Справа №22ц - 12138                                                                              Головуючий  1 інстанції  Стріжакова Т.В.

Категорія  51                                                                                                                  Доповідач Висоцька В.С.

                                                                     Р І Ш Е Н Н Я

                                                ІМЕНЕМ                         УКРАЇНИ

17 серпня 2010 року                                                         м. Донецьк

  Апеляційний                          суд                    Донецької                      області

в складі                                      Головуючого   ВИСОЦЬКОЇ В.С.

                                                    Суддів               БІЛЯЄВОЇ О.М., ОСИПЧУК О.В.

                                               При секретарі        ОГУРЦОВІЙ С.О.                                                                                

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті  Донецьку цивільну справу за  позовом ОСОБА_1  до Державного підприємства «Торезантрацит», відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Торезі Донецької області  про відшкодування моральної шкоди   за апеляційною скаргою   Державного підприємства « Торезантрацит »    на рішення  Торезького міського суду  Донецької області від  19 квітня  2010 року

                                                                     В С Т А Н О В И В  

                У лютому 2010 року ОСОБА_1 звернувся до   Державного підприємства «Торезантрацит»   з позовом про відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що він знаходився в трудових відносинах з відповідачем  з 19 листопада 1990 року по 09 серпня 1999 року, працював  гірним робочим очисного забою  4-5 розряду з повним  робочим днем під землею у шкідливих та небезпечних умовах праці.

              Відповідач не забезпечив здорові і безпечні умови праці, внаслідок чого він захворів на професійне захворювання легенів – антракоз, хронічне обструктивне захворювання легень, легенева недостатність. Висновком МСЕК від 26 січня 2010 року йому  встановлено стійку втрату працездатності 65%, з яких 60% у зв’язку з професійним захворюванням та 5% втрати працездатності у зв’язку з травмою 1998 року.

                Професійним захворюванням йому завдано моральних страждань: він страждає на  фізичний біль, важко дихати, він позбавлений можливості виконувати будь – яку домашню роботу, самостійно себе обслуговувати, потребує постійної сторонньої допомоги. Просив стягнути на його користь на відшкодування шкоди 40 000 грн.  

                 В якості відповідача до участі у справі залучено відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Торезі Донецької області.

                  Рішенням Торезького міського суду  Донецької області від  19 квітня  2010 року позовні вимоги  ОСОБА_1  задоволені частково.  Стягнуто з відповідача Державного підприємства «Торезантрацит»       на користь  ОСОБА_1  на відшкодування моральної шкоди 26 000 грн. В решті прозову відмовлено.

             В апеляційній скарзі  відповідач   Державне підприємство «Торезантрацит»     просить скасувати постановлене рішення, повернути справу на новий розгляд, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального закону, неповне з’ясування обставин справи,  а також невідповідність висновків суду обставинам справи.

           Відповідач  зазначив, що суд  не врахував, що  позивач не надав суду доказів на підтвердження йому завданої моральної шкоди. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив лише з факту  стійкої втрати працездатності. Зазначають, що факт моральної шкоди може бути встановлено лише за висновком МСЕК, їх клопотання про призначення такої експертизи судом було безмотивно відхилено. Суд не навів мотивів задоволення позову  та стягнення  конкретної суми моральної шкоди, не врахував, що позивач є пенсіонером, отримує пенсію та страхові виплати, не оцінив сімейний стан та стан здоров’я членів сім’ї.

               Крім того, суд не врахував, що позивач без наявності поважних причин пропустив строк звернення до суду з позовом, який складає 3 місяці.

               В судовому  засіданні   представник  відповідача Державного підприємства «Торезантрацит»  Максімчик С.В. просив  задовольнити апеляційну скаргу.

               Представник  відповідача - відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Торезі Матеріна О.О. просила скаргу відхилити, рішення залишити без змін.

               Позивач ОСОБА_1 до суду не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

             Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга  підлягає частковому задоволенню, рішення зміні   з наступних підстав.

                 Судом першої інстанції встановлено, що  позивач знаходився в трудових відносинах з відповідачем  з 19 листопада 1990 року по 09 серпня 1999 року, працював  гірним робочим очисного забою  4-5 розряду з повним  робочим днем під землею у шкідливих та небезпечних умовах праці.

              Відповідач не забезпечив здорові і безпечні умови праці, внаслідок чого позивач отримав професійне захворювання легенів – антракоз, хронічне обструктивне захворювання легень, легенева недостатність. Висновком МСЕК від 26 січня 2010 року позивачу встановлено стійку втрату працездатності 60% у зв’язку з професійним захворюванням, та 5% втрати працездатності у зв’язку з травмою 1998 року  висновком МСЕК від 4 грудня 2009 року , за сукупністю 65%,  3 групу інвалідності.

                Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що  ОСОБА_1 втратив працездатність у зв’язку з професійним захворюванням, яке виникло в результаті дії негативних виробничих факторів під час виконання ним трудових обов’язків, відповідач як роботодавець не забезпечив безпечних умов праці, а тому зобов’язаний відшкодувати позивачу завдану ушкодженням здоров’я моральну шкоду.

                 Висновок  суду  першої інстанції в цій частині  відповідає вимогам закону та наданим сторонами доказам.

                  Відповідно до ст. 153 КЗпП України  на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці.

                  Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

                  Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.

                   Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників.

                    Відповідно до ст. 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

                     З цією метою роботодавець забезпечує функціонування системи управління охороною праці, серед інших: забезпечує усунення причин, що призводять до професійних захворювань;  впроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації та автоматизації виробництва, вимоги ергономіки; здійснює контроль за додержанням працівником технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного та індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до вимог з охорони праці тощо.

                     Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

                     Отже обов’язок належної організації охорони праці на підприємстві та забезпечення контролю за додержанням працівниками вимог нормативних актів про охорону праці лежить на роботодавцеві.

                     Доводи апеляційної скарги про відсутність  умов відповідальності за заподіяну шкоду спростовуються матеріалами справи.

                     З обставин справи вбачається, що позивач  знаходився в трудових відносинах з відповідачем з 19 листопада 1990 року по 09 серпня 1999 року, працював  гірним робочим очисного забою  4-5 розряду з повним  робочим днем під землею, що підтверджено копією трудової книжки (а.с.3-5).

                Під час виконання трудових обов’язків позивач  отримав професійне захворювання, що підтверджено медичними документами: амбулаторної картою, виписками з історій хвороби тощо.

                     До професійного захворювання належить захворювання, що виникло внаслідок професійної діяльності застрахованого та зумовлюється виключно або переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших факторів, пов’язаних з роботою (ст. 14 Закону України «Про загальнообов’язкове соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинила втрату працездатності» ).

                    Медичними документами підтверджено, що до прийняття на роботу на шахту «Прогрес» Державного підприємства «Торезантрацит»        професійне захворювання у позивача не встановлювалося (а.с.8).      

                      Професійне захворювання  розвивалося поступово під впливом систематичного і тривалого впливу шкідливих факторів, що властиві шахті, умовам праці та професії позивача, що підтверджено медичними документами.

                      Підставою відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров’я є зменшення  у потерпілого здатності до праці за певною професією.

                    У встановленому  законом Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою КМУ України  від 25 серпня 2004 року №1112 з подальшими змінами професійне захворювання позивача  було розслідувано за участю представників підприємства – відповідача, про що складено акт розслідування хронічного професійного захворювання  форми П-4 від 14 грудня 2009  року, який не оспорений відповідачем.

                   Відповідно до акту причиною  професійного захворювання  є запиленість повітря робочої зони : перевищення допустимої концентрація пилу, загазованість повітря робочої зони шкідливими речовинами.

                 В акті зазначено, що професійне захворювання виникло  через недосконалість технологічних процесів виїмки та транспортування гірної маси, проведення підготовчих робіт, низка ефективність пилоподавлення, що свідчить про порушення  державним підприємством «Торезантрацит» норм  охорони праці, а також  ст. 19, 22  Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення».

               Відповідно до зазначених норм: повітря у виробничих та інших приміщеннях тривалого чи тимчасового перебування людей повинно відповідати санітарним нормам; підприємства при здійсненні своєї діяльності зобов'язані вживати необхідних заходів щодо запобігання та усунення причин забруднення  повітря  виробничих приміщеннях; власник зобов'язаний створити безпечні і здорові умови праці, що відповідають вимогам санітарних норм, здійснювати заходи, спрямовані на запобігання захворюванням, отруєнням.

                        Таким чином дії відповідача Державного підприємства «Торезантрацит»  не відповідали  нормам охорони праці, тобто  наявна   протиправність дій  останнього.

                       Виходячи з вимог ст.153 КЗпП, яка покладає на власника обов’язок створювати на підприємстві безпечні умови праці, вина власника полягає у невиконанні такого обов’язку. Професійне захворювання виникло внаслідок тривалого перебування працівника в підземних умовах, факти незабезпечення власником здорових і безпечних умов праці зафіксовані в акті.

                        Висновком МСЕК встановлено причинний зв'язок між захворюванням  ОСОБА_1 і шкідливими умовами праці, порушенням Закону України «Про охорону праці» з боку відповідача Державного підприємства «Торезантрацит»  та порушенням санітарних норм при виконанні робіт.

