Справа № 22ц-12869/10 Головуючий у 1 інстанції Іванова А.П.
Категорія 57 Доповідач Соломаха Л.І.
_____________________________________________________________________________
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 серпня 2010 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого – судді Пономарьової О.М.
суддів Соломахи Л.І., Бондаренко Л.І.
при секретарі Поляковій Я.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу відповідача – Управління Пенсійного фонду України в Калінінському районі м. Донецька на постанову Калінінського районного суду м. Донецька від 14 травня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Калінінському районі м. Донецька про визнання бездіяльності неправомірною, зобов’язання перерахувати підвищення до пенсії, як дитині війни , -
В С Т А Н О В И В :
17 лютого 2010 року ОСОБА_1 . звернулася до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Калінінському районі м. Донецька (далі УПФУ в Калінінському районі м. Донецька ) про визнання бездіяльності неправомірною, зобов’язання перерахувати підвищення до пенсії, як дитині війни .
Зазначала, що є дитиною війни. В порушення вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії, як дитині війни, їй у 2009 році виплачується в розмірі 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, замість передбачених законом 30 % мінімальної пенсії за віком.
Просила поновити їй строк звернення до суду за захистом порушених прав, зобов’язати УПФУ в Калінінському районі м. Донецька здійснити їй нарахування та виплату підвищення до пен сії, як дитині війни, за 2009 рік у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої частиною 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», у сумі 1 893 грн. (а.с. 2).
Постановою Калінінського районного суду м. Донецька від 14 травня 2010 року визнано неправомірною бездіяльність УПФУ в Калінінському районі м. Донецька щодо не нарахування ОСОБА_1 п ідвищення до пен сії, як дитині війни, в період з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої частиною 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Зобов’язано УПФУ в Калінінському районі м. Донецька здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пен сії, як дитині війни, за період з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої частиною 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням встановлено законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, та з урахуванням виплачених сум (а.с. 13).
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та визнати дії відповідача правомірними.
Зазначає, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених Законом України «Про соціальний захист дітей війни» здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Відповідно до частини 2 ст. 73 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим законом, забороняється.
Після ухвалення Конституційним Судом України 09 липня 2007 року рішення щодо неконституційності п. 12 ст. 71, ст. 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» законодавчим органом не було прийнято нормативного акту на виконання вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», на законодавчому рівні не визначено які органи повинні виплачувати підвищення пенсії, за рахунок коштів яких джерел та в якому порядку, як обчислювати цей розмір.
Стаття 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції Закону від 18.11.2004 року № 2195-IV діяла до 01 січня 2008 року, а відтак с уд застосував норму закону, яка втратила чинність.
Мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений у абзаці 1 частини 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом та не розповсюджується на правовідносини, що виникають на підставі ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (а.с. 14).
В судове засідання апеляційного суду сторони не з’явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Відповідно до ст. 3041 ЦПК України р озгляд апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, прийняте за результатами розгляду справ, передбачених пунктом 2 частини першої статті 15 цього Кодексу, здійснюється апеляційним судом за наявними у справі матеріалами та без виклику осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до Закону України « Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами» від 18 лютого 2010 року № 1691-VI, який набув чинності 10 березня 2010 року, спори з приводу призначення, обчислення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням та інших соціальних виплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, речового майна, пайків або грошової компенсації замість них розглядаються в порядку цивільного судочинства.
«Прикінцевими та перехідними положеннями» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами» визначається, що після набрання чинності цим Законом адміністративні суди завершують розгляд справ, провадження в яких було відкрито за пунктом 3 частини першої статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційні скарги, подані до набрання чинності цим Законом до відповідних адміністративних судів в адміністративних справах, передбачених пунктом 3 частини першої статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України, і за якими провадження не відкрито, передаються цими судами до відповідних судів, які здійснюватимуть їх розгляд у порядку цивільного судочинства.
Провадження за адміністративним позовом ОСОБА_1 було відкрито за п. 3 частини першої ст. 18 КАС України 18 лютого 2010 року (а.с. 7) і рішення суду за її позовом ухвалено в порядку адміністративного судочинства. Проте відповідно до п. 2 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами» апеляційна скарга, подана на це судове рішення, підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав:
При розгляді справи суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 року та відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має правовий статус дитини війни, що підтверджується її паспортом та пенсійним посвідченням (а.с. 3, а.с. 5).
Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що УПФУ в Калінінському районі м. Донецька, як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсій та доплат до них, повинно було діяти відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» і здійснити позивачу підвищення до пенсії, як дитині війни, за період з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, визначеної частиною 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне забезпечення», але в порушення вимог закону такі нарахування у 2009 році проводило в розмірі, що був встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян».
Зазначений висновок суду відповідає вимогам закону та наданим по справі доказам.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року № 2195-IV дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.
Судом встановлено та відповідачем визнається той факт, що позивач ОСОБА_1 є громадянкою України, народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 року, а тому, як дитина війни, має право на отримання пільг, встановлених Законом України «Про соціальний захист дітей війни».
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції закону від 18.11.2004 року № 2195-IVдітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до п/п 2 п. 41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року № 107-1У статтю 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» викладено в такій редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни», тобто згідно ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року № 3551-XII для позивача, стосовно якої в матеріалах справи відсутні відомості щодо її нагородження орденами і медалями, - 10 % від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Проте рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 зміни, внесені п/п 2 п. 41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року № 107-1У, щодо розмірів підвищення пенсії дітям війни визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Відповідно до ст. 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Враховуючи конституційні положення щодо дії нормативно-правових актів у часі, положення ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у редакції Закону від 18.11.2004 року № 2195-IV поновили свою дію з 22.05.2008 року і у 2009 році не змінювались.
Доводи відповідача про те, що суд застосував норму закону, яка на його думку на підставі Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року № 107-1У втратила чинність, не відповідають конституційним положенням щодо дії нормативно-правових актів у часі.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про застосування до спірних правовідносин положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у редакції Закону від 18.11.2004 року № 2195-IV і необхідності задоволення позовних вимог щодо перерахунку підвищення пенсії ОСОБА_1, як дитині війни, в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року.
Доводи відповідача про те, що підвищення до пенсії позивачу проводилося відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», не можуть бути прийняті до уваги.
Частина 2 ст. 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визначає, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Проте абзацом першим пункту 8 постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року N 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» встановлено, що підвищення пенсії дітям війни проводиться у таких розмірах: з 22 травня - 48,1 грн., з 1 липня - 48,2 грн. та з 1 жовтня - 49,8 грн., тобто встановлено розмір підвищення не в залежності від розміру мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до частини 4 ст. 8 ЦПК України у разі невідповідності правового акта закону України або міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує акт законодавства, який має вищу юридичну силу.
За конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, якою є наведена вище постанова Кабінету Міністрів України, вона істотно звужує обсяг встановлених законом прав позивача, в зв’язку з чим постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 червня 2009 року по справі № 2/385 «Про визнання акта незаконним та відшкодування шкоди» п. 8 постанови Кабінету Міністрів України N 530 від 28.05.2008 р. «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» визнано незаконним.
Доводи апеляційної скарги про те, що відсутній механізм реалізації положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а саме, механізм визначення мінімального розміру пенсії за віком, є необґрунтованими.
Дійсно ухвалою Конституційного суду України від 19 травня 2009 року № 27-у/2009 встановлено, що у частині третій статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» закладено однозначну вимогу щодо застосування мінімального розміру пенсії за віком, встановленого у абзаці першому частини першої цієї статті, - виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. Непоширення мінімального розміру пенсії за віком, встановленого у абзаці першому частини першої статті 28 цього Закону, на правовідносини, що виникають на підставі інших законів, крім цього Закону, дає підстави стверджувати про наявність прогалини у законодавчому регулюванні виплат дітям війни, передбаченої у статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Ця прогалина полягає у відсутності механізму вирахування мінімальної пенсії за віком, на 30 відсотків якої мають підвищуватися дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії. Заповнення прогалин має здійснюватися законодавцем.
Проте відповідно до частини 9 ст. 9 ЦПК України забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечності законодавства, що регулює спірні відносини.
Відповідно до частини 2 ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, що і відображено у принципі верховенства права.
