Справа № 22ц-12892/10 Головуючий у 1 інстанції Іванова А.П.
Категорія 57 Доповідач Соломаха Л.І.
_____________________________________________________________________________
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 серпня 2010 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого – судді Пономарьової О.М.
суддів Соломахи Л.І., Бондаренко Л.І.
при секретарі Поляковій Я.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу відповідача – Управління Пенсійного фонду України в Калінінському районі м. Донецька на постанову Калінінського районного суду м. Донецька від 14 травня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Калінінському районі м. Донецька про зобов’язання перерахувати підвищення до пенсії, як дитині війни , -
В С Т А Н О В И В :
17 лютого 2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Калінінському районі м. Донецька (далі УПФУ в Калінінському районі м. Донецька ) про зобов’язання перерахувати підвищення до пенсії, як дитині війни .
Зазначала, що є дитиною війни. В порушення вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії, як дитині війни, їй у 2006-2008 роках не виплачувалося .
Просила поновити їй строк для звернення до суду за захистом порушених прав за період з 01 січня 2006 року по 31 грудня 2008 року; зобов’язати УПФУ в Калінінському районі м. Донецька здійснити їй нарахування та виплату підвищення до пен сії, як дитині війни, за 2006-2008 роки у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (а.с. 2).
Постановою Калінінського районного суду м. Донецька від 14 травня 2010 року визнана неправомірною бездіяльність УПФУ в Калінінському районі м. Донецька щодо не нарахування ОСОБА_1, як дитині війни, в період з 01 січня 2006 року по 31 грудня 2008 року підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Зобов’язано УПФУ в Калінінському районі м. Донецька здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пен сії, як дитині війни, за період з 01 січня 2006 року по 31 грудня 2008 року у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, встановленої частиною 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням виплачених сум (а.с. 12).
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та визнати дії відповідача правомірними.
Зазначає, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених Законом України «Про соціальний захист дітей війни» здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Відповідно до частини 2 ст. 73 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим законом, забороняється.
Після ухвалення Конституційним Судом України 09 липня 2007 року рішення щодо неконституційності п. 12 ст. 71, ст. 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» законодавчим органом не було прийнято нормативного акту на виконання вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», на законодавчому рівні не визначено які органи повинні виплачувати підвищення пенсії, за рахунок коштів яких джерел та в якому порядку, як обчислювати цей розмір.
Стаття 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції Закону від 18.11.2004 року № 2195-IV діяла до 01 січня 2008 року, а відтак с уд застосував норму закону, яка втратила чинність.
Мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений у абзаці 1 частини 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом та не розповсюджується на правовідносини, що виникають на підставі ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (а.с. 13).
В судове засідання апеляційного суду сторони не з’явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Відповідно до ст. 3041 ЦПК України р озгляд апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, прийняте за результатами розгляду справ, передбачених пунктом 2 частини першої статті 15 цього Кодексу, здійснюється апеляційним судом за наявними у справі матеріалами та без виклику осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до Закону України « Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами» від 18 лютого 2010 року № 1691-VI, який набув чинності 10 березня 2010 року, спори з приводу призначення, обчислення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням та інших соціальних виплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, речового майна, пайків або грошової компенсації замість них розглядаються в порядку цивільного судочинства.
«Прикінцевими та перехідними положеннями» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами» визначається, що після набрання чинності цим Законом адміністративні суди завершують розгляд справ, провадження в яких було відкрито за пунктом 3 частини першої статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційні скарги, подані до набрання чинності цим Законом до відповідних адміністративних судів в адміністративних справах, передбачених пунктом 3 частини першої статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України, і за якими провадження не відкрито, передаються цими судами до відповідних судів, які здійснюватимуть їх розгляд у порядку цивільного судочинства.
Провадження за адміністративним позовом ОСОБА_1 було відкрито за п. 3 частини першої ст. 18 КАС України 18 лютого 2010 року (а.с. 6) і рішення суду за її позовом ухвалено в порядку адміністративного судочинства. Проте відповідно до п. 2 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами» апеляційна скарга, подана на це судове рішення, підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду зміні з наступних підстав:
При розгляді справи суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 року та відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має правовий статус дитини війни, що підтверджується її паспортом та пенсійним посвідченням (а.с. 3-4).
Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що УПФУ в Калінінському районі м. Донецька, як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсій та доплат до них, повинно було діяти відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» і здійснити позивачу підвищення до пенсії, як дитині війни, за період з 01 січня 2006 року по 31 грудня 2008 року в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, визначеної частиною 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне забезпечення», але в порушення вимог закону такі нарахування не проводило.
