Справа № 22ц- 9321 Головуючий у 1 інстанції Березнікова О.В.
Категорія 52 Доповідач Червинська М.Є.
__________________________________________________________________
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
16 серпня 2010 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючої: Червинської М.Є.
суддів: Лісового О.О., Осипчук О.В.
при секретарі Лясової В.В., Руденко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Червоногвардійського районного суду м. Макіївки Донецької області від 21 травня 2010 року за позовом ОСОБА_1 до колективного підприємства «Обласний кардіологічний диспансер» про зміну формулювання причин звільнення, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, вихідної допомоги, відшкодування матеріальної та моральної шкоди,
в с т а н о в и в :
В квітні 2009 року позивачка звернулась до суду з позовом до колективного підприємства «Обласний кардіологічний диспансер» про зміну формулювання причин звільнення, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, вихідної допомоги, відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Посилалась на те, що працювала у відповідача палатною медсестрою, була звільнена з роботи з 9.02.2009 року за власним бажанням. Просила змінити формулювання причин звільнення з ч. 1 ст. 38 на ч. 3 ст. 38 КЗпП України, оскільки вона подала саме таку заяву про звільнення і відповідач порушав строки виплати заробітної плати. Просила стягнути на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку, оскільки в день звільнення з нею не був проведений повний розрахунок, вихідну допомогу, заподіяну матеріальну та моральну шкоду.
Рішенням Червоногвардійського районного суду м. Макіївки від 21 травня 2010 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до колективного підприємства «Обласний кардіологічний диспансер» про зміну формулювання причин звільнення, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, вихідної допомоги, відшкодування матеріальної та моральної шкоди відмовлено.
В апеляційній скарзі позивачка просить скасувати рішення суду, справу направити на новий розгляд, посилаючись на те, що висновки суду не ґрунтуються на доказах по справі, на нормах матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що сторони перебували у трудових відносинах, 13 лютого 2009 року наказом відповідача трудові відносини розірванні за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням позивачки з 9 лютого 2009 року. Суд дійшов до висновку, що підстав для зміни формулювання причин звільнення немає, оскільки законом не передбачений запис в трудовій книжки щодо причин звільнення – в зв»язку з невиплатою заробітної плати. Оскільки позивачка в день звільнення не працювала, а відповідач виплатив її всі належні суми одразу після звернення, суд дійшов до висновку що підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку немає. Суд дійшов до висновку, що немає підстав для стягнення вихідної допомоги, оскільки трудові відносини сторін не розірвані за ч. 3 ст. 38 КЗпП України. Також суд вважав, що доказами по справі не підтверджено, що позивачки було заподіяно матеріальну та моральну шкоду, тому відмовив в зазначеній частині позовних вимог.
В судовому засіданні позивачка підтримала доводи апеляційної скарги, представник відповідача просив скаргу відхилити.
Заслухавши доповідача, доводи позивачки, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду в частині вирішення спору щодо зміни формулювання причин звільнення скасуванню з ухваленням нового рішення, в решті частині залишенню без змін з наступних підстав:
Відповідно до вимог п.3, 4 ч. 1 ст.309 ЦПК України підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права. Апеляційний суд вважає, що висновки суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог позивачки про зміну формулювання причин звільнення не відповідають обставинам справи, не ґрунтуються на нормах матеріального права.
Відмовляючи позивачки в задоволенні позову про зміну формулювання причин звільнення, суд першої інстанції виходив з того, що Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників не передбачений запис в трудовій книжки працівника – в зв»язку з невиплатою заробітної плати. З таким висновком погодитись неможливо.
Встановлено, що сторони перебували у трудових відносинах, наказом відповідача від 13 лютого 2009 року позивачка звільнена з роботи за власним бажанням з 9 лютого 2009 року за ст. 38 КЗпП України.
З матеріалів справи вбачається, що позивачка звернулась до відповідача з заявою про розірвання трудових відносин в зв»язку з невиконанням власником законодавства про працю щодо своєчасної виплати заробітної плати, встановленої статтею 115 КЗпП України.
Відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору. Таким чином, нормою матеріального права передбачена можливість розірвання трудового договору за бажанням працівника та в зв»язку із порушенням законодавства про працю. Тому посилання суду першої інстанції на відсутність можливості проведення такого запису в трудовий книжці є помилковим, таким, що не ґрунтується на нормах матеріального права.
