Справа № 22ц – 11176 Головуючий в 1 інстанції Анісімова Н.Д.
Категорія 46 Доповідач Висоцька В.С.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 серпня 2010 року м. Донецьк
Апеляційний суд Донецької області
в складі Головуючого ВИСОЦЬКОЇ В.С.
Суддів БІЛЯЄВОЇ О.М., ОСИПЧУК О.В.
При секретарі СУЛІМА Є.Ю.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, 3-я особа ЖБК «Мир-164» про розподіл спільного нажитого майна подружжя, встановлення порядку користування житловим приміщенням, ОСОБА_1 до ОСОБА_2, головного управління благоустрою та комунального обслуговування Донецької міської ради, Кіровської районної у м. Донецьку ради, приватного нотаріуса Донецького міського нотаріального округу Глішко О.В., БТІ м. Донецька, 3-я особа ЖБК «Мир-164» про визнання рішення незаконним, визнання свідоцтва про право власності на квартиру недійсним, визнання недійсним договору дарування квартири за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Кіровського районного суду м. Донецька від 28 квітня 2010 року
В С Т А Н О В И В
У жовтні 2008 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеними позовами, посилаючись на те, що він знаходився в зареєстрованому шлюбі з відповідачкою ОСОБА_4, з 28 квітня 1980 року по 8 листопада 2005 року. Від шлюбу мають повнолітнього сина ОСОБА_5, народження 1980 року.
Під час шлюбу за спільні кошти вони придбали двокімнатну кооперативну квартиру АДРЕСА_1 в ЖБК «Мир-164», членом якого була відповідачка. Сума пайових внесків виплачена під час знаходження в шлюбі, тому просив визнати зазначене майно спільною сумісною власністю подружжя, визнати за ним Ѕ частині права власності.
Зазначив, що після розірвання шлюбу відповідач перешкоджає йому користуватися квартирою, тому просив вселити його в квартиру, виділити йому в користування ізольовану кімнату жилою площею 12,6 кв. м., відповідачці ОСОБА_4 – кімнату 15,1 кв. м.
Вважає, що відповідачка незаконно на підставі рішення Кіровської районної ради в м. Донецьку 11 червня 2008 року отримала рішення про передачу їй у власність квартири та свідоцтво про право власності на спірну квартиру, яку 20 січня 2009 року без його згоди та відома подарувала сину ОСОБА_5
Рішенням Кіровського районного суду м. Донецька визнано неправомірним та скасовано рішення Кіровської районної ради в м. Донецьку 11 червня 2008 року про оформлення за ОСОБА_2 права власності на кооперативну квартиру АДРЕСА_1; визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 від 26 серпня 2008 року; визнано недійсним договір дарування зазначеної квартири, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5; виключені відомості про ОСОБА_5 з Реєстру прав власності на нерухоме майно; визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину спірної квартири, вселено останнього та встановлено порядок користування квартирою : ОСОБА_5 виділено в користування жилу кімнату 12,6 кв. м., ОСОБА_2 – кімнату 15,1 кв. м., інші кімнати залишені у загальному користуванні.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 просить рішення скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на те, що висновки суду не відповідають обставинам справи, судом порушені норми матеріального права.
Відповідач зазначила, що судом безпідставно поновлено позивачу пропущений строк звернення до суду. Розірвання шлюбу сталося 19 серпня 2005 року, тому саме з цього строку слід відраховувати строк, проте ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом 20 жовтня 2008 року, тобто поза межами 3-річного строку. Вона не проживала у м. Донецьку з 2005 року, тому висновки суду про добровільне урегулювання спору не відповідають обставинам справи.
Вважає, що ОСОБА_1 не доведено, що спірна квартира є спільним майном подружжя, оскільки вона придбана за її особисті кошти. ОСОБА_4, під час спільного проживання зловживав спиртними напоями, тривалий час не працював, тоді як вона працювала на кількох роботах. Крім того, свідок ОСОБА_6 підтвердила, що у 1991 році передала їй у борг кошти 5000 карбованців на придбання кооперативної квартири, які вона повернула у 1992 році з особистих коштів.
Суд не врахував, що ОСОБА_1 більше 2-х років в спірній квартирі не проживає, участі в утримання, ремонті та догляді не приймає.
