Справа № 22ц-11307                                                                 Головуючий у 1 інстанції  Заруцька Г.М.

 Категорія  41                                                                                                        Доповідач Висоцька В.С.    

Р і ш е н н я

Іменем               України  

12 серпня      2010   року                                                               м. Донецьк                         Апеляційний           суд                   Донецької                 області                

в складі:    головуючого   ВИСОЦЬКОЇ В.С.                    

суддів               БІЛЯЄВОЇ  О.М., ОСИПЧУК О.В.

                 при секретарі   СУЛІМА Є.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну  справу за  позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2  про визнання незаконним факту реєстрації за місцем проживання за апеляційною скаргою ОСОБА_1  на рішення Красноармійського  міськрайонного суду Донецької області  від 26 березня 2010 року

В С Т А  Н О В И В

           У січні 2010 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про визнання незаконним факту реєстрації за місцем проживання, посилаючись на те, що вона разом з дітьми 1997 року та 1999 року народження зареєстрована в  АДРЕСА_1.

            За зазначеною адресою був зареєстрований її чоловік ОСОБА_3 Через важку хворобу своєї доньки вона вимушена була в 2004 році виїхати в м. Дніпропетровськ.

             На початку квітня 2009 року ОСОБА_2, скориставшись тяжкою хворобою ОСОБА_3, який хворів на туберкульоз, зареєструвалася за місцем проживання АДРЕСА_1 без її згоди та згоди її дітей.

             ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_3 помер. Позивачка просила суд визнати незаконним факт реєстрації відповідачки ОСОБА_2 та скасувати реєстрацію.

              Рішенням  Красноармійського  міськрайонного суду Донецької області  від 26 березня 2010 року  в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2  про визнання незаконним факту реєстрації за місцем проживання АДРЕСА_1 відмовлено.  

              В апеляційній скарзі ОСОБА_1   просить  рішення суду скасувати, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції,  посилаючись на те, що  судом порушені норми матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи.

               Зазначає, що суд не враховував, що факт реєстрації в спірній квартирі проведено без її згоди та згоди дітей: ОСОБА_4, народження ІНФОРМАЦІЯ_2 року та ОСОБА_5, народження ІНФОРМАЦІЯ_3 року, як того вимагає ст.65 ЖК України. Суд вирішив права та обов’язки неповнолітніх дітей, не залучив їх до участі у справі. Суд першої інстанції безпідставно взяв до уваги рішення Красноармійського міськрайонного суду про визнання її і дітей такими, що втратили право на жиле приміщення, не врахував, що нею оскаржується рішення в апеляційному порядку.

             В судове засідання  ОСОБА_1 не з’явилася, надіслала телеграму з проханням розглядати справу в її участь.

             Відповідач ОСОБА_2   в судове засідання  не з’явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, просила розгляд справи відкласти. Клопотання відповідача відхилено, оскільки неявка сторін в судове засідання  не перешкоджає розгляду справи  апеляційним  судом.

                Апеляційний суд  вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду – скасуванню з ухваленням нового рішення з наступних підстав.  

             Судом  першої інстанції  встановлено, що спірна квартира АДРЕСА_1 знаходилася в будинку державного житлового фонду на балансі СОК «Рівненський», надавалася для проживання   ОСОБА_3 та його членам  сім’ї : ОСОБА_1 та дітям  ОСОБА_4, народження ІНФОРМАЦІЯ_2 року та ОСОБА_5, народження ІНФОРМАЦІЯ_3 року. Відповідачка  ОСОБА_2 знаходилася у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_6, який дав згоду на її вселення та реєстрацію 01 квітня 2009 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_3 помер.

                 Відмовляючи в задоволенні позову  про визнання незаконним факту реєстрації ОСОБА_2 за місцем проживання, суд першої інстанції виходив з того, що   позивачка ОСОБА_1 з 2001 року не проявляла уваги до житла, на час реєстрації ОСОБА_2 в спірній  квартирі фактично не проживала та не користувалася нею.

                  Проте з таким висновком погодитися не можна.

                   Відповідно до ч.1 п. п. 3,4  ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.  

                   Відповідно ст. 65 ЖК України  наймач вправі у встановленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім’ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення  свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім’ї  наймача, набувають рівного з іншими членами сім’ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім’ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

                Таким чином, необхідною умовою для  вселення в жиле приміщення та реєстрації  в ньому  є письмова угода всіх осіб, які проживають з наймачем, в тому числі тимчасово відсутніх.

              З особистого рахунку вбачається, що в спірній квартирі  були прописані  ОСОБА_3, члени  його сім’ї : ОСОБА_1, неповнолітні діти  ОСОБА_4, народження ІНФОРМАЦІЯ_2 року та ОСОБА_5, народження ІНФОРМАЦІЯ_3 року. Станом на квітень 2009 року  (час реєстрації ОСОБА_2)  вони мали право на користування житловою площею відповідно до ст.64 ЖК України. ОСОБА_2  не надала суду доказів  на підтвердження згоди ОСОБА_1 на вселення.

               Та обставина, що ОСОБА_1 з дітьми вимушено проживала в іншому місці, не позбавляло обов’язку витребувати від неї письмову згоду на вселення  в квартиру інших осіб..

             Як роз’яснено Пленумом Верховного Суду України в п. 9 постанови від 12 квітня 1985 року №2 „Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України” вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 15 постанови від 1 листопада 1996 р. N 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

                   Однак відсутність письмової згоди членів сім'ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.

                     Суд першої інстанції на зазначені роз’яснення уваги не звернув.

                     Оскільки   з обставин  справи вбачається, що ОСОБА_1 ніколи не висловлювала згоди на вселення  та реєстрацію ОСОБА_2 в спірній  квартирі, рішення суду про відмову у визнанні незаконним факту реєстрації ОСОБА_2 не можна вважати законним та обґрунтованим.  

                      Згідно рішення апеляційного суду Донецької області від 15 червня 2010 року, яке набрало чинності, у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, що діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання такими, що втратили право користування жилим приміщенням і зняття з реєстрації відмовлено.

                      За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду скасуванню, оскільки не відповідає вимогам  матеріального та процесуального закону.

                      Доводи позивачка про те, що неповнолітні діти не були притягнуті до участі у справі неспроможні, оскільки  ОСОБА_1 в силу закону є  законним представником своїх  неповнолітніх дітей.      

                    Відповідно до ст.88 ЦПК України  суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені  судові витрати  - судовий збір 8,50 грн. та витрати на інформаційно – технічне забезпечення розгляду справи. 37 грн. (а.с.1-2).

             Керуючись ст. 307, 309 ч.1 п.п.3,4, 314,  315  ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В

                Апеляційну скаргу ОСОБА_1      задовольнити.

                 Рішення Красноармійського  міськрайонного суду  Донецької області  від   26 березня 2009 року скасувати, ухвалити нове рішення.

                  Визнати незаконним факт реєстрації ОСОБА_2 в квартирі АДРЕСА_1 та скасувати реєстрацію ОСОБА_2 в зазначеній квартирі.

                 Стягнути з ОСОБА_2 та користь ОСОБА_1 понесені  судові витрати  - судовий збір 8,50 грн. та витрати на інформаційно – технічне забезпечення розгляду справи 37 грн.

                   Рішення  набирає законної сили з моменту  його проголошення.  

                  Рішення   може бути  оскаржено до  суду  касаційної  інстанції  протягом  двадцяти днів.

        Головуючий:                                                                                     В.С.Висоцька

           Судді:                                                                                              О.М.Біляєва

                                                                                                                    О.В.Осипчук