Перевіряючи доводи позивачки щодо зміни формулювання причин звільнення з ч. 1 ст. 38 на ч. 3 ст. 38 КЗпП України, апеляційний суд вважає, що передбачених законом підстав для звільнення позивачки відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП у відповідача не було.
Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дня у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.
Відповідно до п. 4 розділу 5 колективного договору між адміністрацією і трудовим колективом на 2007-2009 роки заробітна плата виплачується в гривнях за місцем роботи 20 числа кожного місяця, або перед вихідними днями, якщо виплата проходиться на нього (а. с. 56).
Статтею 5 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що організація оплати праці здійснюється на підставі: законодавчих та інших нормативних актів; генеральної угоди на державному рівні; галузевих, регіональних угод; колективних договорів, трудових договорів.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов»язковими як для власника або уповноваженого ним органу, так і для працівників підприємства.
Встановлено, що відповідач виплачував заробітну плату в строки, обумовлені колективним договором, що випливає з відомостей про нарахування та виплату заробітної плати, даних податкової інспекції, окрім заробітної плати за грудень 2008 року, яка була виплачена в лютому 2009 року, та заробітної плати за травень 2009 року, проте позивачка в травні 2009 року в диспансері не працювала.
На підставі зазначених норм матеріального права та доказів по справі, апеляційний суд вважає, що оскільки колективним договором були встановлені строки виплати заробітної плати, такий колективний договір є обов»язковим для власника, доказами по справі не підтверджено, що відповідачем порушувались строки виплати заробітної плати (за виключенням грудня 2008 року), які встановлені колективним договором, підстав для висновку, що відповідач не виконав умови колективного договору або порушив законодавство про працю, як це визначено частиною 3 ст. 38 КЗпП України, немає.
Оскільки доказами по справі не підтверджено, що відповідач мав підстави для звільнення позивачки за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, в задоволенні позовних вимог позивачки про зміну формулювання причин звільнення слід відмовити.
В зв»язку з тим, що трудові відносини сторін розірванні за ч. 1 ст. 38 КЗпП України підстав для стягнення вихідної допомоги, передбаченої ст. 44 КЗпП України немає, тому суд правильно відмовив в задоволенні в зазначеній частині позову.
Доводи апеляційної скарги позивачки щодо необґрунтованої відмови в задоволенні її вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу неспроможні.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника, виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред»явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Частиною 2 статті 116 КЗпП передбачено, що у разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначеній у цієї статті строк виплатити не оспорювань ним суму.
В судовому засіданні встановлено, позивачка була не згодна з сумами, які її належать при звільненні, зверталася до суду з позовом, рішенням Калінінського районного суду м. Донецька від 18 листопада 2009 року, залишеним в цієї частині без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 3 лютого 2010 року, в задоволенні позовних вимог позивачки було відмовлено. Позивачка в день звільнення не працювала, всі суми, які належали позивачки в день звільнення вона отримала 10 березня 2009 року на підставі видаткових касових ордерів, вказані суми були сплачені позивачки одразу після її звернення. За таких обставин апеляційний суд вважає, що підстав для застосування правил статті 117 КЗпП України та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку на користь позивачки не було.
Не можуть бути прийняті до уваги доводи позивачки щодо неправильної відмовив в задоволенні її вимог про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, оскільки доказами по справі не підтверджене будь-яке заподіяння позивачки матеріальної шкоди, з врахуванням того, що судом не встановлено порушення трудових прав позивачки й відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди, передбаченої ст. 237-1 КЗпП України.
Інші доводи апеляційної скарги позивачки в зазначеній частині були предметом дослідження суду першої інстанції, висновки суду вони не спростовують.
Керуючись ст. ст. 307, 308, п. 3, 4 ст. 309 ЦПК України, апеляційний суд,
вирішив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Червоногвардійського районного суду м. Макіївки Донецької області від 21 травня 2010 року в частині позову про зміну формулювання причин звільнення скасувати.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до колективного підприємства «Обласний кардіологічний диспансер» про зміну формулювання причин звільнення відмовити.
В решті частині рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку.
Головуюча:
Судді: