Справа № 22ц-11208/10 Головуючий у 1 інстанції: Курова О.І.
Категорія: 41 Доповідач: Соломаха Л.І.
____________________________________________________________________________
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 серпня 2010 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого-судді Пономарьової О.М.
суддів Соломахи Л.І., Бондаренко Л.І.
при секретарі Голубцові А.В.
за участю:
позивача ОСОБА_1
відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу відповідачів за основним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Совєтського районного суду м. Макіївки Донецької області від 01 червня 2010 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 (третя особа – Служба у справах неповнолітніх Совєтської районної адміністрації Макіївської міської ради) про визнання такими, що втратили право користування жилим приміщенням, та за зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про вселення , -
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Совєтського районного суду м. Макіївки Донецької області від 01 червня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. ОСОБА_2, ОСОБА_3 визнано такими, що втратили право користування жилим приміщенням, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про вселення відмовлено (а.с. 127-128).
В апеляційній скарзі відповідачі за основним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 , посилаючись на необгрунтованість судового рішення, просять рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та задоволення їх зустрічного позову .
Зазначають, що суд прийняв до уваги пояснення свідків ОСОБА_4 (дружини позивача) та ОСОБА_5 (онуки дружини), які підтвердили, що вони (відповідачі) ніколи не приходять до позивача, не сплачують комунальні послуги. Проте суд не врахував, що ці свідки через їх родинні відносини з позивачем зацікавлені в тому, щоб відповідачі не мешкали у будинку, що їх пояснення не узгоджуються з поясненнями свідка ОСОБА_6, який підтвердив, що ОСОБА_2 іноді приходить в гості до батька.
Суд критично поставився до показань свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8, хоча факту надання ними неправдивих показань судом не встановлено.
Суд не врахував, що у їх власності житла не має, що договорів найму вони також не укладали. Рішення суду перетворило їх на осіб без постійного місця проживання.
Під час розгляду справи позивач ОСОБА_1 відмовився від позову стосовно малолітньої онуки ОСОБА_9, 2007 року народження, і ця відмова прийнята судом. Беручи до уваги рішення суду та відмову позивача ОСОБА_1 від позову, малолітню ОСОБА_9 слід залишити з 82-річним дідусем, а мати, яка не позбавлена батьківських прав повинна мешкати на вулиці.
Суд не врахував, що саме позивач ОСОБА_1 створює перешкоди у користуванні жилим приміщенням. Вони неодноразово приходили до позивача у гості з проханням дозволити їм вселитися до будинку, що вони будуть йому допомагати і фізично, і матеріально, але позивач дуже агресивно реагував на їх прохання, вважають, що він знаходиться під чиїмось впливом (а.с. 133-134).
В судовому засіданні апеляційного суду відповідачі за основним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 доводи апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити.
Позивач ОСОБА_1 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив її відхилити, а рішення суду залишити без змін.
Представник третьої особи – Служби у справах неповнолітніх Совєтської районної адміністрації Макіївської міської ради у судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Суду надіслана заява про розгляд справи у відсутність представника.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідачів за основним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, позивача ОСОБА_1, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав:
При розгляді справи суд першої інстанції встановив, що позивач ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконкомом Совєтської районної ради народних депутатів м. Макіївки 06 лютого 1989 року, яке зареєстровано в БТІ м. Макіївки 09 лютого 1989 року, та видано взамін договору купівлі-продажу від 14 жовтня 1969 року, є власником будинку АДРЕСА_2 (а.с. 6, а.с. 108).
Згідно домової книги в цьому будинку зареєстровані позивач ОСОБА_1 - з 21 липня 1975 року та відповідачі ОСОБА_2 – з 13 серпня 1996 року, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, – вперше з 26 березня 2008 року, в домову книгу вписана ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 8-10, а.с. 11).
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та в ідмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі з травня 2004 року, тобто понад один рік, у спірному будинку АДРЕСА_2 не проживають без поважних причин. Відповідач ОСОБА_2 з цього часу разом із дочкою ОСОБА_3 проживала у свого чоловіка. ІНФОРМАЦІЯ_3 року у неї народилася друга дитина – ОСОБА_9 і вони разом постійно проживали за адресою: АДРЕСА_1. За вказаний час відповідачі наміру вселитися до спірного будинку не виявляли, з позовом про вселення в спірний будинок звернулися тільки після звернення позивача до суду з позовом про визнання їх такими, що втратили право користування жилим приміщенням. Відповідачі не надали доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 перешкоджає їхньому проживанню в спірному будинку (а.с.127-128).
Зазначені висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та обставинам справи.
Суд першої інстанції правильно встановив, що правовідносини, які виникли між сторонами регулюються ст. 391 та ст. 405 ЦК України.
Відповідно до ст. 391 ЦК України в ласник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ст. 156 ЖК України ч лени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу (дружина, їх діти, батьки). Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.
Відповідно до частини 3 ст. 9 ЖК України н іхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Підстави позбавлення члена сім’ї, в тому числі й колишнього, права користування жилим приміщенням, яке належить громадянинові на праві власності, визначені ст. 405 ЦК України.
Відповідно до ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
З матеріалів справи встановлено і відповідачами за основним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 визнається той факт, що у спірному будинку АДРЕСА_2 вони не мешкають з 2004 року, тобто понад один рік.