З таким висновком суду погодитися не можливо, до нього суд дійшов, порушивши норми матеріального права.
Відповідно до п. 4 частини 1 ст. 309 ЦПК України порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права є підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року № 2195-IV, який набрав чинності з 01 січня 2006 року, дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.
Судом встановлено та відповідачем визнається той факт, що позивач ОСОБА_1 є громадянкою України, народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 року, а тому, як дитина війни, має право на отримання пільг, встановлених Законом України «Про соціальний захист дітей війни».
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції закону від 18.11.2004 року № 2195-IV дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Саме з цього виходив суд, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1
Проте судом не враховано, що в ідповідно до п. 17 ст. 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20.12.2005 року № 3235-IV на 2006 рік було зупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 19.01.2006 року № 3367-IV, який набрав чинності з 15 березня 2006 року, пункт 17 ст. 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» виключено, згідно статті 110 цього Закону встановлено, що пільги дітям війни, передбачені статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» запроваджуються у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету».
Такий порядок у 2006 році запроваджений не був.
Стаття 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20.12.2005 року № 3235-IV в редакції Закону від 19.01.2006 року № 3367-IV діяла до 31 грудня 2006 року і питання щодо її конституційності не вирішувалося.
Враховуючи зазначене, у відповідача були відсутні підстави на протязі 2006 року для підвищення пенсії позивачу, як дитині війни, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення вимог позивача про зобов’язання УПФУ в Калінінському районі м. Донецька здійснити позивачу перерахунок підвищення до пенсії, як дитині війни, за 2006 рік відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Відповідно до п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 року № 489-У на 2007 рік було зупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з урахуванням статті 111 цього Закону, згідно якої у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року N 6-рп/2007 положення п. 12 ст. 71 та ст. 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Відповідно до ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Враховуючи конституційні положення щодо дії нормативно-правових актів у часі, положення ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у редакції Закону від 18.11.2004 року № 2195-IV поновили свою дію з 09 липня 2007 року і діяли до 31 грудня 2007 року.
Відповідно до п/п 2 п. 41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року № 107-1У статтю 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» викладено в такій редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни», тобто згідно ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року № 3551-XII для позивача, стосовно якої в матеріалах справи відсутні відомості щодо її нагородження орденами і медалями, - 10 % від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Проте рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 зміни, внесені п/п 2 п. 41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року № 107-1У, щодо розмірів підвищення пенсії дітям війни визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Враховуючи конституційні положення щодо дії нормативно-правових актів у часі, положення ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у редакції Закону від 18.11.2004 року № 2195-IV в 2008 році поновили свою дію з 22.05.2008 року і в наступному не змінювались.
Зазначене суд першої інстанції також не врахував та дійшов помилкового висновку про те, що позивач має право на підвищення пенсії, як дитина війни, в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за весь 2007 та 2008 роки, в той час як таке право вона має лише за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року.
Враховуючи зазначене рішення суду першої інстанції підлягає зміні, а саме, задоволенню підлягають позовні вимоги щодо перерахунку підвищення пенсії ОСОБА_1, як дитині війни, в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року.
Доводи відповідача про те, що суд застосував норму закону, яка на його думку на підставі Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року № 107-1У втратила чинність з 01 січня 2008 року, не відповідають конституційним положенням щодо дії нормативно-правових актів у часі.
Доводи апеляційної скарги про те, що відсутній механізм реалізації положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а саме, механізм визначення мінімального розміру пенсії за віком, є необґрунтованими.
Дійсно ухвалою Конституційного суду України від 19 травня 2009 року № 27-у/2009 встановлено, що у частині третій статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» закладено однозначну вимогу щодо застосування мінімального розміру пенсії за віком, встановленого у абзаці першому частини першої цієї статті, - виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. Непоширення мінімального розміру пенсії за віком, встановленого у абзаці першому частини першої статті 28 цього Закону, на правовідносини, що виникають на підставі інших законів, крім цього Закону, дає підстави стверджувати про наявність прогалини у законодавчому регулюванні виплат дітям війни, передбаченої у статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Ця прогалина полягає у відсутності механізму вирахування мінімальної пенсії за віком, на 30 відсотків якої мають підвищуватися дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії. Заповнення прогалин має здійснюватися законодавцем.
Проте відповідно до частини 9 ст. 9 ЦПК України забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечності законодавства, що регулює спірні відносини.
Відповідно до частини 2 ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, що і відображено у принципі верховенства права.
Згідно ст. 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 року N 2017-III мінімальний розмір пенсії є однією з основних державних соціальних гарантій, які не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до вимог абзацу 3 ст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 року N 966-XIV прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат, виходячи з вимог Конституції України та законів України.
