справа № 2-а-711/ 2010 рік

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2010 року м. Сімферополь

Сімферопольський районний суд Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого, судді Онищенко Т.С.,

при секретарі Ревенко-Котовської Н.Г.,

розглянувши  у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом   ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Сімферопольської районної державної адміністрації про визнання дій неправомірними, зобов’язання здійснити перерахунок і виплату щорічної разової грошової допомоги,  -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з зазначеною позовною заявою, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що йому не в повному обсязі виплачено щорічна разова грошова допомога, яка передбачена Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551 від 22.10.1993 для учасників війни, внаслідок чого порушені його законні права.

Позивач зазначив в резолютивній частині позову, що просить розглянути справи за його відсутністю.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав з підстав викладених у письмових запереченнях на позов, основний зміт яких полягає в тому, що виплата щорічної разової грошової допомоги здійснювалась позивачеві у встановленому законом порядку. Наполягав на пропущенні позивачем встановленого річного строку звернення до адміністративного суду за період до 2009 року. Просив у задоволенні позову відмовити.

Матеріалами справи і дослідженими в судовому засіданні доказами встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до безтермінового посвідчення серії НОМЕР_1, виданого 11.04.2002 Управлінням праці та соціального захисту населення Сімферопольської районної державної адміністрації, позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників війни.

Законом України  «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-ХІІ від 22.10.1993  передбачено, що ветеранами  війни  є  особи,  які  брали  участь  у   захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.   До ветеранів війни належать: учасники війни (стаття 4). Щорічно до 5 травня учасникам війни виплачується разова грошова допомога у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком (стаття 14). Щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня  здійснюють органи праці та соціального захисту населення через відділення зв'язку або через установи банків /шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача/ пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є  пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання. Громадянам, які належать до кількох категорій осіб згідно з цим Законом, виплачується одна допомога — у більшому розмірі.  Особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги (стаття 17-1).  

Законом України « Про загальнообов’язкове державне   пенсійне страхування» №1058-І від 09.07.2003  передбачено, що м інімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом (стаття 28).

Згідно з Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 № 107-VI,  розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 01.01.2008 - 470,00 грн., з 01.04.2008 - 481,00 грн.,  з  01.07.2008 - 482,00 грн., з 01.10.2008 - 498,00 грн. (стаття 58 розділу І). Частина п’ята  статті 14 Закону України  «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-ХІІ від 22.10.1993  викладено у наступній редакції: «Щорічно до 5 травня учасникам війни, нагородженим орденами і медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю та бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни, та іншим учасникам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України» (пункт 20 розділу ІІ).

Рішенням Конституційного Суду України  від 22.05.2008 №10-рп/2008 ( у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу I, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу II, пункту 3 розділу III Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу I, пунктів 1 - 4, 6 - 22, 24 - 100 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України)  визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення, зокрема пункту 20 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 № 107-VI, визнані неконституційними, втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2008 році відповідно до Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань» №183 від 12.03.2008 встановлено, що у 2008 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-ХІІ від 22.10.1993 (зі змінами та доповненнями)  учасникам війни у розмірі 65,00 грн.

Згідно з Законом України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» від 26.12.2008 № 835-VI,  розмір прожиткового мінімуму у 2009 році встановлено в розмірах, що діяли у грудні 2008 року (стаття 54).

Позивачеві виплачена щорічна разова допомога в 2009 році – 70,00 грн.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши представника відповідача, оцінивши докази, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 2 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-ХІІ від 22.10.1993 (зі змінами та доповненнями) встановлено, що, законодавство України про статус ветеранів війни та їх соціальні гарантії складається з цього Закону та інших актів законодавства України. Права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни. Нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними.

Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України, який неодноразово розглядав питання щодо конституційності положень законів України про Державний бюджет України на відповідні роки, якими обмежуються пільги, компенсації і гарантії, передбачені чинним законодавством для окремих категорій громадян - таке обмеження є недопустимим.

Право на соціальний захист громадян України встановлено статтею 46 Конституції України, згідно з якою пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, виключено законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї і практику Європейського Суду,  як джерело права.

Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Розглядаючи борги у сенсі поняття «власності», яке міститься у частині першій статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції, і не обмежено лише власністю на фізичні речі та не залежать від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права» і, таким чином, як власність.

При розгляді справи «Кечко проти України» (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки та допомогу виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства.

Однак, якщо чинне правове положення передбачає певні соціальні виплати і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення).

У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів - Закону України, відповідно до якого встановлені соціальні виплати з бюджету і який є діючим, та Закону України «Про Державний бюджет» на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали, як спеціальний закон.

Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі  № 59498/00 «Бурдов проти Росії»).

Відповідно до Конституції, Україна проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1), визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (стаття 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21).

Відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.

Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.

Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейській соціальній хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та рішеннях Європейського суду з прав людини. Зокрема, згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.

Оскільки правові положення, які передбачають соціальні виплати, встановлені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551 від 22.10.1993,  є чинними, тобто не скасовані, не змінені, і позивач має право на їх одержання, то органи державної влади не можуть свідомо зменшувати ці виплати.

Право на отримання державної соціальної допомоги не залежить від розміру доходів отримувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.

Отже, положення Законів України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік, не можуть бути застосовані в частині розрахунку розміру допомоги, оскільки вони суперечать вищезазначеним нормам Конституції України  та міжнародному праву.

Таким чином, стаття 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-ХІІ від 22.10.1993 діє у редакції, згідно з якою щ орічно до 5 травня учасникам війни виплачується разова грошова допомога у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком.

