА_13 і вони повинні були виконувати всі його розпорядження.
Таким чином, суд, проаналізувавши наведені докази, пройшов до обгрунтованого висновку, що підсудні, прибувши на місце події, жодним чином не діяли протиправно. Більше того, у відповідності до ч.1 ст.5 та ч.2 ст.10 Закону «України про міліцію» для забезпечення громадського порядку працівники міліції в разі звернення до них громадян або службових осіб із заявою чи повідомлення про події, які загрожують особистій чи громадській безпеці, зобов’язані вживати заходів незалежно від свого підпорядкування, від займаної посади, місцезнаходження і часу. При цьому, вони повинні вчинити дії, які направлені на попередження і припинення правопорушення, рятування людей, подання допомоги, встановлення та затримання осіб, які вчинили правопорушення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що покликання органу розслідування та апелянтів в апеляціях на те, що працівники міліції не мали права знаходитись на місці події та вчиняти певні дії для перевірки повідомлення, суперечить не тільки обставинам справи, але не відповідає вимогам закону, який встановлює обов’язки працівників МВС.
Разом з тим, дії начальника спецвідділення ВДСБЕЗ ОСОБА_6, який направив групу на місце події, досудовим слідством визнані законними і правомірними. Щодо нього було відмовлено в порушенні кримінальної справи за п.2 ст. 6 КПК України (т.1, а.с.345-346, т.2, а.с.141-143).
Щодо ОСОБА_13 теж було відмовлено в порушенні кримінальної справи за відсутністю в його діях складу злочину, хоча він першим заходив на подвір’я, стукав в двері, вів розмову з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 Однак жодних порушень відомчого положення, посадових інструкцій та інших нормативних актів органами досудового розслідування в його діях не було виявлено (т.1, а.с.345-346, т.2, а.с.141-143).
Разом з тим дії ОСОБА_4 та ОСОБА_5 органи досудового слідства визнали незаконними.
Таким чином суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 при виїзді на місце події в с. Марківці діяли в межах своїх повноважень у відповідності до вимог діючого законодавства.
Не знайшло свого підтвердження і обвинувачення в тому, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 незаконно зайшли на подвір’я та в приміщення веранди будинку.
В суді потерпіла ОСОБА_8, яка була господинею будинку, вказала, що побачивши працівників міліції запропонувала їм зайти в будинок для вияснення ситуації.
Враховуючи наведені обставини прокурор, який брав участь в розгляді справи судом першої інстанції і який є автором апеляції, змінив обвинувачення в суді, зменшив його обсяг та відмовився підтримувати обвинувачення за ст. 162 ч.2 КК України (т.2, а.с.287-291).
При таких обставинах, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що дії ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не мають ознак перевищення влади чи службових повноважень та порушення недоторканості житла та іншого володіння.
Пред’явлене ОСОБА_4 та ОСОБА_5 обвинувачення в тому, що вони не виконали законну вимогу ОСОБА_2 покинути будинок необґрунтоване, оскільки той не був власником будинку, крім цього розпорядження старшого групи ОСОБА_13 з цього приводу не було, а .без вияснення обставин конфлікту вони піти не могли. Тому суд обґрунтовано вказав, що такі дії працівників міліції не можна розцінювати, як неправомірні.
Судом встановлено, що потерпілим ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в ході інциденту з працівниками міліції було заподіяно тілесні ушкодження.
Так, у ОСОБА_2 згідно висновку судово-медичної експертизи виявлено садно обличчя, садна верхніх та нижніх кінцівок, садно поперекової ділянки, які могли утворитися від дії тупих твердих предметів, ударів такими предметами, при падінні, і відносяться до легких тілесних ушкоджень ( т.1, а.с.336).
У ОСОБА_3 виявлено закриту внутрішньочерепну травму у вигляді струсу головного мозку, синці в ділянках кінцівок, обох сідниць та в правій завушній ділянці, садно суглобу, які утворилися від дії твердих тупих предметів і відносяться до легких тілесних ушкоджень, які викликали короткочасний розлад здоров’я (т.1, а.с. 334-335).
Разом з тим, суд обґрунтовано прийшов до висновку про те, що застосування до потерпілих засобів фізичного впливу, в ході якого і були спричинені тілесні ушкодження, було необхідними та достатніми в конкретній обстановці для негайного припинення протиправних дій.
Так, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в суді пояснили, що зайшовши до веранди будинку разом із ОСОБА_13, останній представився як працівник міліції та продемонстрував службове посвідчення. Не вислухавши причину візиту, ОСОБА_2 в грубій і образливій формі нецензурними словами почав висловлювати своє обурення, а потім, відтягуючи за рукав ОСОБА_13 до кімнати, наказав їм вийти з будинку. На їх зауваження припинити протиправні дії він не реагував та намагався виштовхати їх з будинку. При цьому розірвав погон на формі працівника міліції ОСОБА_4, схопив і викинув на подвір’я будинку його головний убір. Після цього він схопив рукою автомат ОСОБА_5 та наніс тому удар ногою в пах.
