ГОСПОДАРСЬКИЙ |
| ХОЗЯЙСТВЕННЫЙ |
П О С Т А Н О В А
Іменем України
30.08.07 Справа № 7/364ад.
м. Луганськ
Суддя господарського суду Луганської області Калашник Т. Л., при секретарі судового засідання Михайлевич М.Ю., розглянув матеріали справи за позовом
Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Луганськ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об’єднання", м. Луганськ
про стягнення 1536116 грн. 92 коп.
в присутності представників сторін:
від позивача –Шатських Т.І., довіреність № 03-01/2254 від 19.07.07;
від відповідача –Кебус М.В., довіреність № 4 від 04.01.07;
від відповідача –Павлюченко І.В., довіреність № 9 від 04.01.07.
Суть спору: позивачем заявлена вимога про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання 4% нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2006 році в розмірі 1536116 грн. 92 коп.
Відповідач проти позову заперечує з підстав викладених у запереченнях № 4500 від 09.07.2007р., від 10.08.2007р. та від 30.07.2007р., посилаючись зокрема на те, що з метою виконання зазначеного обов‘язку відповідач провів атестацію робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості 279 робочих місць. Заключні акти підписані в тому числі представниками МСЕК, Держналядогхоронпраці, спілки організації інвалідів України, санітарно-епідеміологічної станції, інспекції державного нагляду в енергетиці. Реалізовуючи вимоги Закону та Положення відповідач звітував ФСЗІ за 2006 рік шляхом надання звітності про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою № 10-ПІ та надавав державній службі зайнятості у 2006 році інформацію для працевлаштування інвалідів за формою 3-ПН. Робота контролера енергонагляду пов‘язана з тривалим перебуванням інваліда на ногах, переохолодженням або знаходженням тривалий час на відкритій місцевості на сонці, передбачає гарний зір. Отже за нозологією така робота протипоказана окремим інвалідам, з якими відповідач не вправі укладати трудовий договір. Крім того законодавство України не містить вказівки на обов‘язок роботодавця здійснювати професійну підготовку безробітних інвалідів з метою набуття ними кваліфікації. Необхідної для роботи за атестованим робочим місцем. Згідно зі ст.19.Закону України "Про зайнятість населення" такий обов‘язок покладений на державну службу зайнятості. Отже за відсутності у інваліда необхідної кваліфікації відповідач вправі відмовити йому в укладенні трудового договору. З огляду на зазначене вище та наданні до матеріалів справи звіти філій відповідача та листи центрів зайнятості вбачається, що ні Лисичанський міський центри зайнятості, ні майже всі інші на забезпечили потребу відповідача в заповненні вакантних місць для працевлаштування інвалідів відповідної нозології та з урахуванням необхідної кваліфікації, навичок, умінь і знань інваліда тощо. Окрім, передбачених Законом, відповідач за власною ініціативою здійснював також інші заходи щодо працевлаштування інвалідів на створені робочі місця, а саме, за місцем знаходження вакансій для працевлаштування інвалідів: інформував Управління труда і соціального захисту населення; публікував оголошення у засобах масової інформації; приймав участь у ярмарках вакансій, що проводились центрами зайнятості населення. З огляду на норму ч.2 ст.218 Господарського кодексу України, застосування до відповідача адміністративно-господарської санкції є неправомірним.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши представників сторін, встановивши фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, суд, -
в с т а н о в и в:
Відповідно до ст.ст. 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ (далі –Закон № 875), п. 8 Постанови КМУ від 03.05.95 № 314 "Про організацію робочих місць для працевлаштування інвалідів" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. При цьому, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Згідно з п. 14 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою КМУ від 03.05.95 № 314 (далі –Положення), підприємства (об'єднання), установи та організації у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів.
Відповідно до ч.6 ст.20 Закону № 875 Кабінет Міністрів України постановою від 28.12.01 № 1767 затвердив "Порядок сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів" (далі –Порядок).
Відповідно до п.2 Порядку, підприємства щороку не пізніше 1 лютого подають до відділень Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою, що затверджується наказом Мінпраці України за поданням Фонду та погоджується з Держкомстатом.
Згідно з п.3.3.3 Інструкції із статистики чисельності працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України № 286 від 28.05.05, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 30.11.05 за № 1442/11722 (далі - Інструкція) середньооблікова чисельність працівників за період з початку року (в тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової чисельності працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно та ділення одержаної суми на кількість місяців за період з початку року, тобто відповідно на 2, 3, 4...12.
З наявного в матеріалах справи звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою № 10-ПІ, затвердженою наказом Мінпраці України від 29.12.04 № 338, за 2006 рік (а.с.8) вбачається, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу –6789 осіб, фонд оплати праці штатних працівників –88378,8 тис. грн., фактично на підприємстві відповідача працевлаштовані у 2006 році 154 інваліда. За розрахунком позивача відповідач повинен був працевлаштувати у 2006 році 272 інваліда та підприємство відповідача мало перерахувати адміністративно-господарські санкції за невиконання 4% нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2006 році в розмірі 1536116 грн. 92 коп.