Відповідачі визнають, що на час ухвалення судового рішення будь-які їх речі в спірному будинку були відсутні. Як зазначила відповідач ОСОБА_2 в будинку на горищі знаходяться лише дитячі речі ОСОБА_3, якими вона користувалася до 2004 року.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Суд першої інстанції правильно зазначив, що посилання відповідачів на те, що вони не проживають у спірному будинку з поважних причин, а саме, через поведінку позивача ОСОБА_1, який створює їм перешкоди у користуванні жилим приміщенням, є недоведеними.
Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3 визнають, що в 2004 році ОСОБА_2 із спірного будинку пішла жити до свого чоловіка ОСОБА_9, з яким вони наймали квартиру за адресою: АДРЕСА_1. Пізніше - восени 2004 року до матері ОСОБА_2 від дідуся ОСОБА_1 перейшла жити і ОСОБА_3. По АДРЕСА_1вони мешкали до 08 липня 2010 року.
Ці пояснення відповідачів підтверджуються матеріалами справи, згідно яких відповідач ОСОБА_2 перебувала у шлюбі з ОСОБА_9 з 21 червня 2005 року по 06 серпня 2008 року. Від цього шлюбу вони мають дочку ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с. 15, а.с. 17-18).
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_6, який понад 30 років є сусідом ОСОБА_1, підтвердив, що донька ОСОБА_1 – ОСОБА_2 в спірному будинку не мешкає понад 6 років, вона вийшла заміж і пішла із спірного будинку. Він же підтвердив, що ОСОБА_1 ніколи дочку з будинку не виганяв і не чув, щоб вона намагалася вселитися в будинок.
Свідок ОСОБА_10, який є дільничним інспектором міліції та обслуговує територію, на якій розташований спірний будинок, показав, що до восени 2009 року на протязі 20 років ОСОБА_2 до нього ніколи зі скаргами або заявами на свого батька не зверталася. Коли він приходив до ОСОБА_1 в особистих справах він ОСОБА_2 ніколи не бачив.
Що стосується показань свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5, то вони узгоджуються з показаннями свідків ОСОБА_6, ОСОБА_10 та не суперечать поясненням самих відповідачів, які визнають, що не проживають у спірному будинку з 2004 року.
Крім того. як вбачається з апеляційної скарги, відповідачі спірний будинок місцем свого постійного проживання не визнають. Вони визнають лише той факт, що іноді приходили до позивача у гості.
Що стосується пояснень свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_8, суд правильно зазначив, що свідок ОСОБА_11 по сусідству із ОСОБА_1 з 1999 року не проживає і її колишній чоловік - свідок ОСОБА_6 підтвердив, що після розірвання шлюбу ОСОБА_11 до нього в будинок не приходила. Свідок ОСОБА_8 позивачу взагалі не відома.
Виходячи з встановлених обставин справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідачі не користуються спірним будинком понад один рік без поважних причин, а саме, через проживання відповідача ОСОБА_2 за місцем проживання свого чоловіка ОСОБА_9, а тому суд обгрунтовано визнав їх такими, що втратили право користування жилим приміщенням у спірному будинку.
Враховуючи, що суд дійшов висновку про позбавлення відповідачів права користування житловим приміщенням, підстави для їх вселення до спірного будинку відсутні.
Та обставина, що відповідачі не мають на праві власності іншого житла, не спростовує висновків суду, оскільки визначальним при вирішенні цього спору є термін та причини не проживання відповідачів в спірному житловому приміщенні.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач ОСОБА_1 відмовився від позову про визнання такою, що втратила право користування жилим приміщенням в спірному будинку малолітньої онуки ОСОБА_9, 2007 року народження, і тому малолітню ОСОБА_9 слід залишити з 82-річним дідусем, а мати, яка не позбавлена батьківських прав повинна мешкати на вулиці, не грунтуються на законі.
Відповідно до частини 4 ст. 29 ЦК України м ісцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Як встановлено з матеріалів справи, ОСОБА_9, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 року, ніколи у спірному будинку не проживала і членом сім’ї ОСОБА_1 не була, її місцем проживання є місце проживання її батьків.
Відповідач ОСОБА_2 визнає, що до 08 липня 2010 року вона разом з дочкою ОСОБА_12 з моменту її народження проживала за адресою: АДРЕСА_1, а в теперішній час і вона, і її малолітня дитина ОСОБА_9 мешкають за місцем проживання батька ОСОБА_12 – ОСОБА_9 по АДРЕСА_3, а тому посилання відповідача ОСОБА_2, що дитина повинна мешкати без неї з дідусем ОСОБА_1 є необґрунтованими. Малолітня ОСОБА_9 повинна мешкати за місцем проживання її батьків або одного з них. Саме за місцем проживання свого батька ОСОБА_9 вона зараз і проживає.
Суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування рішення суду апеляційним судом не встановлено, тому відповідно до частини 1 ст. 308 ЦПК України апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.
Керуючись ст. 307, ст. 308, ст. 314, ст. 315 ЦПК України, Апеляційний суд Донецької області, -
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу відповідачів за основним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Совєтського районного суду м. Макіївки Донецької області від 01 червня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до С удової палати з розгляду цивільних справ Верховного Суду України, який до 01 листопада 2010 року до створення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ здійснює його повноваження.
Головуючий: О.М. Пономарьова
Судді: Л.І. Соломаха
Л.І. Бондаренко