Відповідно до абзацу 8 ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальна пенсія - державна соціальна гарантія, розмір якої визначається цим Законом. Згідно частини 1 ст. 28 зазначеного Закону (у редакції
Закону України від 23.12.2004 року N 2291-IV) мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Вимоги частини 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції Закону від 25.03.2005 року N 2505-IV) про встановлення мінімального розміру пенсії за віком абзацом 1 частини 1 цієї статті, виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, не можуть бути легітимною підставою для застосування мінімальної пенсії за віком в розмірі, меншому за розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, оскільки це суперечить вимогам ст. 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» та ст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум».
Відповідно до частини 8 ст. 9 ЦПК України якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
Суд першої інстанції правильно виходив з того, що для визначення розміру мінімальної пенсії за віком для виплати підвищення пенсій дітям війни згідно статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» слід застосовувати розмір мінімальної пенсії, визначений частиною 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону від 23.12.2004 року N 2291-IV.
Відповідно до ст. 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 року № 489-V (у редакції Закону України від 15.03.2007 року № 749-V) прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, в 2007 році був встановлений в таких розмірах: з 1 квітня - 406 гривень, з 1 жовтня - 411 гривень. Для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, збільшений на 1 відсоток, тобто з 1 квітня – 410 грн. 06 коп., з 1жовтня – 415 грн. 11 коп.
Відповідно до ст. 58 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року № 107-VI прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, в 2008 році був встановлений в таких розмірах: з 1 січня - 470 гривень, з 1 квітня - 481 гривня, з 1 липня - 482 гривні, з 1 жовтня - 498 гривень.
Саме з цих розмірів прожиткового мінімуму і слід виходити при перерахуванні ОСОБА_1 підвищення до пенсії, як дитині війні, за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року.
Доводи апеляційної скарги про відсутність бюджетного фінансування на виплату підвищення до пенсій дітям війни не можуть бути причиною невиконання покладених на Пенсійний фонд зобов’язань, оскільки реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується, на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно – правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Відповідно до частини 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи у апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
При зверненні до суду відповідачем з апеляційної скарги не були сплачені судовий збір та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Відповідно до п. 34 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21 січня 1993 року № 7-93, п. 5 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» ЦПК України Пенсійний Фонд України від сплати судового збору звільнений.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги відповідача, проте постановив рішення на користь позивача, відновивши його порушені права, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в апеляційному суді відповідно до ст. 88 ЦПК України підлягають стягненню з УПФУ в Калінінському районі м. Донецька в розмірі 37 грн. згідно постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. № 1258 «Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ та їх розмірів» в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 05 серпня 2009 р. № 825, як із справи позовного провадження з розгляду спору немайнового характеру.
Посилання УПФУ в Калінінському районі м. Донецька на те, що відповідно до п. 5 частини 4 ст. 81 ЦПК України від сплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ вони звільнені, не ґрунтуються на законі.
Відповідно до пункту 5 частини 4 ст. 81 ЦПК України не підлягають оплаті витрати на інформаційно-технічне забезпечення у справах про відшкодування шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду.
До зазначеної категорії справ справа за позовом ОСОБА_1 про зобов’язання здійснити перерахунок підвищення до пенсії, як дитині війні, не відноситься.
Керуючись ст. 3041, ст. 307, ст. 309, ст. 314, ст. 316 ЦПК України, Апеляційний суд Донецької області, -
В И Р І Ш И В:
Апеляційну скаргу відповідача - Управління Пенсійного Фонду України в Калінінському районі м. Донецька задовольнити частково.
Постанову Калінінського районного суду м. Донецька від 14 травня 2010 року змінити.
Визнати неправомірною бездіяльність Управління Пенсійного Фонду України в Калінінському районі м. Донецька щодо не нарахування ОСОБА_1, як дитині війни, підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком в період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року.
Зобов’язати Управління Пенсійного Фонду України в Калінінському районі м. Донецька здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пен сії, як дитині війни, за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції Закону від 18.11.2004 року № 2195-IV у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, встановленої частиною 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням раніше виплачених сум.
Стягнути з Управління Пенсійного фонду України в Калінінському районі м. Донецька на користь держави витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 37 (тридцять сім) гривень (на розрахунковий рахунок 31213263700004, одержувач – державний бюджет м. Донецька Ворошиловський район, ЄДРПОУ – 34686537, банк – ГУ ДКУ в Донецькій області, МФО 834016, код бюджетної класифікації – 22050002).
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий: О.М. Пономарьова
Судді: Л.І. Соломаха
Л.І. Бондаренко