Справа № 22-5792/2006 рік                              Головуючий у 1 інстанції Ісаєнко Ю.А.

Категорія     35                                                   Доповідач Маширо О.П.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2006 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючої Краснощокової Н. С. суддів Маширо О.П., Сукманової Н.В. при секретарі Маслаковій М.Г., за участю сторін та представника позивача, розглянувши  у відкритому  судовому  засіданні  в  м.Донецьку  цивільну справу   по   апеляції   ОСОБА_1   на   рішення   Ясинуватського міськрайонного суду від 18 квітня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, за зустрічним позовом   ОСОБА_3  до   ОСОБА_1 про визнання права власності та поділ спільного майна подружжя,

установив:

До апеляційного суду звернувся ОСОБА_1 з апеляційною скаргою на рішення суду, яким були задоволені як позовні вимоги ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, так і зустрічний позов ОСОБА_2.

У своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, оскільки вважає, що рішення суду в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 є незаконним та необгрунтованим, суд невірно встановив фактичні обставини справи та дав неправильну оцінку наданим доказам.

Так, на час придбання спірної квартири вони з ОСОБА_1 не проживали однією сім"єю, вони просто зустрічались. Суд, встановлюючи факт їхнього перебування у фактичних шлюбних відносинах з серпня 1997 року по 4 серпня 2001 року, врахував поясненням свідків, які є зацікавленими особами у справі.

Суд не врахував, що заробітна плата ОСОБА_2 у період придбання квартири була невеликою, тому вона не могла за свої гроші її купити.

Судом також не враховано, що він позичав гроші у своїх друзів, які де підтвердили у судовому засіданні.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що сторони з .серпня 1997 року по серпень 2001 року перебували у фактичних шлюбних відносинах, а 4 серпня 2001 року зареєстрували свій шлюб. У травні 2005 року шлюб розпався^сторонк на примирення не погодились, тому їхній шлюб був розірваний у судовому порядку.

Судом на підставі наданих доказів було встановлено, що сторони проживали однією сім"єю з серпня 1997 року, у них був спільний сімейний бюджет.

Деякий час вони проживали на з"йомних квартирах та разом заощаджували гроші для придбання власної квартири.

Суд не прийняв до уваги пояснення свідка ОСОБА_4, який разом з ОСОБА_5 начебто позичав гроші ОСОБА_1 для придбання квартири, оскільки, окрім цих пояснень у суді, цей факт нічим об"єктивно не підтверджується. До того ж, ОСОБА_5 є чоловіком сестри ОСОБА_1, тому є зацікавленою особою, та й у судовому засіданні сам ОСОБА_5, коли давав пояснення, нічого про це не говорив.

Заслухавши пояснення сторін та представника позивача, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, оскаржуване судове рішення залишити без змін, з таких підстав.

Згідно зі ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На думку апеляційного суду оскаржуване судове рішення відповідає

вимогам закону, тому підстав для його скасування немає.                   -

Як було встановлено судом першої інстанції, сторони з серпня 1997 року перебували у фактичних шлюбних відносинах, а 4 серпня 2001 року вони зареєстрували шлюб.

Судом також було встановлено, що кожна із сторін під час фактичного шлюбу накопичувала кошти для придбання квартири для спільного проживання там.

Як пояснила відповідачка, ОСОБА_1 у той час, коли вони проживали у фактичному шлюбі, не мав постійної роботи та постійного заробітку. Матеріально їм весь час допомагала її матір, свій заробіток вона відкладала на придбання житла.

На спростування наведеного позивач не надав до суду будь-яких відомостей про місце роботи та свої доходи у той час.

Зі слів ОСОБА_2 кошти на придбання квартири приблизно нарівно вони внесли разом з ОСОБА_1. Вона також пояснила, що під час укладання угоди вони з ОСОБА_1 визначились, що договір буде оформлений на нього, оскільки вони збирались згодом зареєструвати свій шлюб.

Той факт, що вони з позивачем купували квартиру на кошти, які внесли обидва, підтверджується також тією обставиною, що у нотаріальній конторі під час оформлення угоди були присутніми, окрім неї та ОСОБА_1, також її батьки та родичі ОСОБА_1. Крім того, визнаючи її право на квартиру, ОСОБА_1 одразу ж оформив реєстрацію її з дитиною у цій квартирі, а договори на надання послуг електрозв"язку та на користування електричною енергією по спірній квартирі взагалі були укладені між ВАТ „Укртелеком" і ВАТ „Донобленерго" та нею.

Заперечуючи проти доводів відповідачки, ОСОБА_1 однак не надав до суду будь-яких переконливих доказів на спростування цих доводів.

Апеляційний суд не вважає прийнятними як докази надані позивачем розписки про позичання ним 18 грудня 1999 року грошей у ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у сумі по 800 доларів США начебто на придбання ним квартири, оскільки у суді першої інстанції ОСОБА_1 не говорив про позичання грошей у ОСОБА_5, а на питання представника ОСОБА_2 відповів, що розписок про позику у нього немає.

Крім того, договір купівлі-продажу був укладений 14 грудня 1999 року (а.с.56), а гроші, якщо й позичались, то вже через кілька днів після укладання угоди. Між тим, продавці повністю одержали гроші за продану квартиру до укладання угоди, про що нотаріус вказав у п.З договору купівлі-продажу квартири (а.с.56).

Таким чином, апеляційний суд вважає, що позивач не надав до суду достовірних доказів на підтвердження того, що спірну квартиру він придбав виключно за власні кошти, як і не надав будь-яких доказів, які б спростували наведені відповідачкою доводи про те, що спірна квартира була придбана за кошти, які кожен з них накопичував спеціально для цієї мети.

Виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід відхилити як безпідставну, оскаржуване судове рішення в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частину спірної квартири та визнання порядку користування цією квартирою залишити без змін.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 витратила на правову допомогу 400 грн., що підтверджується квитанцією НОМЕР_1 (а.с.39), тоді як суд помилково стягнув з ОСОБА_1 на користь відповідачки 800 грн. у відшкодування понесених нею витрат на правову допомогу. За таких обставин рішення суду в частині стягнення вказаних витрат слід змінити та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2  400 грн. у відшкодування витрат на правову допомогу. Керуючись ст.ст. 309, 313, 316 ЦПК України, апеляційний суд

вирішив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Ясинуватського міськрайонного суду від 18 квітня 2006 року в частині відшкодування витрат на правову допомогу змінити та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 400 грн. у відшкодування витрат на правову допомогу.

В іншій частині вказане рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.