У Х В А Л А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

    2010 року серпня місяця 17 дня колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого, судді Новікова Р.В.

Суддів Берещанської І.І., Кузнєцової О.О.

При секретарі Фінайкіній І.О.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, третя особа – ОСОБА_10, про визнання недійними договорів дарування земельної ділянки, визнання недійсним договору дарування гаражу, визнання недійсним договору купівлі-продажу гаражу, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_8 – ОСОБА_11 на рішення Ялтинського міського  суду АР Крим від 14 квітня 2010 р.,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, просить  визнати  недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,01 га, яка розташована у АДРЕСА_1, кадастровий номер 0111946200:01:001:0006, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 20 липня 2009 року, реєстровий № 2429; визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею, 0,01 га, яка   розташована у АДРЕСА_1,  кадастровий номер 111946200:01:001:0006, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_9 23 вересня 2009 року, реєстровий № 3253; визнати недійсним договір дарування гаража, який розташований в районі АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 20 липня 2009 року, реєстровий № 2432; визнати недійсним договір дарування гаража, який розташований в районі АДРЕСА_1, укладений ОСОБА_7 та ОСОБА_9 23 вересня 2009 року, реєстровий № 3249; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площе 0,01 га, яка розташована у АДРЕСА_1, кадастровий  номер 0111946200:01:001:006, укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_8 09 грудня 2009 року, реєстровий № 4121; визнати недійсним договір купівлі-продажу гаражу, який розташований в районі АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_8 09 грудня 2009 року реєстровий № 4121; застосувати наслідки недійсності правочинів, повернувши у власність ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,01 га, яка розташована у АДРЕСА_1, кадастровий № 0111946200:01:001:0006, і гараж, який розташований в районі АДРЕСА_1; стягнути з відповідачів ОСОБА_6 і ОСОБА_7 на користь позивача ОСОБА_5 моральну шкоду в сумі 50 000 грн.; стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати в сумі 2449 грн.

Свої вимоги мотивує тим, що вказані правочини є такими, що не відповідають нормам закону, отже відповідач ОСОБА_6 згідно із вироком Ялтинського міського суду від 24 квітня 2009 р. був засуджений до шести років позбавлення волі за ст. 121 ч. 1 КК України, відповідно до задоволеного в рамках цього вироку цивільного позову з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 було стягнуто матеріальну шкоду в сумі 31 000 гривень, моральну шкоду в сумі 200 000 грн., а також судові витрати в сумі 1000 грн. Проте, замість виконання вироку, відповідачем ОСОБА_6, від імені якого за довіреністю діяла ОСОБА_10, через два тижні  після набрання вироком законної сили були укладені договори дарування земельної ділянки, площею 0,01 га у АДРЕСА_1 та гаражу, розташованого в районі АДРЕСА_1 із його матір’ю ОСОБА_7 Ще на досудовому слідстві по вказаній кримінальній справі відносно ОСОБА_6,  постановою від 02 лютого 2009 р. слідчим був накладений арешт на майно ОСОБА_6,  отже   правочини   укладались   вже   після   накладення   заборони на  відчуження майна. Особисто ОСОБА_6 був ознайомлений із цією забороною слідчим під підпис, що підтверджується матеріалами кримінальної справи, також йому було вручено уточнений цивільний позов заявлений по кримінальній справі. Всі правочини   також   є   такими,  що   укладені   із   порушенням  норм  закону,   вони були фіктивними, та спрямованими на те, щоб відвести майно ОСОБА_6 від звернення на них стягнення за вироком суду.

Рішенням Ялтинського міського  суду АР Крим від 14 квітня 2010 р. позов задоволено. Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,01  га, яка розташована у АДРЕСА_1, кадастровий номер  0111946200:01:001:0006, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 20 липня 2009 р., реєстровий № 2429. Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,01  га, яка розташована у АДРЕСА_1, кадастровий номер 0111946200:01:001:0006, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_9 23 вересня 2009 р., реєстровий № 3253. Визнано недійсним договір дарування гаража, який розташований в районі АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 20 липня 2009 р., реєстровий № 2432. Визнано недійсним договір дарування гаража, який розташований в районі АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_9 23 вересня 2009 р., реєстровий № 3249. Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площе 0,01 га, яка розташована у АДРЕСА_1, кадастровий номер 0111946200:01:001:006, укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_8 09 грудня 2009 р., реєстровий № 4121. Визнано недійсним договір купівлі-продажу гаражу, який розташований в районі АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_8 09 грудня 2009 р. реєстровий № 4121. Застосовано наслідки недійсності правочинів, повернуто у власність ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,01 га, яка розташована у АДРЕСА_1, кадастровий № 0111946200:01:001:0006, і гараж який розташований в районі АДРЕСА_1. Стягнуто з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_8 у порядку застосування наслідків недійсності договорів купівлі-продажу одержані на їх виконання грошові кошти в сумі двісті одна тисяча чотириста тридцять гривень. У задоволенні позову  ОСОБА_5 до ОСОБА_6,  ОСОБА_7 про відшкодування моральної шкоди відмовлено. Розподілені судові витрати у справі.  

    В апеляційній скарзі  апелянтом представником ОСОБА_8 – ОСОБА_11 ставиться питання про скасування рішення суду і про ухвалення нового рішення, з тих підстав, що висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи і вимогам закону.

    Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з  наступних підстав.

    Ухвалюючи рішення про задоволення позову та визнання недійсними договорів дарування, договорів купівлі - продажу  і приведення сторін у первісний стан, суд першої інстанції виходив з того, що позивач вправі захищати свої права від порушень і протиправних посягань у такий спосіб.

    Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають дійсним обставинам справи, вимогам закону.

    Відповідно ст. 21 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Непорушність прав людини – це незменшуваність, недоторканість можливостей людини, котрі відбити в тих чи інших її правах.

    Стаття 27 Конституції України закріплює фундаментальне право людини на життя, обов’язок держави захищати життя людини і право кожного захищати життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань.

    Частина 5 ст. 55 Конституції України передбачає право кожного будь - яким способом захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Виходячи з принципу верховенства права, наведені норми Конституції України надають людині можливість будь-якими незабороненими законом засобами самому захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань, чим скористався позивач, звернувшись до суду з зазначеним позовом.

З матеріалів справи вбачається, що 24 квітня 2009 року Ялтинським міським судом АР Крим був засуджений ОСОБА_6  до 6 років позбавлення волі за обвинуваченням у скоєнні злочину за ст. 121 ч.1 КК України. У залі судового засідання йому був змінений запобіжний захід на утримання під вартою. Зазначеним вироком на користь потерпілого ОСОБА_5 було стягнуто у відшкодування матеріальної і моральної шкоди 232000 грн. Арешт з майна засудженого не знімався.

Незважаючи на те, що при проведенні досудового слідства, з метою забезпечення цивільного позову, на майно обвинуваченого був накладений арешт, ОСОБА_6 у слідчому ізоляторі склав довіреність на ім’я ОСОБА_10 на подання та отримання документів, необхідних для дарування належного йому майна.

Діючи на підставі цієї довіреності 23 вересня 2009 року були укладені договори дарування земельної  ділянки площею 0,01 га  у АДРЕСА_1 між ОСОБА_6 і ОСОБА_7, а надалі, договори дарування і купівлі-продажу між ОСОБА_7 і ОСОБА_9, між ОСОБА_9 і ОСОБА_8

Згідно з ч. 2 ст. 13 Цивільного кодексу України при здісненні своїх прав особа зобов’язана утримуватися від дій, які б могли порушити права  інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першої – третьою, п’ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину є, відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України,  зокрема, те, що він не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

З тексту договорів дарування і договорів купівлі – продажу земельної ділянки і гаражу виходить, що на момент укладання правочину майно під забороною (арештом) не знаходилося. Проте, постановою слідчого був накладений арешт на все майно ОСОБА_6 і відповідно до реєстрації за вихідним № 50\3 від 10.02.2009 року копії постанови про арешт майна були направлені до Ялтинської нотаріальної контори, БТІ, МРЄО УДАЇ,  «Укрсоцбанку», «Приватбанку».

Таким чином судом встановлено, що було відчужено майно власника ОСОБА_6, яке знаходилося під арештом з метою забезпечення цивільного позову потерпілого, тобто майно, на яке  можливо звернути стягнення за задоволеним позовом в сумі 232000грн. Таким чином вказаними угодами було виведено майно засудженого з-під відповідальності.

Доводи апеляційної скарги апелянта, які зводяться до того, що відсутність відомостей про арешт майна свідчить про законність укладених правочинів, не відповідають матеріалам справи, не спростовують висновків суду, не містять правових підстав для скасування рушення суду і ухвалення нового рішення відповідно до ст. 309 Цивільного процесуального кодексу України.

Заявляючи цивільний позов у межах кримінальної справи потерпілий ОСОБА_5 використав своє право захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань відповідно до ст. 55 Конституції України. Право отримати відшкодування спричиненої йому шкоди було затверджено обвинувальним вироком, який набрав законної сили.  ОСОБА_5,  як заінтересована особа заперечує дійсність правочинів, на підставах, встановлених законом, тому відповідно до  ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України суд  обґрунтовано задовольнив позов.

Отже судом правильно встановлено, що всі правочини містили відомості, що не відповідали дійсності, а саме нібито відсутність заборони і арешту на відчужуваному майні, а відтак порушені вимоги закону, як сторонами договору, так і нотаріусом, який мав перевірити наявність підстав, що  унеможливлюють посвідчення ним правочину.

Колегія суддів вважає суд першої інстанції відповідно до норм матеріального права, з дотримання норм процесуального права ухвалив рішення суду.

    На підставі вказаного і керуючись статтями 303, 308  Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів Судової палати  у цивільних справах,

УХВАЛИЛА:

    Апеляційну скаргу  представника ОСОБА_8 – ОСОБА_11 відхилити, рішення Ялтинського міського суду АР Крим від 14 квітня 2010 року залишити без змін.

    Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.  

    Судді: