ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 серпня 2006 р. | № 16/715 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Кочерової Н.О., -головуючого, |
Рибака В.В., Черкащенка М.М., |
розглянувши матеріали касаційної скарги | Державного інституту по проектуванню підприємств промисловості будівельних матеріалів “Південдіпробудм” |
на постанову | Київського апеляційного господарського суду від 21.07.2006 року |
у справі господарського суду | м. Києва |
за позовом | Корпорації “Українські будівельні матеріали” |
до | Державного інституту по проектуванню підприємств промисловості будівельних матеріалів “Південдіпробудм” |
про | стягнення 151436,20 грн., |
В засіданні взяли участь представники:
- позивача: | Мазуренко В.В., |
- відповідача: | Дигодюк В.П., |
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2005 року Корпорація “Українські будівельні матеріали” звернулось до господарського суду з позовом до Державного інституту по проектуванню підприємств промисловості будівельних матеріалів “Південдіпробудм” про стягнення 151436,20 грн.
У квітні 2006 року Корпорація “Українські будівельні матеріали” подала до господарського суду заяву про збільшення розміру позовних вимог та просила стягнути з відповідача 465730,28 грн.
Рішенням господарського суду м. Києва від 28.04.2006 року позов задоволено частково. Стягнуто на користь позивача 345481,36 неустойки 3454,81, грн. державного мита та 87,43 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.07.2006 року рішення місцевого господарського суду від 28.04.2006 року залишено без змін, а апеляційна скарга –без задоволення.
Доповідач: Черкащенко М.М.
Не погоджуючись з прийнятою постановою Державний інститут по проектуванню підприємств промисловості будівельних матеріалів “Південдіпробудм” подав касаційну скаргу, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.07.2006 року та рішення господарського суду м. Києва від 28.04.2006 року скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 22.04.2004 року між Фондом державного майна України (орендодавцем) та Корпорацією “Українські будівельні матеріали” (орендарем) було укладено договір оренди № 192. За умовами договору орендодавець передає у строкове платне користування державне майно –будівлю загальною площею 10216 кв.м., яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Артема, 73. Строк оренди майна - 5 років з 26.08.2004 року.
Згідно додатку до договору оренди № 192 –розрахунку плати за базовий місяць оренди державного майна, орендна ставка становить 10% від вартості орендованого майна.
Відповідно до ст. 22 Закону України “Про оренду державного комунального майна” орендар має право передати в суборенду нерухоме майно, якщо інше не передбачено договором оренди. Строк надання майна суборенду не може перевищувати термін дії договору. Плата за суборенду цього майна, яку отримує орендар, не повинна перевищувати орендної плати орендаря.
Згідно п.6.2 договору оренди, орендар має право здавати в суборенду майно за згодою орендодавця.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.09.2004 року між Корпорацією “Українські будівельні матеріали” та Державного інституту по проектуванню підприємств промисловості будівельних матеріалів “Південдіпробудм” за згодою Фонду державного майна України було укладено договір суборенди приміщень № 7.
Відповідно до умов укладеного договору № 7 позивач передає у строкове платне користування приміщення загальною площею 1021,30 кв.м., що знаходиться за адресою м. Київ, вул. Артема, 73 для використання під офіс, а відповідач зобов’язується своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.
Додатком до договору суборенди приміщень № 7 –розрахунку плати за базовий місяць суборенди державного майна, орендна ставка становить 10% від вартості орендованого майна.
Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що договір суборенди приміщень № 7 від 01.09.2004 року в частині передачі в суборенду державного майна, встановлення строку для надання в суборенду майна та розміру орендної плати відповідає вимогам закону.
Доводи скаржника, що він належить до наукових установ і згідно до додатку № 2 Методики розрахунків і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою КМ України від 04.10.1995 року № 786, до нього повинна застосовуватись орендна ставка 3% не може братись судом до уваги, оскільки чинним законодавством не передбачено встановлення конкретного розміру орендної плати за суборенду державного майна у разі, коли суборендодавцем виступає недержавне підприємство.
Крім того, судова колегія зазначає, що розмір орендної плати встановлений у договорі суборенди приміщень № 7 відповідає змісту та суті Постанови КМ України № 1220 від 06.08.2003 року, яка на момент вирішення спору була і залишається чинною.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до п.10.1 договору суборенди приміщень № 7, строк дії договору встановлено з 01.09.2004 року по 31.07.2005 року.
Згідно ст. 26 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.
Частиною 2 ст. 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” встановлено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Враховуючи, що відповідач листом від 27.07.2005 року відмовився від продовження дії договору суборенди № 7 про що повідомив позивача, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про припинення дії договору суборенди приміщень з 01.08.2005 року.
Згідно п.2.4 договору майно вважається поверненим суборендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі майна.
Відповідно до ст. 785 ЦК України, якщо наймач не виконує обов’язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за весь час прострочення.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що в порушення умов договору відповідач не передав орендоване ним приміщення позивачу по акту приймання-передачі.
За таких обставин, а також враховуючи положення ст. 232 ГК України, судова колегія погоджується з висновками попередніх судових інстанцій про стягнення з відповідача неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю нарахованої позивачем в межах скороченого строку позовної давності.
На підставі вищевикладеного, оскаржувана постанова Київського апеляційного господарського суду від 21.07.2006 року є законною та обґрунтованою, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.07.2006 року у справі № 16/715 залишити без змін.
Головуючий Н. Кочерова
Судді: В. Рибак
М. Черкащенко