Вважає, що суд не мав законних підстав для визнання рішення ради, свідоцтва про право власності на квартиру незаконними. Вона, як єдина власниця квартири, мала право отримати у власність квартиру та в подальшому розпорядитися квартирою - подарувати сину. Прав позивача вона не порушила.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2, її представник ОСОБА_7, діючий на підставі нотаріально посвідченої довіреності, підтримали апеляційну скаргу.
Представник позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_8 заперечувала проти задоволення скарги, вважає, що рішення відповідає вимогам закону.
Відповідач ОСОБА_5 просив апеляційну скаргу задовольнити.
Інші учасники судового розгляду : головне управління благоустрою та комунального обслуговування Донецької міської ради, Кіровської районної у м. Донецьку ради, приватний нотаріус Донецького міського нотаріального округу Глушко О.В., БТІ м. Донецька, ЖБК «Мир-164» до судового засідання не з’явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, просили розглядати справу у їх відсутності.
Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду підлягає залишенню без змін в частині визнання права власності за ОСОБА_1 на Ѕ частину квартири та вселення в квартиру, в решті - скасуванню з ухваленням нового рішення з наступних підстав.
Відповідно до п. 3, 4 ч.1 ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (до шлюбу 18 листопада 2005 року – ОСОБА_2) знаходилися в зареєстрованому шлюбі з 28 квітня 1980 року по 08 листопада 2005 року (а.с.8). Від шлюбу сторони мають повнолітнього сина ОСОБА_5, народження 1980 року.
Згідно ордеру від 10 березня 1989 року відповідачці на сім’ю з трьох чоловік (вона, чоловік ОСОБА_1, син ОСОБА_5 ) була надана 2-кімнатна кооперативна квартира АДРЕСА_1 жилою площею 27,7 кв. метри, яка складається з двох жилих кімнат (12,6 та 15,1 кв. м.). Членом ЖСК «Мир-164» була відповідач ОСОБА_2
Визнаючи за позивачем ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину спірної квартири, суд першої інстанції виходив з того, що зазначене майно придбано в шлюбі за спільні грошові кошти, тому є спільною власністю подружжя. Сума пайових внесків за спірну квартиру в розмірі 8 314 кар.65 коп. виплачені сторонами повністю під час знаходження у юридичному шлюбі в 1991 році.
Висновок суду в цій частині відповідає вимогам закону та доказам по справі.
За правилами ст.22 КпШС України, який діяв на час придбання спірної квартири, майн, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Стаття 60 СК України встановлює, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, хто з них не мав з поважної причини самостійного заробітку.
Законодавець встановлює презумпцію виникнення права спільної сумісно власності щодо майна, набутого подружжям у шлюбі.
Обов’язок з доведення тієї обставини, що майно придбане у шлюбі, є особистою власністю одного з подружжя, покладений на останнього.
Так як відповідачкою не доведено факт придбання нею за особисті кошти спірної квартири, і презумпція права спільної сумісної власності на цю квартиру нею не спростована, суд першої інстанції вірно вважав вказану квартиру об’єктом спільної сумісної власності подружжя і визнав за позивачем право власності на Ѕ її частину та вселив його, як власника в квартиру АДРЕСА_1.
Твердження відповідача про те, що суд першої інстанції не врахував, що спірну квартиру придбано за рахунок її особистих коштів, необґрунтоване. Суд врахував такі пояснення відповідача, дослідив докази, надані останньою на їх підтвердження, і оцінивши докази, дійшов висновку про безпідставність такого твердження.
За таких обставин апеляційний суд вважає, що рішення в частині визнання права власності на Ѕ частину квартири, вселення ухвалене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, відповідає фактичним обставинам по справі.
Доводи апеляційної скарги про те, що в рішенні суду про розірвання шлюбу за позовом ОСОБА_5 (після укладення шлюбу – ОСОБА_2) до ОСОБА_1 зазначалося, що спору про розподілу спірного майна не має (а.с.51-52), не може бути підставою для відмови в задоволенні позову позивача.
Доводи апеляційної скарги про пропуск позивачем строку за захистом свого права неспроможні.
Передбачений трирічний строк позовної давності для вимог про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, застосовується, коли ці вимоги заявлені після розірвання шлюбу, і обчислюється починаючи з дня, коли котрийсь із розведеного подружжя дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права на це майно після розірвання шлюбу.
Відповідачі не заперечували, що позивач після розірвання шлюбу проживав в спірній квартирі, користувався нею до звернення до суду у жовтні 2008 році.
