Справа № 22ц-12580/10 Головуючий у 1 інстанції: Зайченко О.В.
Категорія: 32 Доповідач: Соломаха Л.І.
_____________________________________________________________________________
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 серпня 2010 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого – судді Пономарьової О.М.
суддів Соломахи Л.І., Бондаренко Л.І.
при секретарі Голубцові А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу відповідача - Державного підприємства «Артемвугілля» на рішення Калінінського районного суду м. Горлівки Донецької області від 02 червня 2010 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Артемвугілля» про відшкодування моральної шкоди , -
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Калінінського районного суду м. Горлівки Донецької області від 02 червня 2010 року ОСОБА_1 поновлено строк звернення до суду. Н а користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди з Державного підприємства «Артемвугілля» (далі ДП «Артемвугілля») стягнуто 19 500 грн . (а.с. 32).
В апеляційній скарзі відповідач - ДП «Артемвугілля» , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та відмовити позивачу в задоволенні позову.
Зазначає, що згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року вимоги ст. 237№ КЗпП України та ст. 1167 ЦК України не розповсюджуються на осіб, які підлягають обов’язковому соціальному страхуванню згідно з Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». ДП «Артемвугілля» є страхувальником та щомісяця перераховує до фонду соціального страхування 13,6% від фонду оплати праці.
Згідно Закону України «Про охорону праці» відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». В заключних положеннях цього Закону зазначено, що правонаступником всіх виплат є Фонд соціального страхування.
Задовольняючи позов, суд не врахував, що позивач був обізнаний про негативні фактори роботи та наслідки, до яких може привести праця на вугільному підприємстві, проте відповідно до ст. 6 Закону України «Про охорону праці» від цієї роботи не відмовився, продовжував працювати, отримуючи за роботу у шкідливих умовах праці певні компенсації та пільги.
Позивачем не надано доказів заподіяння моральної шкоди, що передбачені п. 3.8 «Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків», затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22 листопада 1995 року № 212.
Вина ДП «Артемвугілля» в заподіянні позивачу моральної шкоди відсутня (а.с. 36-38).
В судове засідання апеляційного суду сторони не з’явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Обидві сторони надіслали клопотання про розгляд справи у їх відсутність.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін з наступних підстав:
При розгляді справи суд першої інстанції встановив, що позивач тривалий час з 1984 року по 03 березня 2010 року працював на підземних роботах на підприємствах, що входили до складу ДП «Артемвугілля».
17 травня 2009 року під час виконання трудових обов’язків з ним трапився нещасний випадок, внаслідок якого він отримав травму лівої стопи, що підтверджується актом розслідування нещасного випадку на виробництві за формою Н-5, який складений 19 травня 2009 року (а.с. 18-19). Рішенням МСЕК від 23 вересня 2009 року позивачу встановлена втрата професійної працездатності за цим нещасним випадком – 10 % безстроково (а.с. 23).
Крім того, внаслідок дії шкідливих умов праці позивач отримав три професійних захворювання – хронічну попереко-крижову радікулопатію, вібраційну хворобу та хронічну сенсоневральну туговухість, які йому первинно встановлені висновком лікарняно-експертної комісії № 25 від 08 січня 2010 року (а.с. 16). За наслідками розслідування цих професійних захворювань 03 лютого 2010 року був складений акт розслідування хронічного професійного захворювання за формою П-4 (а.с. 20-21).
Рішенням МСЕК від 03 березня 2010 року позивачу за цими професійними захворюваннями вперше була встановлена стійка втрата професійної працездатності: за хронічною попереко-крижовою радікулопатією – 30%, за вібраційною хворобою – 15% та за хронічної сенсоневральною туговухістю – 10%, а за їх сукупністю та з урахуванням стійкої втрати професійної працездатності за трудовим каліцтвом від 17 травня 2009 року (10%) – 65 % та він визнаний інвалідом 3 групи за професійним захворюванням безстроково (а.с. 24).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок ушкодження здоров’я через нещасний випадок на виробництві та отримані 3 професійні захворювання позивачу заподіяна моральна шкода, яка підлягає йому відшкодуванню на підставі ст. 2371 КЗпП України.
Розглядаючи справу, суд першої інстанції правильно встановив, що правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються ст. 2371 КЗпП України, згідно якої відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Доводи відповідача про те, що відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу внаслідок ушкодження його здоров’я, повинно здійснюватися Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», не ґрунтуються на законі.
Згідно частини 1 ст. 9 Закону України «Про охорону праці» (в редакції Закону від 21 листопада 2002 року № 229-IV) відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».
Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року № 1105 - XIV, а саме, підпунктом «е» пункту 1 частини першої ст. 21, частиною 3 ст. 28 передбачався обов’язок Фонду соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання у разі настання страхового випадку відшкодувати заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я грошову суму за моральну шкоду.
Проте Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 лютого 2007 року № 717-V, який набув чинності 20 березня 2007 року, з Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» підпункт «е» пункту 1 частини першої ст. 21, частина 3 ст. 28, які передбачали зобов’язання Фонду у разі настання страхового випадку відшкодувати заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я грошову суму за моральну шкоду, виключені.
Тобто з 20 березня 2007 року спеціальний закон щодо відшкодування працівнику моральної шкоди, заподіяної йому ушкодженням здоров’я на виробництві, відсутній, а тому до цих правовідносин повинен застосовуватися загальний закон, яким є ст. 2371 КЗпП України.
