Справа № 2–69/2010

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М             У К Р А Ї Н И

            17 травня 2010 року                                                                 cмт. Липова Долина

            Липоводолинський районний суд Сумської області у складі: головуючого – судді Сибільова О.В.,

                                                                                                                     при секретарі  -  Самілик Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Липова Долина цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3,

про визначення розміру частки в спільному сумісному майні подружжя та визнання права власності на цю частку,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про визначення частки в спільному сумісному майні подружжя та визнання права власності на цю частку.

ОСОБА_2 свої уточнені вимоги мотивує тим, що 20 серпня 1994 року між нею та відповідачем було укладено шлюб. Під час шлюбу 17 березня 2008 року вони придбали житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1. Разом з будинком вони придбали і земельні ділянки, під будинком (для його обслуговування) та для ведення селянського господарства. Оскільки земельні ділянки були не приватизовані, то відповідач 30 січня 2009 року приватизував їх та отримав два державних акта про право власності на ці земельні ділянки. 18 грудня 2009 року шлюб між ними було розірвано. ОСОБА_2, з огляду на те, що зазначене майно було придбано під час шлюбу і є спільною сумісною власністю її та відповідача, просить суд визначити її частку в спільному сумісному майні подружжя в розмірі ? частини, визнати частково недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки, та визнати за нею право власності на ? частину вказаного будинку та по ? частині кожної з земельних ділянок.

Відповідач ОСОБА_3, колишній чоловік позивачки, позов ОСОБА_2 визнає, проти його задоволення не заперечує, просить суд визначити частку ОСОБА_2 в спільному сумісному майні подружжя в розмірі ? частини, визнати частково недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки, та визнати за нею право власності на ? частину вказаного будинку та по ? частині кожної з земельних ділянок.

Суд, заслухавши сторони по справі, дослідивши докази, вважає позов ОСОБА_2 обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що дійсно між позивачкою та відповідачем 20 серпня 1994 року було укладено шлюб (а.с. 11).

Під час шлюбу 17 березня 2008 року вони придбали житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 8).

Шлюб між сторонами було розірвано 18 грудня 2009 року (а.с. 7).

Згідно пояснень позивача, які підтвердив в судовому засіданні відповідач, разом з будинком сторони по справі придбали і земельну ділянку, яка складалась з двох частин – перша, що призначалась для обслуговування зазначеного домоволодіння та друга - для ведення особистого селянського господарства. Обидві земельні ділянки були не приватизовані, але значились за однією адресою – АДРЕСА_1. Оскільки будинок під час його купівлі був оформлений на ім’я відповідача – ОСОБА_3, то наступна приватизація зазначених земельних ділянок проводилась також на його ім’я.

Ця обставина підтверджується наданою довідкою з Колядинецької сільради Липоводолинського району (а.с. 27) та копіями Державних актів на право власності на земельні ділянки: площею 0,0896 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1, серія ЯЕ № 197918, від 30 січня 2009 року, виданий ОСОБА_3 та площею 0,5013 га для ведення особистого селянського господарства, за адресою: АДРЕСА_1, серія ЯЕ № 198082, від 30 січня 2009 року, виданий ОСОБА_3 (а.с. 28, 29).

Отже, факт приналежності обох земельних ділянок до зазначеного домоволодіння є встановленим та таким, що не оспорюється сторонами по справі. З огляду на зазначене, будинок за вказаною адресою, а також обидві земельні ділянки є об’єктами спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ст. 60 СК України, майно,  набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові  на  праві  спільної  сумісної  власності незалежно від того,  що один з них не мав з поважної причини (навчання,  ведення домашнього   господарства,   догляд   за   дітьми,  хвороба  тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається,  що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального  користування,  є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

    Відповідно до ст. 61 СК України, об'єктом  права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

    Ст. 63 СК України, передбачає, дружина  та  чоловік  мають  рівні  права  на   володіння, користування  і  розпоряджання  майном,  що  належить  їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності  подружжя,  частки  майна дружини та чоловіка є рівними, якщо  інше  не  визначено  домовленістю  між  ними   або   шлюбним договором.

