Справа № 22ц-13886/10 Головуючий у 1 інстанції Гайдар А.В.
Категорія 26 Доповідач Соломаха Л.І.
___________________________________________________________________________
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 серпня 2010 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого-судді Пономарьової О.М.
суддів Соломахи Л.І., Бондаренко Л.І.
при секретарі Шуляк Я.Г.
за участю:
представника відповідача Захарової М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Вугледарі Донецької області про відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою відповідача – Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Вугледарі Донецької області на рішення Вугледарського міського суду Донецької області від 24 червня 2010 року, -
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Вугледарського міського суду Донецької області від 24 червня 2010 року з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Вугледарі Донецької області на користь ОСОБА_2 стяг нуто на відшкодування моральної шкоди 17 000 грн.
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та відмовити позивачу в задоволенні позову.
Зазначає, що з Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» з 20 березня 2007 року виключені із ст. 1 норми щодо обов’язку Фонду відшкодовувати моральну шкоду. Згідно п. 44 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» з 1 січня 2008 року відшкодування Фондом моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей припинено незалежно від часу настання страхового випадку. Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України такий обов’язок покладено на роботодавця, в зв’язку з чим підстави для задоволення позову відсутні.
Позивач не надав доказів заподіяння йому моральної шкоди, а саме, висновку МСЕК про встановлення йому факту заподіяння моральної шкоди.
Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується лише за наявності вини особи, яка її завдала. Відповідачем моральна шкода позивачу не завдана.
Суд не врахував, що позивачем пропущено трьохмісячний строк для звернення до суду, передбачений ст. 233 КЗпП України, та трирічний, передбачений ст. 257 ЦК України.
Крім того, судом дана невірна оцінка глибині моральних страждань позивача, не врахована його залишкова працездатність (а.с. 64-69).
В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача Захарова М.М., яка діє на підставі довіреності юридичної особи, доводи апеляційної скарги підтримала, просила її задовольнити.
Позивач ОСОБА_2 у судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін з наступних підстав:
Під час розгляду справи суд першої інстанції встановив, що позивач тривалий час працював на вугільних підприємствах на підземних роботах. Внаслідок дії шкідливих умов праці він отримав професійне захворювання – хронічну вертеброгенну попереко - кресцову радікулопатію, що підтверджується актом розслідування професійного захворювання від 22 вересня 2003 року (а.с. 15). Рішенням МСЕК від 01 жовтня 2003 року йому вперше за цим професійним захворюванням встановлена стійка втрата професійної працездатності – 50 % та він визнаний інвалідом 3 групи безстроково (а.с. 20-21).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок отриманого професійного захворювання позивачу заподіяна моральна шкода, яка підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».
Розглядаючи справу, суд обґрунтовано виходив з того, що правовідносини, які виникли між сторонами в зв’язку з відшкодуванням моральної шкоди, заподіяної внаслідок професійного захворювання, регулюються Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 р. № 1105-XIV (у редакції до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 лютого 2007 року № 717-V).
Згідно частини 1 ст. 9 Закону України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992р. № 2694-XII (в редакції Закону № 229-IV від 21 листопада 2002 року) відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».
Згідно з п/п «е» п. 1 частини 1 ст. 21 та частини 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, що діяла до прийняття Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 лютого 2007 року № 717-V, у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування у встановленому законодавством порядку зобов’язаний виплатити потерпілому грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння йому цієї шкоди. Зазначені норми не містили будь яких інших додаткових умов щодо відшкодування моральної шкоди.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 лютого 2007 року № 717-V, який набув чинності 20 березня 2007 року, підпункт «е» пункту 1 частини першої ст. 21, частина 3 ст. 28, які передбачали зобов’язання Фонду у разі настання страхового випадку відшкодувати заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я грошову суму за моральну шкоду, з Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» виключені.
Разом з тим, за змістом ст. ст. 21, 28, 30, 34, 35 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», абзацу 3 п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає з дня встановлення особі такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.
Згідно ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.
Також відповідно до частин 1 та 2 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом’якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
З матеріалів справи встановлено, що страховий випадок з позивачем стався 01 жовтня 2003 року, коли МСЕК йому вперше була встановлена стійка втрата працездатності за професійним захворюванням, тобто до прийняття Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 лютого 2007 року № 717-V, а тому на правовідносини, що виникли між сторонами зазначений закон не розповсюджується.
