Справа № 2-512\10

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2010 року

Борщівський районний суд Тернопільської області

в складі: головуючого           Денисової Т.С.

з участю секретаря              Тимківа Б.М.

представників позивача          ОСОБА_1, адвоката ОСОБА_2

представників відповідачів      ОСОБА_3, ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Борщеві цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні криницею, яка являється об»єктом спільного користування,  

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_5 01 липня 2010 року звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_6 та ОСОБА_7, в якому просить зобов»язати відповідачів прибрати камінну огорожу, що перешкоджає доступу до криниці, володіти і користуватися нею як об»єктом спільної власності та стягнути судові витрати. Вказав, що спірна криниця збудована в 1930 році та розташована на межі двох земельних ділянок, якими користуються сторони. В серпні 2009 року відповідачі збудували камінну огорожу на його земельній ділянці та перекрили йому доступ до криниці.    

11 серпня 2010 року позивач подав додаткову позовну заяву, в якій просить зобов»язати відповідачів пробити отвір в стіні декоративно-архітектурної споруди над криницею на рівні від землі 1,10 м у формі прямокутника шириною 60 см висотою 70 см від ручки корби криниці на віддалі 40 см, що дасть реальну можливість мати доступ до криниці і користуватись нею, як об»єктом спільного користування.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала і пояснила, що земельна ділянка, що розміщена в сусідстві із господарством відповідачів, позивачу виділена сільською радою для ведення особистого селянського господарства. Згідно записів земельно-кадастрової книги її розмір становить 0,25 га. Забудов на ділянці не має. Державного акту на право власності на землю позивач не виготовляв. На межі земельної ділянки позивача та господарства відповідачів знаходиться криниця. Водою з криниці постійно користувався позивач та члени його сім»ї, а саме, в той час, коли виконували роботу на даній земельній ділянці, обробляли землю, висаджували, просапували, збирали врожай, випасали худобу. Ще за життя попереднього власника господарства ОСОБА_8, а це понад вісім років тому назад, останній забив дошками віконечко до криниці зі сторони земельної ділянки позивача і позивач та члени його сім»ї користувалися водою з криниці зі сторони господарства ОСОБА_7, маючи вільний доступ до господарства. В 2009 році ОСОБА_7 криницю обставили камінними стінами, спорудивши архітектурну споруду, позбавивши позивача доступу до криниці. Ходити до криниці через подвір»я відповідачів позивач не бажає.  

Представники відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в судовому засіданні позов не визнали і суду пояснили, що відповідачка ОСОБА_7 є власником домоволодіння на підставі договору дарування укладеного 24 листопада 1989 року між ОСОБА_8 та відповідачкою ОСОБА_7, а згідно зведено-оціночного акту на будинковолодіння ОСОБА_8, криниця входить до його складу. Державного акту на право власності на землю відповідачами ще не виготовлено, документи для його виготовлення усі підготовлені та здані в управління Держкомзему у Борщівському районі. Однак ніхто з відповідачів не перешкоджає позивачу користуватися водою з криниці. Впродовж кількох десятків літ, позивач користується водою, маючи доступ з території господарства відповідачів, і за цей час не було жодних дорікань з обох сторін. Ще ОСОБА_8 за життя закрив за згодою позивача віконце зі сторони земельної ділянки позивача через те, що через не доглянутість криниці в воду попадали листя з ясенів, насіння ясенів, рослин, інший бруд зі сторони позивача. Адже позивач бував на земельній ділянці, як на городі, лише кілька раз в рік. Ділянка позивача не огороджена, до неї є вільний доступ інших осіб, а тому, відповідачі змушені були поновити на більш добротну огорожу та огородити криницю від доступу до неї сторонніх осіб та забруднення. Відповідачі пропонували позивачу разом окультурити та укріпити стінки криниці, однак той відмовився.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, докази, надані сторонами, вважає, що позовні вимоги до задоволення не підлягають, виходячи з наступного.

У відповідності до ст.386 ЦК України, на яку посилається у позовній заяві позивач, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб»єктів права власності.

Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

В судовому засіданні з»ясовано, що сторони є власниками суміжних земельних ділянок без відведення їх в натурі (на місцевості).

Позивач ОСОБА_9 користується земельною ділянкою для ведення особистого селянського господарства.

Відповідачі ОСОБА_7 користуються земельною ділянкою для обслуговування житлового будинку та надвірних будівель та споруд, а також для ведення особистого селянського господарства.

На межі двох земельних ділянок знаходиться криниця.

Відповідно до довідки, виданої Іванівською сільською радою 18 серпня 2010 року № 645, ця криниця інвентаризаційного номера не має.  