Таким чином, право позивача на спірне майно після розірвання шлюбу не порушувалося, тому 3-річний строк не може обчислюватися з дня розірвання шлюбу.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач більше 2-х років не проживає в квартирі, участі в утриманні, ремонті та догляді не приймає, висновків суду не спростовує.
Згідно рішення виконкому Кіровської районної у м. Донецьку ради від 11 червня 2008 року оформлено права власності на кооперативну квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 (а.с.56) та на підставі зазначеного рішення їй видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно (а.с.57).
Визнаючи неправомірним та скасовуючи рішення Кіровської районної ради в м. Донецьку 11 червня 2008 року про оформлення за ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_1; визнаючи недійсним та скасовуючи свідоцтво про право власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 від 26 серпня 2008 року, суд першої інстанції виходив з того, що в момент вчинення правочину сторони не дотрималися вимог закону, а саме ст.384 ЦК України про право спільної сумісної власності сторін.
Проте погодитися з цим висновком не можливо.
Відповідно до ч.3 ст.384 ЦК України у разі викупу квартири член житлово – будівельного (житлового) кооперативу стає її власником.
Як зазначалося, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньої сумісною власністю, незалежно від того, на чиє ім’я воно зареєстроване.
Та обставина, що рішення ради та свідоцтво видано на одного із подружжя, не може бути підставою для визнання їх недійсним.
Відповідно договору дарування, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 20 січня 2009 року, дарувальник ОСОБА_2 передала безоплатно у власність обдарованому ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1. Договір посвідчено приватним нотаріусом Глушко О.В., зареєстровано в реєстрі за №169 (а.с.53).
Визнаючи недійсним договір купівлі – продажу квартири, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 розпорядилася майном, частина якого їй фактично не належала, та виключив з реєстру відомості про ОСОБА_5 як власника квартири.
Проте повністю з таким висновком суду погодитися не можна.
Відповідно до ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ст.65 ч.3 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (ч.2 ст.719 ЦК України).
З обставин справи вбачається, що нотаріально засвідченої згоди ОСОБА_1 на укладення договору дарування квартири не було (а.с.53), тому договір дарування повинен бути визнаний частково недійсним, в частині дарування Ѕ квартири.
Проте, оскільки відповідачу ОСОБА_2 належала Ѕ частка спірної квартири, вона, як власниця, мала права розпоряджатися нею, в тому числі подарувати ОСОБА_5
Підстав для визнання недійсним договору про дарування всією квартири у суду першої інстанції не було.
За таких підстав виключення відомостей про ОСОБА_5 з реєстру прав власності на всю квартиру безпідставне.
Встановлюючи порядок користування квартирою, суд виходив з того, що квартира належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2, тобто по Ѕ частині квартири. Проте погодитися з таким висновком не можна.
Після визнання частково недійсним договору дарування, Ѕ частина спірної квартири належить позивачу ОСОБА_1, Ѕ частина – відповідачу ОСОБА_5 Останній зазначив, що постійно, з народження, проживає в спірній квартирі зі своєю сім’єю, іншого житла не має (а.с.10).
Виділивши в користування позивачу кімнату 12,6 кв. м., а ОСОБА_2 – кімнату 15,1 кв. м, суд першої інстанції на це уваги не звернув, та фактично позбавив ОСОБА_5 права користування спірною квартирою. Тому в цій частині рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
З позовом про встановлення порядку користування жилою площею до ОСОБА_5 позивач не звертався. Відповідно до вимог ст.11 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог.
За таких обставин апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 307 ч.1 п.2, 309, 314, 316 ЦПК України, апеляційний суд
В И Р І Ш И В
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Кіровського районного суду м. Донецька від 28 квітня 2010 року в частині визнання права власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 та вселення його в квартиру залишити без змін.
В решті рішення Кіровського районного суду м. Донецька від 28 квітня 2010 року скасувати, ухвалити нове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання неправомірним та скасування рішення Кіровської районної у м. Донецьку Ради від 11 червня 2008 року, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 26 серпня 2008 року, встановлення порядку користування квартирою АДРЕСА_1 відмовити.
Визнати недійсним договір дарування Ѕ частини квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5, посвідчений 20 січня 2009 року.
Виключити відомості про ОСОБА_5 з Реєстру прав власності на нерухоме майно на право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання законної сили рішенням апеляційного суду.
Головуючий В.С.Висоцька
Судді О.М.Біляєва
О.В.Осипчук