Справа №22ц-7659 Головуючий у 1 інстанції Лаврушин О.М.
Категорія 54 Доповідач Висоцька В.С.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 серпня 2010 року м. Донецьк
Апеляційний суд Донецької області
в складі Головуючого ВИСОЦЬКОЇ В.С.
Суддів БІЛЯЄВОЇ О.М., ОСИПЧУК О.В.
При секретарі СУЛІМА Є.Ю.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за позовом Добропільського міськрайонного прокурора в інтересах держави в особі Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Добропільське відділення №5363 ВАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди за апеляційної скаргою ОСОБА_1 на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 22 квітня 2010 року
В С Т А Н О В И В
У грудні 2009 року Добропільський міськрайонний прокурор в інтересах держави в особі ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Добропільське відділення №5363 ВАТ «Державний ощадний банк України» звернувся з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо - транспортної пригоди.
Зазначив, що 23 грудня 2008 року при виконанні службових обов’язків водія – інкасатора філії Добропільське відділення №5363 ВАТ «Державний ощадний банк України» ОСОБА_1 на 9 км автошляху Криворіжжя – Краматорськ, керуючи службовим автомобілем ВАЗ 210099 номерний знак НОМЕР_1 не обрав небезпечну швидкість руху, не впорався з керування, виїхав за межі проїзжої частини і скоїв зіткнення на перепону (придорожнє дерево), внаслідок чого автомобіль отримав механічні пошкодження. Вартість ремонтних поновлюваних робіт автомобіля складає 22396 грн.
Дорожньо - транспортна пригода сталася з вини відповідача ОСОБА_1 Постановою судді Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 19 січня 2009 року його було притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху.
01.02.2006 року між філією Добропільське відділення №5363 ВАТ «Державний ощадний банк України» та відповідачем було укладено договір про повну матеріальну відповідальність, відповідно до умов якого працівник зобов’язується обережно поводитися з переданим йому на зберігання або на інші цілі матеріальними цінностями і вживати заходи щодо запобігання шкоди.
Оскільки відповідач добровільно не відшкодував заподіяну банку шкоду, прокурор просив стягнути шкоду в судовому порядку.
Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 22 квітня 2010 року позовні вимоги Добропільського міськрайонного прокурора задоволені частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Добропільського відділення №5363 ВАТ «Державний ощадний банк України» на відшкодування матеріальної шкоди 18990,31 грн., вартість проведення експертизи 485 грн., судовий збір 194,75 грн., витрати на інформаційно – технічне забезпечення розгляду справи 120 грн.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 просить скасувати постановлене рішення та закрити провадження по справі, посилаючись на те, що суд порушив норми матеріального та процесуального закону, висновки суду не відповідають обставинам справи.
Відповідач зазначив, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про те, що він повинен нести повну матеріальну відповідальність за завдану шкоду, оскільки відповідно до умов договору, він як інкасатор – водій відповідав повністю за збереження, обробку перерахування, приймання, видачу і перевезення цінностей та взяв на себе повну матеріальну відповідальність за безпеку збереження довірених йому цінностей, а не автомобіля, який навіть не був технічно обладнаним в зимову резину, що призвело до дорожньо – транспортної пригоди.
Крім того, суд не визначив суму завданих підприємству збитків, письмові дані з цього приводу є суперечливими. З експертизою, проведеною експертом Сінельник А.І. він не згоден, оскільки ним оглядався розібраний автомобіль, не вірно зазначений пробіг автомобілю.
В судовому засіданні представник відповідача - адвокат ОСОБА_3, підтримала апеляційну скаргу.
Прокурор Плужніков В.В., представник позивача Бридун А.І. просять апеляційну скаргу відхилити, рішення суду просить залишити без змін.
Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню з ухваленням нового рішення з наступних підстав.
Відповідно до ст.309 ч.1 п.3,4 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідач ОСОБА_1 знаходився в трудових відносинах з позивачем, працював в якості водія – інкасатора з повною матеріальною відповідальністю.
23 грудня 2008 року під час керування автомобілем ВАЗ 21099, який належить позивачу, відповідач не обрав безпечну швидкість руху, не впорався з керуванням, виїхав за межі проїзної частини і скоїв зіткнення на перепону (придорожнє дерево). ОСОБА_1 притягнутий до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху за ст. 124 КпАП України. Внаслідок ДТП автомобіль зазнав технічні пошкодження, вартість поновлюваного ремонту складає 18990,31 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини сторін врегульовані ст.1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Суд вважав неможливим керуватися нормами Кодексу законів про працю України, оскільки відповідач порушив не трудову дисципліну, а Правила дорожнього руху України.
Проте з таким висновком погодитися не можна.
З матеріалів справи вбачається, що 1 вересня 2005 року ОСОБА_1 уклав трудовий договір з позивачем, працював водієм – інкасатором, з 1 лютого 2006 року призначений на посаду інкасатора – водія. Наказом №39-к від 15 грудня 2009 року його звільнено з підприємства. Зазначені обставини сторонами не оспорювалися, підтверджені копією трудової книжки (а.с. 79), наказами позивача (а.с.3-4).