Згідно зведено-оціночного акту від 11 лютого 1987 року, складеного Чортківським БТІ, по будинковолодінні у с.Іванків, власником якого значиться ОСОБА_8, до складу будинковолодіння останнього входить: житловий будинок, літня кухня, літня кухня з сараєм, підвал, гараж, стодола, під навіс, огорожа, ворота, замощення, а також криниця.

24 листопада 1989 року ОСОБА_8 подарував ОСОБА_7 (своїй дочці) належний йому жилий будинок з господарськими та побутовими будівлями і спорудами, що знаходиться в с.Іванкові на присадибній ділянці присадибних земель колгоспу «Маяк» розміром 0,02 га. Договір дарування посвідчений 24 листопада 1989 року державним нотаріусом Борщівської державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі за Р № 2763.        

З договору вбачається, що будинковолодіння належить ОСОБА_8 на підставі запису в погосподарській книзі за № 426 виконкому Іванівської сільської ради народних депутатів, що стверджується довідкою вищезгаданого виконкому від 20 листопада 1989 року за № 682.

З акту прийому-передачі в управління Держкомзему у Борщівському районі документів для безоплатних оформлення та видачі державного акта на право власності на земельну ділянку від 19 жовтня 2009 року вбачається, що ОСОБА_7 подана заява про видачу державного акта та надано рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність від 26 жовтня 1993 року без номера та від 21 вересня 2009 року № 203.  

Позивачу ОСОБА_9 суміжна з земельною ділянкою відповідачів ОСОБА_7 земельна ділянка площею 0,25 га передана безоплатно у приватну власність для ведення особистого підсобного (селянського) господарства на підставі рішення 18-ої сесії 21-го скликання Іванівської сільської ради від 02 березня 1994 року без номера. Ці ж дані відображені в земельно-кадастровій книзі с.Іванків, запис № 616.

З пояснень сторін вбачається, що до 1956 року на належній з 1994 року земельній ділянці позивача ОСОБА_5, знаходилося господарство, що належало сім»ї дружини позивача ОСОБА_1, що були родичами відповідачів ОСОБА_7, а саме ОСОБА_8 Після одруження в 1956 році ОСОБА_1 перейшла проживати із чоловіком – позивачем ОСОБА_5 до новозбудованого господарства у с.Іванків. А земельною ділянкою біля ОСОБА_7 користувалися як присадибною ділянкою. Житловий будинок належний сім»ї ОСОБА_1 з часом впав і був розібраний.    

Беручи до уваги представлені в судове засідання документи позивач ОСОБА_9 та його представники ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в судовому засіданні не надали доказів належності криниці, з огляду на ст.386 ЦК України, позивачу на праві власності.

Також позивач та його представники не надали плану земельної ділянки, відведеної в натурі (на місцевості).

При обстеженні земельних ділянок сторін 20 травня 2010 року комісією Іванівської сільської ради в акті не зазначено підстав для висновку, який зробила комісія.    

В судовому засіданні, окрім цього, з»ясовано, що не заперечувала представник позивача ОСОБА_1, ще за життя ОСОБА_8, останній за більше як десять років до смерті в 2007 році закрив доступ до криниці зі сторони земельної ділянки позивача за згодою останнього через забруднення криниці. Впродовж кількох десятків літ позивач користувався водою з криниці, маючи доступ до неї зі сторони господарства відповідачів. Ніяких перешкод останні не чинили і не чинять позивачу у доступі до води.  

Згідно акту обстеження земельних ділянок сторін від 03 серпня 2010 року, проведеного комісією Іванівської сільської ради, на земельній ділянці гр.ОСОБА_5 на відстані 3,5 м від господарства ОСОБА_7 ростуть ясени, які під час буревію можуть завдати шкоди житловому і господарським будинкам.

З фотоілюстрацій, оглянутих в судовому засіданні, вбачається, що земельна ділянка, суміжна із господарством ОСОБА_7, в межах розміщення криниці, позивачем не використовується, огорожа ділянки пошкоджена, на ділянці ростуть ясені та чагарники.

Посилання представника позивача ОСОБА_1 на те, що такий доступ до води з криниці може бути обмежений позивачу в майбутньому, суд вважає безпідставними.

З огляду на наведене суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог позивача ОСОБА_5 щодо усуненні перешкод в користуванні криницею як об»єктом спільного користування.

На підставі ст.386 ЦК України, постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16 квітня 2004 року № 7, та керуючись ст.ст.10,11,60,212 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні криницею, яка являється об»єктом спільного користування, відмовити.

Судові витрати по справі покласти на сторони в межах, в яких вони їх понесли.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення через Борщівський районний суд до апеляційного суду Тернопільської області, а особами, які брали участь у справі, але не були присутніми у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, протягом того ж строку з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий: підпис

З оригіналом згідно.

Примітка: Рішення не набрало законної сила.

Суддя Борщівського районного суду                        Денисова Т.С.