На час виникнення між сторонами правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, а саме, на 01 жовтня 2003 року положення п/п «е» п. 1 частини 1 ст. 21 та частини 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» діяли, тому позивач має право на відшкодування моральної шкоди і доводи відповідача про відсутність правових підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди за рахунок відповідача, є такими, що не ґрунтуються на законі.
Посилання відповідача на норми Законів України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», як такі, що припинили відшкодування моральної шкоди потерпілим, також не заслуговують на увагу.
Пунктом 22 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» на 2007 рік була зупинена дія абзацу четвертого статті 1 (в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку), підпункту "е" пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28 та частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Цей Закон набув чинності з 01 січня 2007р.
Проте правовідносини по відшкодуванню позивачу моральної шкоди виникли до набрання чинності Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».
Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» були внесені зміни у Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у пункт 3 розділу ХІ «Прикінцеві положення», а саме, що «відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної (немайнової) шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку припиняється з 1 січня 2008 року».
Проте рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 положення пункту 44 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», якими це було передбачено, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) і втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом цього рішення.
Доводи відповідача про відсутність його вини в заподіянні шкоди не спростовують висновків суду.
Норми Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» передбачали відшкодування моральної шкоди застрахованим особам, як страхову виплату, тому покладання на відповідача обов’язку по сплаті такої страхової виплати не є цивільною відповідальністю зазначеного органу і правовідносини, що виникли між сторонами, не регулюються нормами ст. 1167 ЦК України.
Доводи відповідача про те, що відповідальність за ушкодження здоров’я повинен нести роботодавець, з вини якого не були забезпечені належні умови праці, також не ґрунтуються на законі.
Доводи відповідача про те, що факт завдання позивачу моральної шкоди недоведений, оскільки відсутній висновок МСЕК про встановлення такого факту, не ґрунтуються на законі.
Частиною 3 ст. 34 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» передбачено, що моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом соціального страхування за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів.
Згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 р. по справі № 1-9/2004 (справа про відшкодування моральної шкоди Фондом соціального страхування) положення частини 3 статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» треба розуміти як визначення порядку, процедури та розмірів відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної шкоди, заподіяної умовами виробництва, в окремому випадку - лише у разі відсутності втрати потерпілим професійної працездатності.
Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для справи. Доказами, на підставі яких суд встановив наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди, є акт про розслідування професійного захворювання, рішення МСЕК про встановлення позивачу стійкої втрати працездатності.
Враховуючи викладене, висновки суду першої інстанції про заподіяння позивачу моральної шкоди в зв’язку із ушкодженням його здоров’я на виробництві та наявності у позивача права на відшкодування моральної шкоди внаслідок отриманого професійного захворювання на підставі Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд врахував характер та обсяг фізичних та душевних страждань, яких зазнав позивач в зв’язку з отриманням професійного захворювання, ступінь втрати ним професійної працездатності – 50% і визначив її розмір в сумі 17 000 грн.
Апеляційний суд вважає, що розмір моральної шкоди, визначений судом першої інстанції, є розумним, виваженим та справедливим. Позивач у віці 51 року отримав професійне захворювання, внаслідок якого визнаний інвалідом 3 групи, відновлення стану його здоров’я є неможливим. Доводи відповідача про завищену оцінку глибини моральних страждань позивача є необґрунтованими.
Доводи відповідача про те, що позивач пропустив трьохмісячний строк для звернення до суду, передбачений ст. 233 КЗпП України, не ґрунтуються на законі.
Трьохмісячний строк, передбачений ст. 233 КЗпП України, стосується звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору. По цій справі позивач звернувся до суду для захисту його порушеного права, яке виникло на підставі не трудових, а страхових правовідносин.
Позов ОСОБА_2 випливає з порушення його особистих немайнових прав, а саме, порушення права на життя та на охорону здоров’я у процесі його трудової діяльності. Відповідно до ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом. Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» такі випадки не встановлені. Крім того, відповідно до ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю.
Суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має, доводи апеляційної скарги необґрунтовані і не спростовують висновків суду, тому відповідно до частини 1 ст. 308 ЦПК України апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.
Керуючись ст. 307, ст. 308, ст. 314, ст. 315 ЦПК України, Апеляційний суд Донецької області, -
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Вугледарі Донецької області відхилити.
Рішення Вугледарського міського суду Донецької області від 24 червня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до С удової палати з розгляду цивільних справ Верховного Суду України, який до 01 листопада 2010 року до створення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ здійснює його повноваження.
Головуючий: О.М. Пономарьова
Судді: Л.І. Соломаха
Л.І. Бондаренко