Такий висновок випливає з рішення Конституційного суду України від 08 жовтня 2008 року у справі про страхові виплати, в пункті 5 якого зазначено, що статтею 1167 ЦК України та статтею 2371 КЗпП України застрахованим громадянам, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Встановлений законодавцем розподіл обов'язків щодо відшкодування моральної шкоди потерпілим на виробництві від нещасного випадку та професійного захворювання не суперечить вимогам статті 22 Конституції України.
Посилання відповідача на рішення Конституційного суду України від 27 січня 2004 року у справі про відшкодування моральної шкоди Фондом соціального страхування , згідно якого моральну шкоду потерпілому відшкодовує Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України , не заслуговує на увагу, оскільки в ньому мова йшла про правовідносини, що виникли до 20 березня 2007 року.
З матеріалів справи встановлено, що і нещасний випадок на виробництві і всі три професійні захворювання позивачем отримані вже після виключення з Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» обов’язку Фонду у разі настання страхового випадку відшкодувати заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я грошову суму за моральну шкоду, а тому правовідносини по відшкодуванню позивачу моральної шкоди, заподіяної йому ушкодженням здоров’я під час виконання трудових обов’язків, регулюються саме ст. 2371 КЗпП України.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.
Згідно акту розслідування нещасного випадку за формою Н-5 від 19 травня 2009 року причиною нещасного випадку, який стався з позивачем, є незабезпечення безпечних умов праці на дільниці в зміну, в тому числі з боку гірничого майстра цієї дільниці, що свідчить про те, що роботодавець, тобто відповідач порушив право позивача на безпечні умови праці.
Згідно акту розслідування хронічного професійного захворювання за формою П-4 від 03 лютого 2010 року причинами професійних захворювань позивача є низька ступінь механізації трудоємких операцій, незабезпеченість робітників засобами індивідуального захисту органів слуху, недосконалість конструкції відбійних молотків, відсутність ефективних та зручних у використанні засобів індивідуального захисту від впливу локальної вібрації, що свідчить про те, що роботодавець, тобто відповідач, порушив право позивача на безпечні умови праці.
Та обставина, що позивач був обізнаний про негативні фактори роботи та наслідки, до яких може привести праця на вугільному підприємстві, не звільняє відповідача від відповідальності за незабезпечення безпечних і нешкідливих умов праці позивача.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що внаслідок порушення відповідачем права позивача на безпечні умови праці позивачу заподіяна моральна шкода, оскільки внаслідок порушення законного права на безпечні умови праці позивач отримав травму стопи та 3 професійні захворювання, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Доводи відповідача про те, що факт завдання позивачу моральної шкоди недоведений, оскільки позивачем не надані документи зазначені в п. 3.8 «Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків», затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22 листопада 1995 року № 212 , не ґрунтуються на законі.
Згідно п. 1.1 «Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків», який затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22 листопада 1995 року № 212, на медико-соціальні експертні комісії дійсно покладено обов'язки встановлення факту спричинення моральної шкоди.
Згідно п. 3 .8 зазначеного Порядку під моральною шкодою розуміють фізичні і моральні страждання, спричинені потерпілому в результаті трудового каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я. При встановленні факту моральної шкоди МСЕК враховує як характер каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, так і залишкову працездатність потерпілого.
Висновком медичних органів як підставою для відшкодування моральної шкоди може бути висновок лікаря-психіатра лікувально-профілактичного закладу або лікарсько-консультаційної чи медико-соціальної експертної комісії про стрес, якого зазнав потерпілий у результаті трудового каліцтва чи професійного захворювання, чи їх наслідків, про депресію чи інші негативні вияви стану потерпілого.
Такі висновки слід розглядати в комплексі з іншими документами і наявними відомостями про потерпілого.
Проте ст. 2371 КЗпП України не передбачено надання таких висновків медичних органів, як умови відшкодування моральної шкоди.
Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для справи. Доказами, на підставі яких суд встановив наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди, є акт про розслідування нещасного випадку та акт про розслідування хронічного професійного захворювання, рішення МСЕК про встановлення позивачу стійкої втрати працездатності.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що внаслідок порушення відповідачем права позивача на безпечні умови праці позивачу заподіяна моральна шкода, оскільки внаслідок порушення законного права на безпечні умови праці він отримав професійне захворювання, став інвалідом, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції врахував ступінь втрати професійної працездатності позивача, неможливість продовжувати колишню роботу, неможливість відновлення стану його здоров’я та визначив її розмір в 19 500 грн.
Апеляційний суд вважає, що розмір моральної шкоди, визначений судом першої інстанції, є розумним, виваженим та справедливим. Позивач отримав значну втрату професійної працездатності (65%), його визнано інвалідом 3 групи безстроково, відновлення стану його здоров’я є неможливим.
Суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має, доводи апеляційної скарги необґрунтовані і не спростовують висновків суду, тому відповідно до частини 1 ст. 308 ЦПК України апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.
Керуючись ст. 307, ст. 308, ст. 314, ст. 315 ЦПК України, Апеляційний суд Донецької області, -
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу відповідача - Державного підприємства «Артемвугілля» відхилити.
Рішення Калінінського районного суду м. Горлівки Донецької області від 02 червня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до С удової палати з розгляду цивільних справ Верховного Суду України, яка до 01 листопада 2010 року до створення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ здійснює його повноваження.
Головуючий: О.М. Пономарьова
Судді: Л.І. Соломаха
Л.І. Бондаренко