Пункт 4 Порядку передбачає, що штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.
У разі несплати штрафних санкцій в установлений термін відділення Фонду вживають заходів щодо їх стягнення у судовому порядку (пункт 11 Порядку).
Відповідач вищевказані штрафні санкції не перерахував, у зв’язку з чим позивач просить стягнути з відповідача суму несплачених адміністративно-господарських санкцій за невиконання 4% нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2006 році в розмірі 1536116 грн. 92 коп.
Відповідач проти позову заперечує, з підстав викладених у запереченнях № 4500 від 09.07.2007р., від 10.08.2007р. та від 30.07.2007р..
Оцінивши доводи сторін та обставини справи у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають до задоволення, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 4 Закону України "Про охорону праці", державна політика в галузі охорони праці базується на принципах, зокрема: пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності.
Статтею 5 цього Закону передбачено також, що умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці. Працівнику не може пропонуватись робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я.
Згідно зі ст.12 Закону України "Про охорону праці" підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов’язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.
У відповідності із ст. 17 Закону № 875, з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.
Згідно зі ст.19 Закону № 875 підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. (частини 1, 2, 3 ст. 18 Закону № 875).
Згідно з п.п. 5, 10-14 Положення, підприємства розробляють заходи по створенню робочих місць для інвалідів, вносять їх в колективний договір, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров’я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Крім того, п.п.1, 3 Положення, зазначено, що робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створені необхідні умови праці інваліда. Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестовано відповідною комісією за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів та введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Пунктом 4 Положення, передбачено, що місцеві органи соціального захисту спільно з громадськими організаціями інвалідів з урахуванням рекомендацій МСЕК, побажань інвалідів, їх професійних навиків і знань готовлять пропозиції по створенню нових робочих місць для інвалідів. Пунктом 14 цього Положення встановлено, що підприємства створюють для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, забезпечують соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.
Крім того, відповідно до п.32 Положення про медико-соціальну експертизу, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.92 № 83, медико-соціальні експертні комісії видають особам, визнаним інвалідами, довідки МСЕК та індивідуальні реабілітаційні програми і в триденний строк надсилають копії цих документів управлінню праці та соціального захисту населення районної, районної в містах Києві та Севастополі державної адміністрації та відповідному відділу, управлінню міської, районної у місті ради, на території якої проживає інвалід. Копія програми надсилається також підприємству, установі, організації, яка зобов’язана надавати соціальну допомогу і здійснювати реабілітацію інваліда.
Відповідно до ч. 3 ст. 181 Закону № 875 державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Як вбачається з матеріалів справи, у 2006 році на підприємство відповідача для працевлаштування:
- Алчевський міський центр зайнятості направив 1 інваліда, який був працевлаштований. Робота пропонувалась усім відвідувачам, відмов інвалідам у працевлаштуванні з боку підприємства не було. Звіти про наявність вакансій для інвалідів надавались у травні та жовтні, що підтверджено листом центру зайнятості (т. 11, а.с.89);
- Антрацитівський міськрайцентр зайнятості направив 2 інвалідів, яким було відмовлено, оскільки вони не відповідають вимогам. Звіти про наявність вакансій для інвалідів надавались щомісяця, що підтверджено листом центру зайнятості (т. 1, а.с.77; т. 12, а.с.99);
- Біловодський районний центр зайнятості направив 14 інвалідів, 6 інвалідів були працевлаштовані, 3 було відмовлено, оскільки вони не відповідають вимогам, 5 інвалідів відмовились самостійно. Звіти про наявність вакансій для інвалідів надавались щомісяця, що підтверджено листом центру зайнятості (т. 1, а.с.125; т. 11, а.с.120);
- Білокуракинський районний центр зайнятості направив 4 інвалідів, 2 було відмовлено, оскільки вони не відповідають вимогам, 2 інваліда відмовились самостійно. Звіти про наявність вакансій для інвалідів надавались щомісяця, що підтверджено листом центру зайнятості (т. 1, а.с.63);
- Краснодонський міськрайцентр зайнятості направив 3 інвалідів, які були працевлаштовані. Звіти про наявність вакансій для інвалідів надавались щомісяця, що підтверджено листом центру зайнятості (т. 11, а.с.104);