За таких обставин, відповідач повинен був виплатити позивачеві у 2009 році, як учаснику війни, разову грошову допомогу у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком, що складає 1494,00 грн. (498,00 грн. х 3).

Суд звертає увагу на те, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних  та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання суб'єктами владних повноважень на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, судом не приймається до уваги.

Таким чином, невиконання або неналежне виконання законів, якими передбачено певні соціальні гарантії, через відсутність коштів для їх виплати не є підставою для виправдання дискримінуючої недоплати одноразової грошової допомоги.

Суд враховує, що рішення, дії суб'єкта владних повноважень  не можуть бути упередженими, тобто здійснюватися дискримінаційно через власний, у тому числі фінансовий, корпоративний інтерес.  Приймаючи рішення по справі або вчинюючи дію, суб'єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може проявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб'єкта, визначених законом.

Суд також враховує, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів.

На підставі викладеного, суд вважає, що дії відповідача щодо відмови в виплаті щорічної грошової допомоги протягом 2009 року у розмірах, визначених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року № 3551-ХІІ не може бути визнані такими, що вчинені на підставі, у межах повноважень, безсторонньо (неупереджено) та добросовісно.

Статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно частини 1 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Строк звернення до суду про виплату допомоги до 2009 року позивачем пропущений, оскільки позов пред’явлений до суду в січні 2010 року, тобто поза межами річного строку, встановленого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідач в запереченнях на позов та представник відповідача в судовому засіданні наполягав на застосуванні положень статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України в частині відмови в задоволенні позову, у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду.

Доказів поважності причини пропуску строку звернення до суду за захистом своїх прав в цій частині позивач не надав.

Таким чином, в задоволенні позовних вимог   за період до 2009 року (2000-2008 роки тощо) суд відмовляє , у зв’язку з пропущенням строку звернення до адміністративного суду.

За таких обставин, виплаті позивачеві підлягає недоотримана щорічна разова грошова допомога (до 5 травня, як учаснику війни) за 2009 рік в розмірі 1424 грн. /498 грн. х 3 – 70 грн./.

Доводи представника відповідача про відсутність фінансових можливостей держави для здійснення виплат разової грошової допомоги у розмірі, встановленому Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-ХІІ від 22.10.1993, є неспроможними, оскільки, з огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини та положення частини першої статті 58 Конституції України про незворотність дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність, реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів та базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин  нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Посилання представника відповідача на те, що спеціальний закон, тобто Закон України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік, має перевагу перед Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-ХІІ від 22.10.1993 (зі змінами та доповненнями) не можуть бути прийняті до уваги, оскільки звуження змісту та обсягу прав шляхом прийняття нових законів, внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.

Доводи представника відповідача щодо відсутності, не виділення, неперерахування  бюджетних коштів на забезпечення виплат допомоги  в розмірі, передбаченому Законом, а не підзаконним нормативним  актом, неправомірні, неспроможні і не можуть бути прийняті до уваги та бути підставою для відмови в позові, оскільки відповідач є органом, який зобов'язаний здійснювати нарахування та виплату зазначених сум допомоги у встановлених Законом розмірах.

Як вже зазначалось, Конституційний Суд України неодноразово підкреслював, що Закон України про Державний бюджет України на відповідний рік має чітко визначену сферу регулювання, та не може змінювати норми інших законів.

Згідно з статтею 2 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-ХІІ від 22.10.1993, законодавство України про статус ветеранів війни та їх соціальні гарантії складається з цього Закону та інших актів законодавства України. Нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними.

З огляду на викладене Постанова Кабінету Міністрів України №183 від 12.03.2008 суперечить зазначеній нормі закону та згаданим Рішенням Конституційного Суду України і положенням Конституції України, оскільки звужує зміст та обсяг існуючих прав і свобод.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Згідно до частин 3, 4 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечності чи відсутності законодавства яке регулює спірні правовідносини.

Таким чином, неврегульованість на законодавчому рівні  порядку здійснення виплати разової грошової допомоги (до 5 травня) особам, які мають статус учасників війни, не може бути  підставою для їх нездійснення або відмови в задоволенні позову.

Суд відшкодовує позивачеві судові витрати (державне мито) за рахунок держави.

У задоволенні вимоги позивача щодо відшкодування судових витрат, пов’язаних з наданням правової допомоги, суд відмовляє, внаслідок відсутності належних доказів здійснення позивачем таких витрат.

З урахуванням викладеного, керуючись 8, 10, 71, 99-100, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України,  -

ПОСТАНОВИВ:

1.   Позов задовольнити частково.

2.   Визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Сімферопольської районної державної адміністрації  щодо виплати Іслямову Анісу до 5 травня, як учаснику війни,  разової грошової допомоги в 2009 році в розмірі 70,00 грн.

3.   Зобов’язати Управління праці та соціального захисту населення Сімферопольської районної державної адміністрації  здійснити перерахунок і виплату Іслямову Анісу щорічну разову грошову допомогу (до 5 травня, як учаснику війни) за 2009 рік в розмірі 1424,00 грн.

4.   У задоволенні решти частині позовних вимог відмовити.

5.   Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1   судовий збір в сумі 3,40 грн.  

Постанова може бути оскаржено шляхом подачі протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі, відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства, — з дня складення в повному обсязі заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, або в порядку, передбаченому частиною 5 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Якщо постанову  було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то   строк   подання  заяви  про  апеляційне  оскарження обчислюється  з  дня  отримання  нею  копії  постанови.

Суддя                                 Онищенко Т.С.