Справа № 22ц-13469/10 Головуючий у 1 інстанції: Биліна Т.І.
Категорія:57 Доповідач: Соломаха Л.І.
_____________________________________________________________________________
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 серпня 2010 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого – судді Пономарьової О.М.
суддів Соломахи Л.І., Бондаренко Л.І.
при секретарі Шуляк Я.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на постанову Вугледарського міського суду Донецької області від 31 травня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Вугледарі Донецької області про визнання дій неправомірними, зобов’язання призначити щомісячну страхову виплату та одноразову страхову виплату у зв’язку з втратою працездатності , -
В С Т А Н О В И В :
24 лютого 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Вугледарі Донецької області про визнання дій неправомірними, зобов’язання призначити щомісячну страхову виплату та одноразову страхову виплату у зв’язку з втратою працездатності .
Зазначав, що є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (далі ЧАЕС) 1 категорії, інвалідом 3 групи. Згідно з Законом України « Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» він отримує державну пенсію, додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров’ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію. Також йому виплачується щорічна компенсація на оздоровлення.
Вважаючи, що на нього, крім зазначеного закону розповсюджується і дія Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», посилаючись на те, що рішенням МСЕК від 23 вересня 2003 року він визнаний інвалідом 3 групи та йому встановлено 40% втрати працездатності, що він має акт за формою Н-1 від 15 червня 1989 року про виробничу травму внаслідок участі в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, він 03 грудня 2009 року звернувся до відповідача за призначенням страхових виплат на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», а саме, щомісячної страхової виплати втраченого заробітку та одноразової допомоги у зв’язку із втратою 40% працездатності.
Оскільки в призначенні страхових виплат відповідачем йому відмовлено, просив:
- визнати неправомірними дії відповідача по відмові йому в призначенні одноразової страхової допомоги та щомісячної страхової виплати втраченого заробітку у зв’язку із втратою 40% працездатності;
- зобов’язати відповідача призначити йому одноразову страхову допомогу та щомісячну страхову виплату втраченого заробітку у зв’язку із втратою 40% працездатності (а.с. 2-3).
Постановою Вугледарського міськ ого суду Донецької області від 31 травня 2010 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено (а.с. 43-44).
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення його позовних вимог.
Зазначає, що при вирішенні справи суд зробив неправильний висновок про відмову в позові, оскільки не врахував, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії, визнаний інвалідом 3 групи, а тому за правилами ст. 60 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має право на інші пільги та компенсації, передбачені законодавством України. Саме про ці пільги та компенсації і йдеться в Законі України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності», згідно ст.ст. 21, 28, 34 якого Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві виплачує застрахованому або особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку щомісячну страхову виплату втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а також одноразову допомогу (а.с. 47-48).
В судове засідання апеляційного суду сторони не з’явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Відповідно до ст. 3041 ЦПК України р озгляд апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, прийняте за результатами розгляду справ, передбачених пунктом 2 частини першої статті 15 цього Кодексу, здійснюється апеляційним судом за наявними у справі матеріалами та без виклику осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до Закону України « Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами» від 18 лютого 2010 року № 1691-VI, який набув чинності 10 березня 2010 року, спори з приводу призначення, обчислення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням та інших соціальних виплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, речового майна, пайків або грошової компенсації замість них розглядаються в порядку цивільного судочинства.
«Прикінцевими та перехідними положеннями» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами» визначається, що після набрання чинності цим Законом адміністративні суди завершують розгляд справ, провадження в яких було відкрито за пунктом 3 частини першої статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційні скарги, подані до набрання чинності цим Законом до відповідних адміністративних судів в адміністративних справах, передбачених пунктом 3 частини першої статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України, і за якими провадження не відкрито, передаються цими судами до відповідних судів, які здійснюватимуть їх розгляд у порядку цивільного судочинства.
Провадження за адміністративним позовом ОСОБА_1 було відкрито за п. 3 частини першої ст. 18 КАС України 24 лютого 2010 року (а.с. 1) і рішення суду за його позовом ухвалено в порядку адміністративного судочинства. Проте відповідно до п. 2 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами» апеляційна скарга, подана на це судове рішення, підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав:
При розгляді справи суд першої інстанції встановив, що позивач перебував у трудових відносинах з Шахтою «Південнодонбаська № 3», звідкіля був призваний на військові збори з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
15 червня 1989 року стосовно позивача був складений акт форми Н-1, згідно якого позивач під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в період з 19 серпня 1987 року по 07 жовтня 1987 року внаслідок опромінення ушкодив здоров’я (а.с. 12-13).
Рішенням МСЕК від 18 лютого 1992 року позивач визнаний інвалідом 3 групи та йому встановлена стійка втрата професійної працездатності 50% (а.с. 22-23).
Рішенням МСЕК від 23 квітня 2003 року позивачу встановлена стійка втрата професійної працездатності 40% та він визнаний інвалідом 3 групи безстроково внаслідок захворювання пов’язаного з виконанням обов’язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (а.с. 9-10).
Позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, визнаний інвалідом 3 групи, що підтверджується його посвідченням від 04 березня 1999 року (а.с. 8), у зв’язку з чим користується правами та пільгами, встановленими Законом України від 28.02.1991 року № 796-ХП «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», який Законом України від 19 грудня 1991року № 2001-XII викладено в новій редакції.
Відмовляючи позивачу в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що захворювання, яке отримав позивач під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, не пов’язане з виконанням ним трудових обов’язків, а також з фізичним чи психічним впливом небезпечних або шкідливих умов праці на шахті «Південнодонбаська № 3». Права позивача на охорону його життя і здоров’я забезпечуються реалізацією Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Позивач не підпадає під дію Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності». За таких підстав відмова відповідача в призначенні страхових виплат була правомірною.
Відповідно до частини 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи у апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи сторонами не оспроюються. Позивач вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, що призвело до неправильного висновку суду про відмову у задоволенні позову.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції при розгляді справи правильно виходив з того, що відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю позивача внаслідок ліквідації ним наслідків аварії на ЧАЕС, регулюється Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Згідно з Преамбулою зазначеного Закону саме цей закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров’я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» саме держава бере на себе відповідальність за завдану шкоду громадянам та зобов'язується відшкодувати її, в тому числі за пошкодження здоров'я або втрату працездатності громадянами та їх дітьми, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. На державу покладаються також зобов'язання щодо своєчасного медичного обстеження, лікування і визначення доз опромінення учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до ст.ст. 48-50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за шкоду, заподіяну здоров'ю, позивач, як інвалід 3 групи, має право та фактично отримав та отримує:
- одноразову компенсацію в розмірі 30 мінімальних заробітних плат;
- щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат;
- державну пенсію;
- додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмір 50 процентів мінімальної пенсії за віком.
Д оводи апеляційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права не ґрунтуються на законі.
Відповідно до ст. 60 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», на яку посилається позивач в обґрунтування своїх доводів, особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, можуть надаватись й інші пільги та компенсації, передбачені законодавством України .
Проте такі компенсації, як одноразова допомога в разі стійкої втрати професійної працездатності та щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого, особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», на який посилається позивач, як на підставу позовних вимог, не передбачені.
Відповідно до Преамбули Закону України від 23 вересня 1999 року N 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» цей Закон відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві. Страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист , охорона життя та здоров'я громадян у процесі їх трудової діяльності.
Згідно ст. 2 зазначеного Закону його дія поширюється на осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від їх форм власності та господарювання, у фізичних осіб, на осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності. Особи, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків, мають право на забезпечення по страхуванню від нещасного випадку відповідно до цього Закону.
Згідно ст. 14 зазначеного Закону нещасний випадок - це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов'язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров'ю або настала смерть. До професійного захворювання належить захворювання, що виникло внаслідок професійної діяльності застрахованого та зумовлюється виключно або переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших факторів, пов'язаних з роботою.
Як вбачається з акту за формою Н-1 від 15 червня 1989 року підставою його складання було перебування позивача в м. Чорнобиль на ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в період з 19 серпня 1987 року по 07 жовтня 1987 року, куди позивач був направлений на військові збори Куйбишевським районним військовим комісаріатом м. Донецька (а.с. 11-13).
Згідно висновку МСЕК від 23 квітня 2003 року позивач визнаний інвалідом 3 групи та йому встановлена стійка втрата професійної працездатності 40% у зв’язку із захворюванням, пов’язаним з виконанням обов’язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (а.с. 9-10), а не внаслідок травмування на виробництві – Шахті «Південнодонбаська № 3» або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків, що передбачає Закон України від 23 вересня 1999 року N 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».
Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» в редакції постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 р. N 9 дія Закону України від 23 вересня 1999 року N 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» не поширюється на військовослужбовців, осіб рядового й начальницького складу органів внутрішніх справ і деякі інші категорії осіб, порядок та умови страхування яких установлено спеціальним законодавством, до якого належить і Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
П раво на відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, до прийняття Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» було передбачено ст. 12 Закону України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року, який набув чинності 24 листопада 1992 року, та «Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків», які були затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472, що втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 11 липня 2001 року № 807.
За цим законодавством позивач, як учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, право на отримання відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків, не мав, а тому відповідно до ст. 2 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» право на забезпечення по страхуванню від нещасного випадку відповідно до цього Закону він також не має.
Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Д оводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду не вбачається.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
При зверненні до суду відповідачем з апеляційної скарги не був сплачений судовий збір.
Відповідно до п. 18 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21 січня 1993 року № 7-93, п. 5 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» ЦПК України позивач, як учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії, від сплати судового збору звільнений.
Витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в апеляційному суді позивачем сплачені в розмірі 37 грн. згідно постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. № 1258 «Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ та їх розмірів» в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 05 серпня 2009 р. № 825, як із справи позовного провадження з розгляду спору немайнового характеру.
Керуючись ст. 3041, ст. 307, ст. 308, ст. 314, ст. 315 ЦПК України, Апеляційний суд Донецької області, -
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 відхилити.
Постанову Вугледарського міського суду Донецької області від 31 травня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий: О.М. Пономарьова
Судді: Л.І. Соломаха
Л.І. Бондаренко