Справа № 2-279/ 2010 рік

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2010 року м. Сімферополь

Сімферопольський районний суд Автономної Республіки Крим в складі:

головуючого, судді Онищенко Т.С.,

при секретарі Ревенко-Котовської Н.Г.

розглянувши у відкритому  судовому засіданні цивільну справу   за позовом   ОСОБА_3  до ОСОБА_4 про визнання недійсною відмови від прийняття спадщини, визначення додаткового строку для прийняття спадщини , -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з даною позовною заявою, обґрунтовуючи свої вимоги  тим, що в квітні 2009 року він під впливом тяжкої обставини і обману відмовився від спадщини, що залишилась після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 його матері – ОСОБА_5.

В судовому засіданні позивач та його представники підтримали заявлені позовні вимоги у повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві, просили позов задовольнити та пояснили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла матір позивача і відповідача – ОСОБА_5. Після смерті матері позивач сильно переживав, у нього часто хворіло серце і турбувало тиск. Відповідач, який є рідним братом позивача, звернувся до позивача з пропозицією написати заяву про відмову від прийняття спадщини, яка залишилася після смерті матері, при цьому пообіцяв віддати позивачеві тимчасову будівлю і сарай, а так само надати вільний прохід по двору і користування колодязем. Позивач повірив відповідачеві та в квітні 2009 року звернувся в нотаріальну контору із заявою про відмову від спадщини, яка залишилася після смерті матері. Проте, відповідач обманув позивача – тимчасову будівлю і сарай не віддає, а від своїх обіцянок відмовляється. Таким чином, як вважає позивач і його представники, дана відмова від спадщини була здійснена під впливом обману на украй невигідних умовах, при цьому відповідач скористався важкою для позивача обставиною.

Відповідач та його представник в судовому засіданні заявлені позовні вимоги не визнали, проти задоволення позову заперечували та пояснили, що жодної домовленості між братами (позивачем і відповідачем) не існувало. Ні з якими пропозиціями відповідач до позивача не звертався і нічого йому не обіцяв. Позивач сам добровільно після смерті матері звернувся в нотаріальну контору із заявою про відмову від прийняття спадщини. Просили в задоволенні позову відмовити, оскільки позивачем не надано жодних доказів на підтвердження обставин, викладених в позові.

Матеріалами справи і дослідженими в судовому засіданні доказами судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про смерть /арк. с. 11/.

Як вбачається зі спадкової справи №93/2009, заведеною Другою Сімферопольською районною державною нотаріальною конторою, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 з заявою про прийняття спадщини 27.04.2009 звернувся відповідач – ОСОБА_4, а 28.04.2009 з заявою про відмову від спадщини звернувся позивач – ОСОБА_3.

В поданій заяві про відмову від спадщини позивач зазначив, що йому відомий зміст заповіту, за яким померла  ОСОБА_5 заповідала своє майно – відповідачеві; зміст статті 1241 Цивільного кодексу України, відповідно до якого він, як непрацездатний за віком, має право на обов’язкову частку, йому роз’яснено; від отримання обов’язкової частки у спадщині він відмовляється.

Допитаний в судовому засіданні державний нотаріус ОСОБА_6 показала, що 28.04.2009 до нотаріальної контори звернувся позивач з заявою про відмову від спадщини, що залишалась після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5. Позивачеві був відомий зміст заповіту, за яким померла  ОСОБА_5 заповідала своє майно – відповідачеві, про він зазначив у заяві. Вона роз’яснила позивачеві зміст статті 1241 Цивільного кодексу України, відповідно до якого він, як непрацездатний за віком, має право на обов’язкову частку. Також, вона роз’яснила позивачеві, що відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною. Крім цього, вона роз’яснила позивачеві, що відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття. Позивач відмовився від отримання обов’язкової частки у спадщині.

Відповідач звернувся до ноатріальної контори з заявою про прийняття спадщини 27.04.2009, тобто за день до звернення позивача. В нотаріальній конторі ніяких домовленостей між позивачем та відподачем не було та, як вона вже зазначала, позивачеві було роз’яснено, що відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною.

Відповідно до статей 1273-1274 Цивільного кодексу України, спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу(шість місяців). Заява про відмову від прийняття спадщини подається до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною. Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття. Відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтями 225, 229-231 і 233 цього Кодексу.

Статтями  229-230 і 233 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом

Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши сторони, оцінивши докази, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України №9 от 06.11.2009 «Про судову практику розгляду  цивільних справ про визнання правочинів недійсними», п равочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої  сторони  в  оману  щодо  обставин,  які впливають на вчинення правочину.  На відміну від помилки,  ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу  в  діях  відповідача,  істотність  значення обставин,  щодо яких особу введено в  оману,  і  сам  факт  обману повинна  довести особа,  яка діяла під впливом обману.  Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Норми статті  230  Цивільного кодексу  не  застосовуються  щодо односторонніх правочинів.

Правочин може бути визнаний судом недійсним  на  підставі статті  233  Цивільного кодексу України,  якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах,  чим  друга сторона  правочину  скористалася.  Тяжкими обставинами можуть бути тяжка  хвороба  особи,  членів  її  сім'ї   чи   родичів,   смерть годувальника,  загроза  втратити  житло  чи загроза банкрутства та інші обставини,  для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

Особа (фізична  чи  юридична)  має  вчиняти  такий   правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.

Особа, яка оскаржує правочин,  має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

При розгляді данної цивільної справи позивач та його представники підстави позову не змінювали та не надали суду жодних доказів у підтвердження заявлених позовних вимог.

Так, позивачем не доведено, що між ним та відповідачем взагалі існувала зазначена в позові домовленность, а також н аявність умислу  в  діях  відповідача,  істотність  значення обставин,  щодо яких позивача введено в  оману,  і  сам  факт  обману.

Обставини зазначені в позові не ґрунтуються на доказах.

Державним нотаріусом позивачеві було роз’яснено зміст статті 1241 Цивільного кодексу України, відповідно до якого він, як непрацездатний за віком, має право на обов’язкову частку, що відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною, що відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття після чого позивач відмовився від отримання обов’язкової частки у спадщині.

Позивач до 03.05.2009 не скористувався своїм правом та не відкликав свою заявою про відмову від прийняття спадщини.

 За таких обставин у суду відсутні законні підстави для визнання відмови від спадщини недійсною.

Суд відмовляє позивачеві у задоволенні позовних вимог про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, оскільки відмовляє у визнанні відмови від спадщини недійсною.

У зв’язку з відмовою у задоволенні позову, судові витрати позивачеві не відшкодовуються.

На підставі наведеного, к еруючись статтями  10,  60, 88, 212, 215 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити ОСОБА_3   у задоволенні позову до ОСОБА_4 про визнання недійсною відмови від прийняття спадщини, визначення додаткового строку для прийняття спадщини                   в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено в Апеляційний суд Автономної Республіки Крим  через Сімферопольський районний суд Автономної Республіки Крим  шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку, передбаченому частиною 4 статті 295  Цивільного процесуального кодексу України.

Суддя                                                                                                  Онищенко Т.С.