Справа №6727                                                  Головуючий у 1 інстанції Таніч Л.М.

Категорія 21                                                     Доповідач Лук'янова С.В.

УХВАЛА Іменем України

18 липня 2006 року       Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Зубової Л.М.

суддів-Лук'янової СЖ, Соломахи Л.І.                    

при секретарі Панаріній О.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в місті Добропілля на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 29 травня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в місті Добропілля про відшкодування моральної шкоди.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представника позивача і представника відповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд

встановив:

В апеляційній скарзі відповідач ставить питання про скасування рішення Добропільського міськрайонного суду від 29 травня 2006 року і ухвалення по справі нового рішення про відмову у задоволенні позову через порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповне з'ясування обставин справи. Позивачем не наданий висновок МСЕК у підтвердження спричинення йому моральної і ікоди, а висновок МСЕК про втрату позивачем професійної працездатності не підтверджує спричинення моральної шкоди. Суд у порушення вимог діючого законодавства відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача про направлення позивача на комплексну МСЕК для встановлення факту спричинення позивачу моральної шкоди. Позивачем у порушення вимог ст..60 ЦПК України не надано достовірних доказів у підтвердження спричинення йому моральної шкоди. Крім цього, згідно п.27 ст.77 Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 рік" зупинена норма Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" в частині відшкодування моральної шкоди (а.с.77-78).

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача ^повністю підтримав доводи апеляційної скарги; представник позивача не підтримав доводи апеляційної скарги і просив залишити без зміни рішення суду першої інстанції.

Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 29 травня 2006 року частково задоволені позовні вимоги позивача і з відповідача на користь позивача у відшкодування моральної шкоди стягнуто сім тисяч гривень. Цим рішенням встановлено, що позивач з січня 1984 року по теперішній час працює на шахті „Новодонецька" у якості гірничого працівника очисного вибою 5 розряду. ЗО квітня 2002 року під час виконання робочого завдання попав під вагон і отримав травми у вигляді скальпованої рани ліво-скроневої області носа, лоба, струс головного мозку, перелом 7-8 ребер справа, перелом щиколотки лівої стопи і тривалий час лікувався. З травня 2002 року адміністрацією за цим фактом складено акт форми Н-1 НОМЕР_1. 29 червня 2003 року вдруге при виконанні трудових обов'язків внаслідок падіння з покрівлі лави шматка породи позивач отримав перелом лівої стопи. 1 липня 2003 року за цим фактом адміністрація шахти склала акт форми Н-1 НОМЕР_2. 25 січня 2005 року МСЕК встановила позивачу втрату професійної працездатності за травмою 2002 року у розмірі 15%, за травмою 2003 року -5%, а за сукупністю вказаних травм - 20%. У зв'язку із вказаними травмами позивач протягом тривалого часу хворів, відчував фізичний біль і душевні страждання, пов'язані з тривалою госпіталізацією, неможливістю надавати допомогу своїй сім'ї. Наслідки вказаних травм продовжують турбувати позивача до теперішнього часу, він змушений звертатися за медичною допомогою. Всі ці негативні фактори призвели до часткового позбавлення потерпілого можливостей реалізації своїх звичок і бажань, порушенню нормальних життєвих зв'язків, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації свого життя. Визначаючи розмір суми у відшкодування моральної шкоди, суд врахував розмір позовних вимог, ступень втрати професійної працездатності позивача, суттєвості порушення його життєвих зв'язків, характер додаткових зусиль, які вимагаються від позивача для організації його життя. Суд також врахував, що позивач продовжує працювати у шахті за тією ж професією у підземних умовах (а.с.74-75).

Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає через наступне.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав правильну правову оцінку і дійшов правильного висновку про те, що здоров'ю позивача шкідливими і небезпечними умовами праці у зв'язку з виробничими травмами, отриманими позивачем 30 квітня 2002 року (а.с.10-11) і 29 червня 2003 року (12-13), завдано шкоду, наявність якої позивачу вперше МСЕК була встановлена 25 січня 2005 року у розмірі відповідно 15% і 5%, а за сукупністю - 20% безстроково (а.с.14). Право позивача на відшкодування моральної шкоди і обов'язок відповідача цю шкоду відшкодувати позивачу випливає із ст. 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання , які спричинили втрату працездатності" і Рішення Конституційного Суду України у справі про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання , які спричинили втрату працездатності" від 27 січня 2004 року № 1 -рп/2004.

Апеляційний суд не приймає довід апеляційної скарги відповідача про те, що для визнання факту завдання позивачу моральної шкоди необхідно висновок МСЕК про наявність заподіяння такої шкоди позивачу, оскільки такий висновок МСЕК необхідний у разі відсутності стійкої втрати працездатності, а позивачу завдана стійка втрата працездатності у розмірі 20%, факт якої встановлений МСЕК 25 січня 2005 року (а.с.14). Згідно ст. 5 7 ЦПК України доказами в цивільній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному порядку суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, що мають значення для

правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, висновків експертів. Сукупність наданих позивачем і досліджених судом першої інстанції доказів: трудова книжка позивача (а.с.7-9) , акти про нещасний випадок на виробництві НОМЕР_1 від 3 травня 2002 року (а.с.10-11) і НОМЕР_2 від 1 липня 2003 року (а.с.12-13), довідки МСЕК (а.с.14), виписки із історії хвороб позивача (а.с.15-19, 31-63), пояснення представника відповідача, який не оспорює ні один із указаних письмових доказів, пояснення позивача, підтверджують факт завдання позивачу моральної шкоди виробничими травмами, у зв'язку з якими 25 січня 2005 року МСЕК вперше встановила безстроково позивачу втрату 20% професійної працездатності за сукупністю двох виробничих травм: скальпована рана ліво-скроневої області носа і лоба, струс головного мозку, перелом 7-8 ребер справа, перелом щиколотки лівої стопи (15%); перелом лівої стопи (5%). Тому довід апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції вимог процесуального законодавства, а саме ст.60 ЦПК України, спростовується матеріалами справи.

Визначаючи розмір-суми яка-підлягає стягненню на користь позивача у відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції врахував розмір позовних вимог, ступень втрати позивачем професійної працездатності, суттєвість порушених життєвих зв'язків позивача, характер додаткових зусиль, які вимагаються від позивача для організації його життя, а також те, що позивач продовжує працювати на шахті за тією ж професією у підземних умовах. Сукупність цих обставин дозволила суду визначити у відшкодування позивачу моральної шкоди суму сім тисяч гривень. Саме ця сума відповідає обставинам справи, наданим сторонами доказам та принципам розумності, виваженості і справедливості. Апеляційний суд не знаходить підстав для зміни суми, стягнутої рішенням суду першої інстанції.

Апеляційний суд не приймає довід апеляційної скарги відповідача, що п.27 ч.І ст.77 Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 рік" зупинив на 2006 рік дію Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" в частині відшкодування моральної шкоди, оскільки вказаний Закон „Про Державний бюджет" набрав чинності з 1 січня 2006 року, а право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло 30 квітня 2002 року у зв'язку з першою виробничою травмою і 29 червня 2003 року - другою виробничою травмою.

Відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Тому рішення суду першої інстанції є законним і підстав для його скасування немає.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.І п.1, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в місті Добропілля відхилити.

Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 29 травня 2006 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.