Справа № 22ц-12582/10 Головуючий у 1 інстанції: Прокопчук Г.М.
Категорія: 64 Доповідач: Соломаха Л.І.
_____________________________________________________________________________
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 серпня 2010 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого – судді Пономарьової О.М.
суддів Соломахи Л.І., Бондаренко Л.І.
при секретарі Руденко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу заявника ОСОБА_1 на рішення Калінінського районного суду м. Горлівки Донецької області від 08 червня 2010 року по цивільній справі за заявою ОСОБА_1 (заінтересована особа – Управління Пенсійного фонду України в Калінінському районі м. Горлівки Донецької області) про визнання громадянина безвісно відсутнім , -
В С Т А Н О В И В :
16 квітня 2010 року ОСОБА_1 . звернулася до суду з заявою про визнання ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Ярославля, громадянина Російської Федерації, безвісно відсутнім .
Зазначала, що перебувала з ним у фактичних шлюбних відносинах з 1997 до 2000 року під час коли працювала в м. Москві. Від цих відносин у них 10 березня 2000 року народився син ОСОБА_4, в свідоцтві про народження якого ОСОБА_2 зазначений його батьком.
На час народження сина ОСОБА_2 перебував в м. Москві під арештом.
Вона після народження сина проживала в м. Горлівці, а ОСОБА_2 обіцяв після звільнення з місць позбавлення волі приїхати до неї. Проте з 2000 року він до неї з сином в м. Горлівку не приїжджав, не цікавився їхнім життям, матеріальної допомоги не надавав.
Місце проживання ОСОБА_2 їй не відомо. Заходи, які нею були прийняти для його розшуку, позитивних результатів не дали. Їй лише відомо, що він в січні 2001 року звільнений з місць позбавлення волі і відомостей про його місцезнаходження не має.
Посилаючись на те, що з 2001 року вона не має будь-яких відомостей про місцезнаходження ОСОБА_2, з метою вирішення питання щодо отримання допомоги на дитину з боку Пенсійного фонду України просила визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Ярославля, громадянина Російської Федерації, безвісно відсутнім (а.с. 4).
Рішенням Калінінського районного суду м. Горлівки Донецької області від 08 червня 2010 року ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні заяви про визнання ОСОБА_2 безвісно відсутнім ( а.с. 28-29).
Не погоджуючись з таким рішенням ОСОБА_1 подала на нього апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та задовольнити її заяву.
Зазначає, що відмовляючи їй в задоволенні заяви через те, що у ОСОБА_2 відсутнє постійне місце проживання, суд не врахував, що місцем його народження було м. Ярославль, звідкіля він виїхав на роботу до м. Москви, де вони разом проживали. Після звільнення з місць позбавлення волі він не приїхав для реєстрації за місцем свого народження і місце його перебування їй в теперішній час невідомо. Вона вважає, що місцем його постійного проживання було м. Ярославль, проте суд на зазначене уваги не звернув і тільки з формальних підстав відмовив їй в її вимогах. Суд міг визнати місцем постійного проживання ОСОБА_2 місце його народження, куди він повинен був вибути після звільнення з місць позбавлення волі (а.с. 33).
В судовому засіданні апеляційного суду заявник ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги підтримала, просила її задовольнити.
Представник заінтересованої особи - Управління Пенсійного фонду України в Калінінському районі м. Горлівки Донецької області у судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення заявника ОСОБА_1, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав:
Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що заявник ОСОБА_1 має сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженця м. Горлівки Донецької області, в свідоцтві про народження якого батьком записаний ОСОБА_2, громадянин Російської Федерації (а. 4). Згідно Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про реєстрацію народження реєстрація проведена відповідно до ст. 126 СК України (а.с. 5), тобто за заявою батьків.
ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, в теперішній час мешкає з матір’ю ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 (а.с. 8).
Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 є громадянином Російської Федерації та відсутні відомості щодо його постійного місця проживання (а.с. 28-29).
Такий висновок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.
Відповідно до ст. 20 Закону України від 23.06.2005 року № 2709-IV «Про міжнародне приватне право» підстави та правові наслідки визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою регулюються останнім з відомих особистих законів цієї особи.
Відповідно до частини 1 ст. 16 Закону України від 23.06.2005 року № 2709-IV «Про міжнародне приватне право» особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є.
Згідно ст. 25 Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 «По делам о признании лица безвестно отсутствующим или объявлении умершим и по делам об установлении факта смерти компетентны учреждения юстиции Договаривающейся Стороны, гражданином которой лицо было в то время, когда оно по последним данным было в живых, а в отношении других лиц - учреждения юстиции по последнему месту жительства лица.
2. Учреждения юстиции каждой из Договаривающихся Сторон могут признать гражданина другой Договаривающейся Стороны и иное лицо, проживающее на ее территории, безвестно отсутствующим или умершим, а также установить факт его смерти по ходатайству проживающих на ее территории заинтересованных лиц, права и интересы которых основаны на законодательстве этой Договаривающейся Стороны.