Будь-які докази про те, що відповідач ОСОБА_1 виконував роботу на підставі цивільно – правового договору, позивач не надав.
Звертаючись з позовом, позивач посилався на те, що ОСОБА_1, керуючи автомобілем позивача ВАЗ21099 номерний знак НОМЕР_1 під час виконання своїх трудових обов’язків 23 грудня 2008 року об 11 годині скоїв ДТП (а.с.1-2).
Вина відповідача підтверджена постановою про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху за ст.124 КоАП України, яке має преюдиційне значення по справі (а.с.9), довідкою органів ДАІ (а.с.8), протоколом огляду місця дорожньо – транспортної пригоди (а.с.10-11).
Таким чином, 23 грудня 2008 року відповідач знаходився в трудових відносинах, виконував обов’язки в інтересах позивача, з яким укладено трудовий договір, тому правовідносини сторін регулюються ст.ст. 130-132 КЗпП України.
Суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, що правовідносини сторін урегульовані Цивільним Кодексом України, а саме ст.1166 ЦК України, застосував закон, який не підлягає застосуванню у виниклих правовідносинах.
Відповідно до ч.1,2,3 ст.130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.
При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.
За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.
Суд першої інстанції прийшов до правильного правового висновку, що позивачу завдана матеріальна шкода, дії відповідача були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина відповідача, тому шкода повинна відшкодовуватися відповідачем.
Проте суд не врахував, що відповідно до вимог ст. 132 КЗпП України, роз’яснень, які містяться в п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками” від 29 грудня 1992 року з подальшими змінами та доповненнями, за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконання трудових обов’язків, працівники, з вини яких її заподіяно, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більш від свого середнього місячного заробітку , крім випадків, коли законодавством вона передбачена у більшому, ніж цей заробіток, розмірі.
Випадки повної матеріальної відповідальності зазначені в ст.134 КЗпП України. Зазначена норма не передбачає випадку покладення повної матеріальної відповідальності в разі скоєння адміністративного правопорушення.
З обставин справи вбачається, що 1 лютого 2006 року з відповідачем був укладений договір про повну матеріальну відповідальність (а.с.7). Проте повну матеріальну відповідальність відповідач нести не може, оскільки на основі договору повна матеріальна відповідальність можлива тільки за збереження майна та інших цінностей, переданих працівникові. Допущені відповідачем порушення Правил дорожнього руху не може бути кваліфіковане як незабезпечення цілості майна, переданого для зберігання. За це порушення відповідач може нести тільки обмежену матеріальну відповідальність відповідно до ст. 132 КЗпП України – у межах середнього місячного заробітку.
Для обчислення межі матеріальної відповідальності працівника перед підприємством середня заробітна плата обчислюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 з подальшими змінами та доповненнями.
Для розрахунку береться заробітна плата, яка нараховується працівникові за два місяці, які передували тому місяцю, в якому заподіяння прямої дійсної шкоди виявлено або тому місяцю, в якому справу про покриття працівником прямої дійсної шкоди, заподіяної підприємством, вирішено судом, тобто в якому було винесено рішення суду ( п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками” від 29 грудня 1992 року з подальшими змінами та доповненнями).
Якщо до моменту вирішення справи працівник на підприємстві вже не працює, середній заробіток слід обчислювати виходячи із заробітної плати працівника за останні два календарних місяці, які передували звільненню.
Оскільки відповідач заподіяв шкоду позивачу під час виконання ним своїх обов’язків, суд покладає відповідальність на відповідача в розмірі середньомісячної заробітної плати відповідно до ст. 132 КЗпП України.
З довідки, витребуваної апеляційним судом, вбачається, що середній заробіток відповідача за останні два календарних місяці, які передували звільненню ( листопад, жовтень 2009 року) становить 3916,06 грн., що підлягає стягненню на користь позивача.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України судові витрати у вигляді витрат на проведення експертизи (а.с.12) присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог - в розмірі 80 грн., оскільки позов задоволено частково.
Позивач не сплачував судові витрати при зверненні до суду, оскільки з позовом в інтересах ВАТ «Державний ощадний банк України» звертався прокурор, тому витрати у вигляді судового збору та витрати на інформаційно – технічне забезпечення розгляду справи підлягають стягненню на користь держави.
За таких обставин апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню, оскільки судом порушені норми матеріального права, а саме судом не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
Керуючись ст.ст.307, 309 ч.1 п.п.3,4 , 314, 316 ЦПК України, апеляційний суд
В И Р І Ш И В
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 22 квітня 2010 року скасувати.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ВАТ «Державний ощадний банк України» в інтересах Добропільського відділення №5363 на відшкодування шкоди 3916,06 грн., повернення судових витрат за оплату експертизи 80 грн.
В решті позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір 39,16 грн., витрати на інформаційно – технічне забезпечення розгляду справи 120 грн.
Рішення набирає законної сили з дня його проголошення.
Касаційна скарга може бути подана до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.
Головуючий В.С.Висоцька
Судді О.М.Біляєва
О.В.Осипчук