                        Відповідно до ст. 237 – 1 КЗпП України  відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

                        Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

                        Таким чином, саме на власника підприємства покладено обов’язок  відшкодовувати працівнику моральну шкоду за наявності факту заподіяння йому цієї шкоди. Зазначені норми не містять яких-небудь інших додаткових умов щодо відшкодування моральної шкоди.

                      Згідно до роз’яснень, які містяться в п.13 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику  в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» ) відповідно до ст. 237 - 1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема  виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

                          Таким чином, моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов : наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань або втрати нормальних життєвих зв’язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв’язку між попередніми умовами, які найшли підтвердження в судовому засіданні.

                           Доводи апеляційної скарги  про те, що позивач не надав доказів підтвердження моральної шкоди спростовується матеріалами справи.

                            Нез’ясування сімейного  стану позивача  та стану здоров’я членів сім’ї   не може бути підставою для звільнення  від покладення  відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди.

                          Доводи апеляційної скарги про те, що факт заподіяння моральної шкоди не встановлений МСЕК, безпідставний і не ґрунтується на законі, який не передбачає обов’язковість висновків МСЕК у даному випадку. Сам факт ушкодження здоров’я свідчить про заподіяння моральної шкоди.  

                          Визначаючи розмір суми, суд  урахував, що професійним захворюванням  позивачу завданий  фізичний біль, він не може вести звичайний спосіб життя, що  призвело до порушення її  нормальних  життєвих зв'язків,  вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя,  визначив таке відшкодування в розмірі 26 000 грн.

                         Проте повністю з таким висновком погодитися не можна.

                         Визнаючи розмір суми, суд першої інстанції виходив з того, що  позивачу встановлено 65% втрати працездатності. Судом апеляційної інстанції була витребувана регресна справа Фонду, з матеріалів якої вбачається, що  позивачеві у зв’язку з травмою на виробництві  6 березня 1998 року  встановлювалася раніше втрата працездатності в 1998 році. Висновком МСЕК від 04.12.2009 року втрата працездатності у зв’язку з травмою встановлювалася повторно.

                         Суд першої інстанції не врахував, що за змістом ст.237-1 КЗпП України, абз. 3 п.22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6  «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй стійкої втрати працездатності вперше  висновком МСЕК.

                        Оскільки з матеріалів  справи  Фонду, дослідженої апеляційним судом, вбачається, що втрата працездатності у зв'язку з  трудовим каліцтвом позивачу була встановлена  позивачеві раніше набрання чинності закону, право отримання моральної шкоди виникло у позивача після встановлення висновком МСЕК від 26 січня 2010 року  у нього вперше професійного захворювання  з втратою 60% працездатності.

                    З урахуванням втрати працездатності 60%, характеру та ступеню моральних страждань  позивача, конкретних обставин справи, враховуючи  невиліковність захворювання – антракоз, хронічне обструктивне захворювання легень, легенева недостатність, виходячи із засад розумності та справедливості суд вважає, що на відшкодування  моральної шкоди підлягає стягненню  на користь позивача 20 000 грн.  

                   Доводи апеляційної скарги  про порушення строку звернення до суду не спростовують висновків суду.

                   До вимог про відшкодування моральної шкоди у випадках, передбачених трудовим законодавством, дійсно застосовується тримісячний строк звернення до суду (ст. 233 КЗпП України). Однак до інших вимог про відшкодування моральної шкоди ( як вимог, що випливають з порушення особистих немайнових прав) строки  позовної давності відповідно до  ст. 83 ЦК УРСР 1963 року  не застосовується (п.16  постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику  в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» ).

                      З набранням чинності ЦК України 2004 року  позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди,  завданої каліцтвом, іншим  ушкодженням здоров’я або смертю (п.3 ч.1 ст.268 цього Кодексу).

                     За таких обставин колегія суддів визнає, що при вирішенні справи судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, а тому ухвалене у справі судове рішення підлягає зміні в частині визначення суми моральної шкоди відповідно до п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України.

                   Таким чином, апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню.

                   Керуючись ст.ст.307 ч.1 п.3, 309,  315-316  ЦПК України, апеляційний суд

                                                                    В И Р І Ш И В

                  Апеляційну  скаргу  Державного підприємства «Торезантрацит»  задовольнити частково.

                    Рішення  Торезького міського суду Донецької області  від  19 квітня 2010 року    змінити, зменшивши розмір моральної шкоди з 26 000 грн. до 20 000 грн.

                     Рішення   суду   набирає законної сили з дня  його  проголошення.    

                     Касаційна скарга   може бути подана до касаційної інстанції  протягом двадцяти днів  з дня  набрання законної сили  рішення  апеляційного суду.  

   Головуючий                                                                                         В.С.Висоцька

  Судді                                                                                                       О.М.Біляєва

                                                                                                                   О.В.Осипчук