3. При рассмотрении дел о признании безвестно отсутствующим или объявлении умершим и дел об установлении факта смерти учреждения юстиции Договаривающихся Сторон применяют законодательство своего государства» (викладено мовою оригіналу міжнародного договору, офіційний переклад якого на українську мову відсутній).
Враховуючи, що визнання громадянина ОСОБА_2, який є громадянином Російської Федерації, заявнику ОСОБА_1, яка проживає на території України, потрібно для оформлення допомоги на дитину згідно законодавства України, на території якої проживає дитина, зазначена справа відповідно до частини 2 ст. 25 Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 підсудна судам України та відповідно до частини 3 ст. 25 зазначеної Конвенції повинна розглядатися за законодавством України.
Відповідно до ст. 43 ЦК України фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування.
Відповідно до частини 3 ст. 60 ЦПК України доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Тобто по цій справі, виходячи з положень ст. 43 ЦК України, доказуванню підлягають місце постійного проживання ОСОБА_2 та факт відсутності в цьому місці проживання відомостей про місце перебування ОСОБА_2 протягом одного року.
Звертаючись до суду заявник ОСОБА_1 не надала будь-яких доказів того, що ОСОБА_2 є уродженцем м. Ярославля та щодо його постійного місця перебування.
За відсутності відомостей про місце постійного перебування ОСОБА_2 суд не може вирішувати питання про його безвісну відсутність.
Та обставина, що він з 2001 року не проживав в м. Горлівці, за місцем проживання заявниці та її сина, не є підставою для визнання громадянина іншої держави, який в м. Горлівці Донецької області ніколи не проживав і навіть не був, безвісно відсутнім, оскільки визнання громадянина безвісно відсутнім закон пов’язує саме з відсутністю протягом певного часу за місцем постійного проживання цієї особи.
Доводи заявниці про те, що суд міг визнати місцем проживання ОСОБА_2 місце його народження, не ґрунтуються на законі.
Відповідно до частини 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Суд при вирішенні питання про визнання громадянина безвісно відсутнім перевіряє відсутність громадянина в певному місті його постійного проживання і не наділений компетенцією самому визначати таке місце проживання.
Крім того, відповідно до частини 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
В матеріалах справи є лише:
- довідка ФБУ ІЗ-50/3 управління Федеральної служби виконання покарань по Московській області від 18 січня 2010 року про те, що ОСОБА_2 під час слідства утримувався в ФБУ ІЗ-50/3 з 21 лютого 2000 року, звільнений 29 січня 2001 року з залу суду м. Подольська у зв’язку із умовним засудженням з випробувальним строком 2 роки, відомості про його місце проживання не відомі (а.с. 10);
- довідка управління Федеральної міграційної служби по Ярославській області від 31 грудня 2009 року про те, що по обліку реєстрації та зняття з реєстрації по м. Ярославль та Ярославській області ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, не значиться (а.с. 12).
Ні одна з зазначених довідок не свідчить а ні про місце постійного проживання ОСОБА_2, а ні про його відсутність за цим постійним місцем проживання.
Відповідно до частини 1 ст. 248 ЦПК України суд до початку розгляду справи встановлює осіб (родичів, співробітників тощо), які можуть дати свідчення про фізичну особу, місцеперебування якої невідоме, а також запитує відповідні організації за останнім місцем проживання відсутнього (житлово-експлуатаційні організації, органи внутрішніх справ або органи місцевого самоврядування) і за останнім місцем роботи про наявність відомостей щодо фізичної особи, місцеперебування якої невідоме.
Проте виконати вимоги закону суд позбавлений можливості, оскільки заявником ОСОБА_1 суду не надано будь-яких відомостей щодо родичів, співробітників, тощо, які можуть дати свідчення про ОСОБА_2, місцеперебування якого невідоме саме заявниці, якою не надано відомостей про останнє місце проживання ОСОБА_2, його останнє місце роботи. До звернення до суду з заявою про визнання ОСОБА_2 безвісно відсутнім заявниця навіть не зверталася до органів внутрішніх справ з метою розшуку ОСОБА_2 і лише в липні 2010 року звернулася до суду за стягненням з нього аліментів на утримання сина.
Відповідно до частини 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Проте, виходячи з принципу диспозитивності цивільного процесу, суд не збирає доказів по справі, докази по справі відповідно до ст. 60 ЦПК України подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування рішення суду апеляційним судом не встановлено, тому відповідно до частини 1 ст. 308 ЦПК України апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.
Керуючись ст. 307, ст. 308, ст. 314, ст. 315 ЦПК України, Апеляційний суд Донецької області, -
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу заявниці ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Калінінського районного суду м. Горлівки Донецької області від 08 червня 2010 року залишити без змін .
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до С удової палати з розгляду цивільних справ Верховного Суду України, який до 01 листопада 2010 року до створення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ здійснює його повноваження.
Головуючий: О.М. Пономарьова
Судді: Л.І. Соломаха
Л.І. Бондаренко