В конфлікт втрутилася також ОСОБА_3, яка спіймала ОСОБА_5 за зап’ястя руки і останній відштовхнув її від себе, внаслідок чого та впала.
Тоді вони прийняли рішення затримати ОСОБА_2 і, будучи вже на подвір’ї будинку, звалили його з ніг та намагалися застосувати спецзасіб - наручники. ОСОБА_2 продовжував чинити активний опір і, вже знаходячись на землі, намагався відібрати автомат. Вдягнувши наручники на руки ОСОБА_2, вони доставили останнього в райвідділ міліції і рапортами доповіли про подію, що сталася. Будь-яких безпричинних ударів по тілу потерпілих, як останні про це вказують, вони їм не наносили, а тілесні ушкодження могли утворитися внаслідок падіння на землю під час боротьби та затримання.
Про те, що саме так відбувався конфлікт підтвердили очевидці - свідки ОСОБА_7і ОСОБА_15, при цьому вказали, що працівники міліції не застосовували надмірної сили та не наносили потерпілим цілеспрямованих ударів, а тільки намагалися затримати ОСОБА_2, який в цей час чинив опір.
Потерпілий ОСОБА_2 не заперечив, що дійсно був роздратований візитом працівників міліції, оскільки на його погляд вони не мали права втручатися в конфлікт з працівниками РЕМ, а тому розмовляв з ними на підвищених тонах.
Як колишній працівник міліції вважав, що підрозділ «Беркут» не повинен займатися цими питаннями, а тому запропонував покинути будинок. Оскільки його розпорядження не було виконано, він намагався сам виштовхати підсудних з будинку. Він дійсно відводив в сторону автомат, який висів на плечі ОСОБА_5 та наніс йому удар ногою в пах. Під час затримання він підхопив автомат і відкинув його в сторону.
З врахуванням встановлених обставин суд прийшов до правильного висновку про те, що під час виконання працівниками міліції службових обов’язків образливі висловлювання, які перейшли в активну фізичну протидію, намагання заволодіти табельною зброєю та спричинити тілесні ушкодження, були підставою для прийняття рішення про затримання ОСОБА_2 в межах повноважень, наданих ст.ст. 11, 12, 13, 14, 15-1 Закону України «Про міліцію». Відповідно до положень цього закону працівнику міліції для подолання опору надано право застосувати фізичну силу, а у випадках наближення до нього та торкання до зброї застосовувати і вогнепальну зброю.
За висновком службової перевірки дії працівників міліції визнані такими, що не суперечать вимогам законодавства, яке регулює діяльність міліції (т.1 а.с.53-56).
Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного суду України від 26.12.2003 року «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень» при вирішенні питання про те, чи є вихід за межі наданих прав або повноважень явним, суди мають врахувати, наскільки він був очевидним для службової особи і чи усвідомлювала вона протиправність своєї поведінки.
Судом першої інстанції ці обставини враховані і за відсутності об’єктивних доказів про те, що працівники міліції мали умисел на вчинення чи вчинили дії, які би явно виходили за межі наданих їм прав та повноважень, правильно оцінив їх як необхідні.
З врахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду про відсутність в діях підсудних складу злочину, передбаченого ст. 356 ч.2 КК України, а тому покликання в апеляціях про невідповідність висновків фактичним обставинам справи та доведеність вини підсудних є безпідставними.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції в повній мірі виконані вимоги ухвали колегії суддів Судової палати в кримінальних справах Верховного Суду України від 12 квітня 2007 року. Суд правильно встановив фактичні обставини справи, при цьому детально з’ясував дії ОСОБА_2 і ОСОБА_3 та дав критичну оцінку їхнім показанням. Крім цього суд об’єктивно оцінив показання свідків ОСОБА_9 і ОСОБА_16
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що виправдальний вирок суду щодо ОСОБА_4 і ОСОБА_5 є законним та обґрунтованим і підстав для його скасування та задоволення апеляцій, немає.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 365, 366, КПК, колегія суддів,-
у х в а л и л а :
Апеляції прокурора, який брав участь в розгляді справи судом першої інстанції, та потерпілих ОСОБА_2 і ОСОБА_3 залишити без задоволення, а вирок Богородчанського районного суду від 05 лютого 2010 року щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - без зміни.
Головуючий Р.Й. Флісак
Судді Н.М. Кривобокова
Є.В. Хруняк
Згідно з оригіналом
Суддя Р.Й. Флісак