Ст. 328 ЦК України зазначає, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

    Право  власності вважається набутим правомірно,  якщо інше прямо  не  випливає  із  закону  або  незаконність  набуття  права власності не встановлена судом.

Згідно ст. 355 ЦК України, майно,   що   є   у   власності   двох   або  більше  осіб (співвласників),  належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

    Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

    Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

    Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

    Відповідно до ст. 356 ЦК України, власність  двох  чи  більше  осіб  із  визначенням  часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Згідно ст. 368 ЦК України, спільна власність двох  або  більше  осіб  без  визначення часток  кожного  з  них  у  праві  власності  є  спільною сумісною власністю.

    Майно,  набуте подружжям за час шлюбу,  є їхньою  спільною сумісною   власністю,  якщо  інше  не  встановлено  договором  або законом.

Ст. 370 ЦК України передбачає, співвласники  мають  право  на  виділ  у  натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності.

    У разі виділу частки із майна,  що є у  спільній  сумісній власності,  вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними,  якщо інше  не  встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Ст. 377 ЦК України зазначає, що до особи,  яка набула право власності на житловий  будинок (крім  багатоквартирного),  будівлю або споруду,  переходить право власності,  право користування на земельну ділянку,  на якій  вони розміщені,  без  зміни  її  цільового  призначення  в обсязі та на умовах,    встановлених     для     попереднього     землевласника (землекористувача).

Згідно ч. 1 ст. 120 ЗК України, до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Отже, позивачу належить визначити розмір частки в спільному сумісному майні подружжя, а саме у вигляді ? частини житлового АДРЕСА_1 і визнати за ним право власності на ? частину зазначеного будинку.

Виходячи з умов справедливості та розумності (п. 6 ст. 3 ЦК України), приймаючи до уваги, що, згідно ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України, до позивача ОСОБА_2 переходить право власності на ? частину земельної ділянки, призначеної для обслуговування будинку та господарських будівель, на якій розташоване спірне домоволодіння, а земельна ділянка складається і з другої її частини, призначеної для ведення особистого селянського господарства, факт приналежності цієї земельної ділянки до зазначеного домоволодіння не оспорюється відповідачем і він визнає позов також і в цій частині, суд вважає за можливе визначити розмір частки позивачці в земельній ділянці, призначеній для ведення особистого селянського господарства, за адресою АДРЕСА_1, в розмірі ? частини і визнати за нею право власності на цю частину.

Таким чином, визнання відповідачем пред’явленого позову не суперечить закону, не порушує права свободи чи інтереси інших осіб, а вимоги позивача є обгрунтованими. Тому суд вважає, що позивачці належить визначити розмір частки в спільному сумісному майні подружжя, а саме житлового будинку та господарських будівель в розмірі ? частини, та визнати за нею право власності на цю частину. А також, визнавши недійсними на ? частину державні акти на право власності на земельні ділянки, визнати за нею право власності на ? частину земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1.

Оскільки позивач просить не відшкодовувати понесені ним судові витрати, суд вважає за можливе не розглядати це питання при вирішенні справи.

На підставі ст.ст. 60, 61, 63, 70 СК України, ст.ст. 3, 328, 355, 356, 368, 370, 377 ЦК України, ст. 120 ЗК України, керуючись ст.ст. 10-11, 57-60, 80, 81, 88, 212-215, ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_2 задовольнити.

Визначити розмір частки ОСОБА_2 в спільному сумісному майні подружжя, а саме житлового будинку та господарських будівель, а також земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1, в розмірі ? частини.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частину житлового будинку та господарських будівель за адресою: АДРЕСА_1.

Визнати недісним на ? частину державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0896 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1, серія ЯЕ № 197918, від 30 січня 2009 року, виданий ОСОБА_3.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частину земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки № 59232826000500 10 127.

Визнати недісним на ? частину державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,5013 га для ведення особистого селянського господарства, за адресою: АДРЕСА_1, серія ЯЕ № 198082, від 30 січня 2009 року, виданий ОСОБА_3.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частину земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки № 59232826000500 10 128.

             Рішення може бути оскаржене до судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області через Липоводолинський районний суд Сумської області. Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження або апеляційну скаргу не було подано.            

СУДДЯ                                                                                             О.В. Сибільов