ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 серпня 2006 р. | № 7/622-4/149 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Кочерової Н.О., -головуючого, |
Рибака В.В., Черкащенка М.М., |
розглянувши матеріали касаційної скарги | Державного інституту по проектуванню підприємств промисловості будівельних матеріалів “Південдіпробудм” |
на постанову | Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2006 року |
у справі господарського суду | м. Києва |
за позовом | Корпорації “Українські будівельні матеріали” |
до | Державного інституту по проектуванню підприємств промисловості будівельних матеріалів “Південдіпробудм” |
про | стягнення 222309,29 грн., |
В засіданні взяли участь представники:
- позивача: | Мазуренко В.В., |
- відповідача: | Дигодюк В.П., |
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2005 року Корпорація “Українські будівельні матеріали” звернулось до господарського суду з позовом до Державного інституту по проектуванню підприємств промисловості будівельних матеріалів “Південдіпробудм” про стягнення 222309,29 грн.
Справа розглядалась неодноразово.
Останнім рішенням господарського суду м. Києва від 12.04.2006 року позов задоволено частково. Стягнуто на користь позивача 202959,50 грн. основного боргу, 17564,73 грн. інфляційних, 5360,40 грн. річних, 19333,97 грн. пені та 2563,68 грн. судових витрат.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2006 року рішення місцевого господарського суду від 12.04.2006 року залишено без змін, а апеляційна скарга –без задоволення.
Не погоджуючись з прийнятою постановою Державний інститут по проектуванню підприємств промисловості будівельних матеріалів “Південдіпробудм” подав касаційну скаргу, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2006 року та рішення господарського суду м. Києва від 12.04.2006 року скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Доповідач: Черкащенко М.М.
Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 22.04.2004 року між Фондом державного майна України (орендодавцем) та Корпорацією “Українські будівельні матеріали” (орендарем) було укладено договір оренди № 192. За умовами договору орендодавець передає у строкове платне користування державне майно –будівлю загальною площею 10216 кв.м., яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Артема, 73. Строк оренди майна - 5 років з 26.08.2004 року.
Згідно додатку до договору оренди № 192 –розрахунку плати за базовий місяць оренди державного майна, орендна ставка становить 10% від вартості орендованого майна.
Відповідно до ст. 22 Закону України “Про оренду державного комунального майна” орендар має право передати в суборенду нерухоме майно, якщо інше не передбачено договором оренди. Строк надання майна суборенду не може перевищувати термін дії договору. Плата за суборенду цього майна, яку отримує орендар, не повинна перевищувати орендної плати орендаря.
Згідно п.6.2 договору оренди, орендар має право здавати в суборенду майно за згодою орендодавця.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.09.2004 року між Корпорацією “Українські будівельні матеріали” та Державного інституту по проектуванню підприємств промисловості будівельних матеріалів “Південдіпробудм” за згодою Фонду державного майна України було укладено договір суборенди приміщень № 7.
Відповідно до умов укладеного договору № 7 позивач передає у строкове платне користування приміщення загальною площею 1021,30 кв.м., що знаходиться за адресою м. Київ, вул. Артема, 73 для використання під офіс, а відповідач зобов’язується своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.
Додатком до договору суборенди приміщень № 7 –розрахунку плати за базовий місяць суборенди державного майна, орендна ставка становить 10% від вартості орендованого майна.
Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що договір суборенди приміщень № 7 від 01.09.2004 року в частині передачі в суборенду державного майна, встановлення строку для надання в суборенду майна та розміру орендної плати відповідає вимогам закону.
Доводи скаржника, що він належить до наукових установ і згідно до додатку № 2 Методики розрахунків і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою КМ України від 04.10.1995 року № 786, до нього повинна застосовуватись орендна ставка 3% не може братись судом до уваги, оскільки чинним законодавством не передбачено встановлення конкретного розміру орендної плати за суборенду державного майна у разі, коли суборендодавцем виступає недержавне підприємство.
Крім того, судова колегія зазначає, що розмір орендної плати встановлений у договорі суборенди приміщень № 7 відповідає змісту та суті Постанови КМ України № 1220 від 06.08.2003 року, яка на момент вирішення спору була і залишається чинною.
Відповідно до ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Згідно п.3.3 договору суборенди відповідач сплачує оренду плату щомісячно не пізніше 10-го числа місяця, наступного за звітним.
Враховуючи, що відповідач у період з грудня по липень 2005 року не сплачував оренду плату, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі за вказаний період.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Враховуючи неналежне виконання відповідачем своїх зобов’язань по сплаті орендної плати, а також положення ст. 625 ЦК України та ст. 232 ГК України, судова колегія погоджується з висновками попередніх судових інстанцій про стягнення з відповідача 17564,73 грн. інфляційних, 5360,40 грн. річних та 19333,97 грн. пені.
На підставі вищевикладеного, оскаржувана постанова Київського апеляційного господарського суду від 12.04.2006 року є законною та обґрунтованою, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2006 року у справі № 7/622-4/149 залишити без змін.
Головуючий Н. Кочерова
Судді: В. Рибак
М. Черкащенко