Згідно ст. 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 року N 2017-III мінімальний розмір пенсії є однією з основних державних соціальних гарантій, які не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до вимог абзацу 3 ст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 року N 966-XIV прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат, виходячи з вимог Конституції України та законів України.
Відповідно до абзацу 8 ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальна пенсія - державна соціальна гарантія, розмір якої визначається цим Законом. Згідно частини 1 ст. 28 зазначеного Закону (у редакції
Закону України від 23.12.2004 року N 2291-IV) мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Вимоги частини 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції Закону від 25.03.2005 року N 2505-IV) про встановлення мінімального розміру пенсії за віком абзацом 1 частини 1 цієї статті, виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, не можуть бути легітимною підставою для застосування мінімальної пенсії за віком в розмірі, меншому за розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, оскільки це суперечить вимогам ст. 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» та ст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум».
Відповідно до частини 8 ст. 9 ЦПК України якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
Суд першої інстанції правильно виходив з того, що для визначення розміру мінімальної пенсії за віком для виплати підвищення пенсій дітям війни згідно статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» слід застосовувати розмір мінімальної пенсії, визначений частиною 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону від 23.12.2004 року N 2291-IV.
Відповідно до ст. 54 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» від 26.12.2008 року № 835-VI у 2009 році прожитковий мінімум на одну особу та для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, був встановлений в розмірах, що діяли у грудні 2008 року.
Відповідно до ст. 58 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року N 107-VI прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, в 2008 році був встановлений в таких розмірах: з 1 січня - 470 гривень, з 1 квітня - 481 гривня, з 1 липня - 482 гривні, з 1 жовтня - 498 гривень.
Згідно із Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» від 06.11.2009 р. N 1715-VI з 1 листопада 2009 року прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, був встановлений - 573 гривні.
Саме з цих розмірів прожиткового мінімуму і слід виходити при перерахуванні ОСОБА_1 підвищення до пенсії, як дитині війні, за період з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року.
Доводи апеляційної скарги про відсутність бюджетного фінансування на виплату підвищення до пенсій дітям війни не можуть бути причиною невиконання покладених на Пенсійний фонд зобов’язань, оскільки реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується, на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно – правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Відповідно до частини 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи у апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Д оводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду не вбачається.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
При зверненні до суду відповідачем з апеляційної скарги не були сплачені судовий збір та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Відповідно до п. 34 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21 січня 1993 року № 7-93, п. 5 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» ЦПК України Пенсійний Фонд України від сплати судового збору звільнений.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про відхилення апеляційної скарги відповідача, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в апеляційному суді відповідно до ст. 88 ЦПК України підлягають стягненню з УПФУ в Калінінському районі м. Донецька в розмірі 37 грн. згідно постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. № 1258 «Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ та їх розмірів» в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 05 серпня 2009 р. № 825, як із справи позовного провадження з розгляду спору немайнового характеру.
Посилання УПФУ в Калінінському районі м. Донецька на те, що відповідно до п. 5 частини 4 ст. 81 ЦПК України від сплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ вони звільнені, не ґрунтуються на законі.
Відповідно до пункту 5 частини 4 ст. 81 ЦПК України не підлягають оплаті витрати на інформаційно-технічне забезпечення у справах про відшкодування шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду.
До зазначеної категорії справ справа за позовом ОСОБА_1 про зобов’язання здійснити перерахунок підвищення до пенсії, як дитині війні, не відноситься.
Керуючись ст. 3041, ст. 307, ст. 308, ст. 314, ст. 315 ЦПК України, Апеляційний суд Донецької області, -
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу відповідача - Управління Пенсійного Фонду України в Калінінському районі м. Донецька відхилити.
Постанову Калінінського районного суду м. Донецька від 14 травня 2010 року залишити без змін.
Стягнути з Управління Пенсійного фонду України в Калінінському районі м. Донецька на користь держави витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 37 (тридцять сім) гривень (на розрахунковий рахунок 31213263700004, одержувач – державний бюджет м. Донецька Ворошиловський район, ЄДРПОУ – 34686537, банк – ГУ ДКУ в Донецькій області, МФО 834016, код бюджетної класифікації – 22050002).
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий: О.М. Пономарьова
Судді: Л.І. Соломаха
Л.І. Бондаренко