Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
17 серпня 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:
головуючого - Ігнатюк Б.Ю.
суддів – Дроботі В.В., Власова С.О.
при секретарі – Добра М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рахівського районного суду від 25 травня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Лазещинської сільської ради, КП «Бюро технічної інвентаризації» Рахівської районної ради про визнання права власності на спадкове майно та за позовом ОСОБА_2 до Лазещинської сільської ради, КП «Бюро технічної інвентаризації» Рахівської районної ради, ОСОБА_1, третьої особи – Ясінянська міська лікарня про визнання заповіту недійсним та визнання права власності на спадкове майно ,-
В С Т А Н О В И Л А:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання права власності на спадкове майно його бабусі ОСОБА_3, яке складається з житлового будинку АДРЕСА_1 і на яке нього є заповіт померлої бабки.
ОСОБА_2 – мама ОСОБА_1 та дочка померлої ОСОБА_3 – звернулась до суду з позовом про визнання недійсним заповіту ОСОБА_3, по якому вона своє майно передала ОСОБА_1 та визнання права власності в порядку спадкування за ОСОБА_3 на майно останньої, втому числі на зазначений будинок.
Рішенням суду в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, а позов ОСОБА_2 задоволено в повному обсязі.
ОСОБА_1 порушив питання про скасування рішення суду першої інстанції та направлення справи на новий розгляд.
Апеляційна скарга мотивована неврахуванням судом всіх обставин справи.
В судовому засіданні представник апелянта скаргу з наведених підстав підтримав.
Представник ОСОБА_2 вважав, що підстав для задоволення скарги немає.
Заслухавши доповідача, осіб, які приймали участь у судовому засіданні та дослідивши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 та задовольняючи вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що заповіт ОСОБА_3 на ім’я ОСОБА_1 складений з порушення вимог щодо його посвідчення, по цій причині визнав його недійсним, а тому ОСОБА_2 – дочка ОСОБА_3 – як спадкоємиця про закону успадкувала її майно.
З таким висновком колегія суддів погоджується частково.
Так, визнання заповіту недійсним відповідає встановленим обставинам справи та ст.1257 ЦК України: при складанні ОСОБА_3 заповіту в лікарні відповідальною особою не було дотримано вимог щодо його посвідчення – не було залучено свідків, що передбаченоч.2 ст.1253 ЦК України. Цей висновок суду є правильним.
Правильним є і те, що ОСОБА_2 як дочка ОСОБА_3 є спадкоємцем першої черги.
Разом з цим, на думку колегії суддів, судом першої інстанції не враховано всі інші обставини справи та вимоги законодавства для правильного вирішення справи.
Так, визнаючи право власності за ОСОБА_2 на будинок АДРЕСА_1, суд першої інстанції виходив з того, що цей будинок належав заповідачці на праві власності. Однак з матеріалів справи вбачається, що реєстрації права власності за ОСОБА_3 немає, тобто вона не являється власником цього будинку відповідно до діючого законодавства і тому таке право не можуть мати і її спадкоємці. При вирішенні даного питання слід виходити з того, що зазначений будинок є самочинним будівництвом і право власності спадкоємців на такий будинок розповсюджується та встановлюється лише на матеріали та конструктивні елементи з яких складається цей будинок.
Відповідно до п.6 ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність.
Безспірним є факт заповіту ОСОБА_3 на ім’я ОСОБА_1, який, як вказано, визнано обґрунтовано недійсним по вині особи, яка посвідчувала заповіт. Однак, на думку колегії суддів, повністю воля заповідачки не повинна бути проігнорована.
ОСОБА_1, внук ОСОБА_3, яка померла в 2007 році у віці 86 років, проживав фактично з нею однією сім’єю до її смерті: він - в будинку НОМЕР_1, а вона – в будинку НОМЕР_2; актом, складеним депутатом сільради та свідками доведено, що ОСОБА_1 постійно здійснював догляд за бабусею, вів з нею спільне господарство, забезпечував її дровами, продуктами харчування, медикаментами та іншим необхідним для проживання /а.с.87/; в управлінні праці та соціального захисту населення Рахівської РДА отримував грошову компенсацію по догляду за нею /а.с.88/. Таким чином колегія суддів констатує, що ОСОБА_1 відноситься до четвертої черги спадкоємців за законом.
Відповідно до ч.2 ст.1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкоємцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Разом з цим ОСОБА_2 – дочка ОСОБА_3 – з 2004 року по 2008 рік взагалі не проживала в с.Лазещина /а.с.90/.
Тому на підставі зазначених норм ЦК України та вказаних обставин суд вважає за можливе визнати ОСОБА_1 спадкоємцем по закону на рівні з ОСОБА_4, що відповідно тягне за собою задоволення частково як позову ОСОБА_1 так і позову ОСОБА_2 в частині визнання права власності на спадкове майно ОСОБА_3
Відповідно до п.3 ч.1 ст.309 ЦПК України підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи.
Керуючись ст.ст.307, 309, 314 ЦПК України, судова колегія
Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Рахівського районного суду від 25 травня 2010 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 та у частині визнання права власності за ОСОБА_2 на будинок НОМЕР_2 в .с.Лазищина Рахівського району скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.
Позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.
Визнати право власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в Ѕ частині за кожним на спадкове майно ОСОБА_3, яке складається з матеріалів та конструктивних елементів будинку НОМЕР_2 с. Лазещина Рахівського району.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено безпосередньо до Верховного Суду України протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді :