Справа №2-1429/10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

З А О Ч Н Е

02 липня 2010 року

Жовтневий районний суд  м. Харкова у складі:

головуючого – судді Федюшина М.В.,

при секретарі –          Корнеєвій І.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання правочину дійсним та стягнення суми боргу, суд,  

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся в суд з позовом, в якому просить стягнути на його користь з ОСОБА_2 суму боргу у розмірі 127 848,00 грн. та три відсотка річних від простроченої суми боргу у розмірі 7238,79 грн., посилаючись на те, що 16 жовтня 2006 року на підставі договору позики, укладеного в усній формі, він позичив відповідачу строком на три місяці грошові кошти у сумі 16 000,00 доларів США. на власні потреби, про що свідчить власноруч написана відповідачем розписка в простій письмовій формі від 16 жовтня 2006 року. Проте відповідач у встановлений сторонами термін суму боргу позивачу не повернув, на вимоги щодо повернення коштів не реагує, у зв’язку з чим, позивач змушений звернутись в суд з позовом про стягнення грошей.

Згідно наданої до суду заяви про зміну предмета та підстави позову, позивач позовні вимоги уточнив, та крім стягнення суми боргу у розмірі 127 848,00 грн. та трьох відсотків річних від простроченої суми боргу у розмірі 7238,79 грн., просить суд визнати договір позики, укладений між ним та відповідачем дійсним.

Розгляд справи неодноразово відкладався у зв’язку з неявкою відповідача повідомленого належним чином.

У судовому засіданні представники позивача ОСОБА_3 та ОСОБА_4 позовні вимоги підтримали в повному обсязі, посилаючись на зазначені вище обставини.

Відповідач про час і місце судового засідання повідомлявся належним чином, про що свідчить підпис відповідача на повідомленні про вручення поштового відправлення, причину неявки суду не повідомив.

Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.

Суд, при розгляді справи виходить з вимог ст.ст.15, 60 ЦПК України, згідно з якими, судами розглядаються цивільні справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд, вислухав пояснення представників позивача, вивчив матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

16 жовтня 2006 р. ОСОБА_1 позичив ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 16 000,00 доларів США. на власні потреби, що підтверджується розпискою від 16 жовтня 2006 року. Згідно вказаної розписки сума боргу повинна бути повернута через три місяці, тобто у термін до 17 січня 2007 року.

Проте відповідач у встановлений сторонами термін суму боргу позивачу не повернув.

Відповідно до статті 509 ЦК України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у т.ч. з договорів та інших правочинів.

Статтею 510 ЦК України встановлено, що сторонами у зобов’язанні є боржник і кредитор.

Статтею 204 Цивільного Кодексу України встановлено принцип презумпції правочину, відповідно до якого правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно частини першої статті 205 Цивільного Кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.

Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 208 Цивільного кодексу України правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян належить вчиняти у письмовій формі, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Згідно статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 1047 Цивільного кодексу України встановлено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Проте, за загальним правилом, відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З огляду на наведені законодавчі приписи, зміст позовних вимог та доводи позивача, суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо ухилення від повернення позивачу суми боргу у термін, встановлений розпискою від 16 жовтня 2006 року, свідчать про невизнання відповідачем дійсності договору позики на суму, еквівалентній 16 000,00 доларів США.

Зважаючи на вищенаведене, за таких обставин суд вважає за можливе визнати договір позики, укладений між позивачем та відповідачем 16 жовтня 2006 року в усній формі, на суму еквівалентній 16 000,00 доларів США, дійсним.

Таким чином, зобов’язання, які виникли між позивачем та відповідачем на підставі договору позики є чинними.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює принцип недопустимості односторонньої відмови від зобов'язання, відповідно до якого одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до частини другої статті 533 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Отже, відповідач повинен бути сплатити позивачу суму боргу у грошовому еквіваленті в іноземній валюті, у гривнях, визначеному за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу.

Матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем свого обов’язку щодо повернення позивачу позичених грошових коштів у сумі, еквівалентній 16 000,00 доларів США.

Разом з тим, відповідно до приписів статті 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, відповідно до вказаних вище норм, суд приходить до висновку, що позивач має право не тільки на отримання основної суми боргу, а і на отримання трьох процентів річних від простроченої суми.

Враховуючи, що відповідно до офіційного курсу Національного Банку України, 5,05 гривень за один долар США 16 000,00 доларів США станом на 17.01.2007 року, на момент настання обов’язку повернути борг, становить 80 800,00 грн., відповідач повинен сплатити позивачу три відсотка річних від вказаної сумі – 7238,79 грн., що підтверджується розрахунком, який міститься в матеріалах справи.

Крім того, відповідно до офіційного курсу Національного Банку України, еквівалент 7.990 гривень за один долар США 16 000,00 доларів США станом на 12.01.2010 року, на момент подання позову, становить 127 848,00 грн.

З огляду на вищенаведене, загальна сума, яку відповідач повинен сплатити на користь позивача, складає 135086,79 грн.

Оскільки справа доведена до суду з вини відповідача, суд на підставі вимог ст. 88 ЦПК України, стягує на користь позивача судові витрати понесені ним при зверненні до суду, суму судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення в сумі 51 грн. та 120 грн. відповідно.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 209, 212, 214-215, 224-226 ЦПК України, ст. ст. 1046, 1047, 1049 ЦК України, суд,

В И Р И Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання правочину дійсним та стягнення суми боргу – задовольнити.

Визнати договір позики, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 16 жовтня 2006 року в усній формі, на суму еквівалентній 16 000,00 доларів США, дійсним.

Стягнути з ОСОБА_2, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1, на користь ОСОБА_1 суму основного боргу в розмирі 127 848,00 (сто двадцять сім тисяч вісімсот сорок вісім гривень) грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_2, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1, на користь ОСОБА_1 три відсотка річних від простроченої суми боргу у розмірі 7238,79 (сім тисяч двісті тридцять вісім) гривень 79 коп.

Стягнути з ОСОБА_2, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1, на користь ОСОБА_1 171,00 (сто сімдесят одну гривню) грн. 00 коп., в якості відшкодування судових витрат.

Копію заочного рішення направити відповідачу в п’ятиденний строк.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.  

Суддя -                                                                           М. В. Федюшин