Справа №2 – 2414/10

2010 р.                          

Р І Ш Е Н Н Я

 І м е н е м    У к р а ї н и.

    13.07.2010 року Калінінський районний суд міста Донецька Донецької області у складі:

                                     Головуючий                   - суддя Карпушова О.В.,

                                     при секретарі                 - Глушко К.А.,

             розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Калінінському районі м. Донецька, про визнання бездіяльності неправомірною та зобов’язання здійснити нарахування та виплату щомісячної доплати до пенсії як «Дитині війни», -

В С Т А Н О В И В:

              Позивачка звернулася до Калінінського районного суду міста Донецька із позовною заявою до Управління Пенсійного фонду України в Калінінському районі м. Донецька, про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання здійснити нарахування та виплату щомісячної доплати до пенсії як «Дитині війни». В обґрунтування позову позивачка зазначила, що вона віднесена до категорії дітей війни. Відповідач у 2009  році у порушення вимог Закону України «Про соціальний захист дітей війни» доплату до пенсії позивачці у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком не нараховував і не сплачував, отже, як вважає позивачка, вчинив неправомірну бездіяльність, чим порушив її права та інтереси. Тому вона просила суд зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату щомісячної доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, починаючи з 01.01.2009 року по 30 квітня 2010 року.

    Позивачка в судове засідання не прибула, але звернулась до суду із заявою в якій просила суд розглядати справу у її  відсутність і задовольнити її позовні вимоги, тому суд вважає можливим розглянути справу у відсутність позивачки, на підставі наявних у справі доказів, відповідно до вимог ст. 158, 169 ЦПК України.

             Представник відповідача у судове засідання не з’явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, надав до суду письмові заперечення проти позовних вимог, в яких просить відмовити у задоволені позову позивачки у повному обсязі, посилаючись на те, що у 2006 році урядом не впроваджувався порядок надання пільг, передбачених ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Відповідно до ч. 2 ст. 95 Конституції України виключно Законом України «Про Державний бюджет України» визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Відповідно до ч. 2 ст. 73 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» забороняється використання коштів Пенсійного фонду для оплати договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат на цілі, не передбачені цим Законом. У зв’язку з рішенням Конституційного суду України від 09.07.2007 року законодавчим органом не було прийнято жодних нормативних актів на виконання вимог Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та не визначено на законодавчому рівні які органи повинні виплачувати підвищені пенсії, за рахунок яких коштів та джерел, а також в якому порядку обчислювати вказаний розмір, а тому не має підстав вважати, що саме органи Пенсійного фонду України повинні виплачувати таке підвищення із бюджету Пенсійного фонду. Пунктом 2 п. 41 розділу 11 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік» та про внесення змін до деяких законодавчих актів України внесені зміни до Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а саме текст ст. 6 викладено у такій редакції: Дітям війни (крім тих на яких поширюються дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Рішенням Конституційного суду України від 22.05.2009 року визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення, зокрема п.41 розділу 2 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік». На підставі цього рішення нова редакція ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», втратила свою чинність. А ні рішенням Конституційного суду України, а ні іншими нормативно-правовими актами не передбачено відновлення дії ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції до 01.01.2008 року. Для врегулювання ситуації, 28.05.2008 року КМ України була прийнята Постанова № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» відповідно до п. 8 якої встановлено, що «дітям війни» до пенсії або щомісячного грошового утримання чи державної соціальної допомоги що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у відповідних твердих розмірах, а тому саме цим порядком органи Пенсійного фону України виплачується доплата до пенсій «дітям війни». Також представник відповідача просив суд у задоволенні позову відмовити, справу розглянути у відсутність представника відповідача, тому суд вважає за можливим розглянути справу у відсутність представника відповідача, на підставі наявних у справі доказів, відповідно до вимог ст. 158, 169 ЦПК України.

    Суд дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги позивачки до Управління Пенсійного фонду України в Калінінському районі м. Донецька, про визнання бездіяльності неправомірною та зобов’язання здійснити нарахування та виплату щомісячної доплати до пенсії як «Дитині війни» є обґрунтованими, тому вони підлягають задоволенню з наступних підстав.

    Відповідно до вимог Закону України "Про соціальний захист дітей війни", який встановлює правовий статус дітей війни і визначає основи їх соціального захисту та гарантує їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки, дитина війни - це особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення Другої світової війни (2 вересня 1945 року) було менше 18 років.

    ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 віднесена до категорії дітей війни, знаходиться на обліку в УПФУ в Калінінському районі м. Донецька та отримує пенсію, що підтверджується пенсійним посвідченням.

                Відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", який набрав чинності з 01.01.2006 року, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

    Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» було внесено зміни до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», відповідно до яких дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветерани війни мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсій, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» зазначене підвищення проводиться за їх вибором згідно з одним із законів. Згідно Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 року №3551-ХІІ учасникам війни, нагородженим орденами і медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю і бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 15 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, іншим учасникам війни - на 10 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

    Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 визнані неконституційними, серед іншого, і положення підпункту 2 пункту 41 розділу 11 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

    Отже, з 22.05.2008 року відновлена дія ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" в редакції до 01.01.2008 року, відповідно до якої дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

    28 травня 2008 року Кабінетом Міністрів України була прийнята Постанова № 530 «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», відповідно до пункту 8 якої встановлено, що дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у твердих розмірах: з 22 травня - 48,І0 гривень, з 1 липня - 48,20 гривень, з 1 жовтня - 49,80 гривень.

    Таким чином, підвищення дітям війни виплачуються органами Пенсійного фонду відповідно до зазначеної Постанови, а не Закону, внаслідок чого є наявними правові підстави для визнання бездіяльності відповідача неправомірною в порушенні права на отримання підвищеного розміру пенсії з 22 травня 2008 року відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

    Також суд вважає за необхідне зазначити, що загальносуспільні потреби – це потреби, направлені на задоволення всього суспільства, а у цьому випадку спірні виплати направлені на задоволення потреб обмеженого кола споживачів, зокрема визначених законом України «Про соціальний захист дітей війни».

    Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень, дає Закон України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року №966-14, а також Закон України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 5 жовтня 2000 року №22017-Ш, згідно ст.1 якого прожитковий мінімум використовується для визначення, у тому числі мінімального розміру пенсії за віком, який відповідно до статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

    Частиною 3 статті 4 цього Закону (в редакції Закону №2505-4 від 25 березня 2005 року, що діє з 31 березня 2005 року) передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

    Постановляючи судове рішення у даній справі, суд виходить з того, що конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право, на пенсійне забезпечення, передбачені статтями 1, 3, частиною 2 статті 6, статтею 8, частиною 2 статті 19, статтями 22, 23, частиною 1 статті 24 Конституції України, набуте у сфері пенсійного забезпечення, не може бути скасоване, звужене. Правовою гарантією забезпечення державою даного права є виконання прийнятих на себе зобов'язань, виходячи з положень принципу верховенства права.

    Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему (про що зокрема зазначено у рішенні № 8-рп/ 2005 від 11 жовтня по справі №1-21/2005), пов’язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.

    Статтею 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік» Кабінету Міністрів України надано право у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.

    Зазначена норма передбачає встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Відповідно її дія не поширюється на спірні відносини, оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно із Законом України "Про соціальний захист дітей війни" залежить від розміру мінімальної пенсії за віком.

    Тому нарахування та виплата у 2009 році «дітям війни» підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинні здійснюватися відповідно до норм Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

    Відповідно до ст. 54 Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік», у 2009 році прожитковий мінімум на одну особу та для тих хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення встановлено у розмірі, що діяли у грудні 2008 року. Розміри державних соціальних гарантій на 2009 рік, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму встановлюються відповідними законами України, та нормативно-правовими актами КМ України. Зазначеним Законом будь яких змін до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" не внесено, та дія цієї статті не зупинена. А тому відповідач повинен проводити нарахування та виплату підвищення до пенсії позивачці у розмірі 30% відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого ст. 54 Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік» та з наступними змінами його розміру.

    Враховуючи, що позивачці починаючи з 01.01.2009 року виплачується підвищення до пенсії у розмірі 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, за період з 01.01.2009 по 30 квітня 2010 року відповідач повинен до нарахувати позивачці підвищення до пенсії на підставі Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з урахуванням прожиткового мінімуму для осіб які, втратили працездатність і розмірів мінімальної пенсії.

    Враховуючи викладене, суд задовольняє позовні вимоги позивачки повністю.

    Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України стороні на користь якої постановлено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею та документально підтвердженні судові витрати.

    На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 57, 60, 88, 130, 131, 209, 212, 213-215, 216, 218 ЦПК України, ст. ст. 3, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», суд -

В И Р І Ш И В:

                Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Калінінському районі м. Донецька, про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання здійснити нарахування та виплату щомісячної доплати до пенсії як «Дитині війни» - задовольнити.

    Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Калінінському районі м. Донецька провести нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячної доплати до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком як дитині війни за період з 01.01.2009 по 30.04.2010 року, відповідно до вимог статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, та з урахуванням здійснених виплат.

    Стягнути з Управління Пенсійного фонду України в Калінінському районі м. Донецька на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн. та витрати по сплаті держмита в сумі 51 грн., а всього в сумі 171 грн.

    Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано до Калінінського районного суду м. Донецька протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

    Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду Донецької області через Калінінський районний суд міста Донецька протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

             Суддя                                                               О.В.Карпушова