- Краснолуцький районний центр зайнятості направив 5 інвалідів, 4 інваліда були працевлаштовані, 1 інвалід відмовились самостійно. 14 осіб не мали професії, заявленої відповідачем, або мали медичні протипоказання до роботи із зазначеної професії. Відмов інвалідам в прийнятті на роботу за направленням центру не було. Звіти про наявність вакансій для інвалідів надавались 7 місяців, що підтверджено листом центру зайнятості (т. 11, а.с.102-103; т. 12, а.с.98);
- Лисисчанський міський центр зайнятості не направляв інвалідів. Звіти про наявність вакансій для інвалідів надавались щомісяця, що підтверджено листом центру зайнятості (т. 2, а.с.3);
- Луганський міський центр зайнятості не направляв інвалідів. Звіти про наявність вакансій для інвалідів надавались щомісяця, що підтверджено листом центру зайнятості (т. 1, а.с.79);
- Марківський районний центр зайнятості не направляв інвалідів, оскільки бажаючих працевлаштуватись на замовлені вакансії не виявилось. Звіти про наявність вакансій для інвалідів надавались 3 місяці, що підтверджено листом центру зайнятості (т. 2, а.с.6);
- Міловський районний центр зайнятості не направляв інвалідів, оскільки бажаючих працевлаштуватись на замовлені вакансії не виявилось. Звіти про наявність вакансій для інвалідів надавались щомісяця, що підтверджено листом центру зайнятості (т. 1, а.с.49);
- Новоайдарський районний центр зайнятості направив 2 інвалідів, яким було відмовлено, оскільки вони не відповідають вимогам, один інвалід відмовився особисто через стан здоров’я. Звіти про наявність вакансій для інвалідів надавались щомісяця, що підтверджено листом центру зайнятості (т. 1, а.с.47);
- Новопсковський районний центр зайнятості не направляв інвалідів, оскільки умови праці та характер роботи не співпадали зі станом здоров’я інвалідів, їх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК. Звіти про наявність вакансій для інвалідів надавались щомісяця, що підтверджено листом центру зайнятості (т. 1, а.с.92);
- Свердловський міськрайцентр зайнятості не направляв інвалідів. Звіти про наявність вакансій для інвалідів надавались 10 місяців, що підтверджено листом центру зайнятості (т. 11, а.с.106);
- Станично-Луганський районний центр зайнятості направив 1 інваліда, якому було відмовлено, у зв’язку з обмеженням у праці (довга хода), 13 інвалідів відмовились від запропонованої вакансії самостійно. Один інвалід був працевлаштований за результатами ярмарки вакансій. Звіти про наявність вакансій для інвалідів надавались щомісяця, що підтверджено листом центру зайнятості (т. 1, а.с.106-107);
- Сторобільський районний центр зайнятості направив 2 інвалідів, 1 було відмовлено, оскільки він не має потрібної освіти, 1 інвалід відмовився самостійно. Звіти про наявність вакансій для інвалідів надавались щомісяця, що підтверджено листом центру зайнятості (т. 2, а.с.1);
- Стахановський міський центр зайнятості не направляв інвалідів, оскільки бажаючих працевлаштуватись на замовлені вакансії не виявилось. Звіти про наявність вакансій для інвалідів надавались щомісяця, що підтверджено листом центру зайнятості (т. 1, а.с.108).
З наведеного вбачається, що визначеними вище органами, інваліди практично не направлялись на працевлаштування до відповідача.
За змістом норм чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, створення підприємством для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе без наявності інваліда, пошуком якого зобов’язані займатися органи працевлаштування, визначені у ст.ст. 18, 181 Закону № 875, а на підприємства покладено обов’язок із забезпечення певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (ч.1 ст. 218 ГК України). Частиною 2 ст. 218 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Матеріали справи свідчать про виконання відповідачем обов’язку, передбаченого нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів. Відповідачем вжито передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів, визначеним вище органам у 2006 році відповідачем направлялась інформація про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів:
- робочі місця для інвалідів на підприємстві атестовані відповідною комісією за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів у кількості 279 робочих місць, що підтверджується наданими атестаційними паспортами та картами умов праці (т.3 а.с.108 –т.11 а.с.73), а також заключними актами з атестації робочих місць інвалідів (т.4 а.с.10; т.6 а.с.26,145; т.7 а.с.128; т.9 а.с.68; т.10 а.с.15; т.11 а.с.34);
- підприємство інформувало вищевказані центри зайнятості звітами форми 3-ПН про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів, що підтверджується вищезазначеними листами центрів зайнятості;
- за направленням центрів зайнятості, відповідач працевлаштовував інвалідів, які направлялись до нього відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, як це передбачено ч. 3 ст. 181 Закону № 875. Деяким інвалідам було відмовлено у працевлаштуванні обґрунтовано. Наприклад, за направленням Антрацитівського міськрайцентру зайнятості у 2005 році був працевлаштований інвалід Пядишев О.М.. 08.12.05 відповідно до висновку нарколога, у якому було зазначено що він не здатний до роботи з електрикою (т.12, а.с.102), Пядишева О.М.. було звільнено. А у 2006 році центр зайнятості, не враховуючи зазначений висновок, знов видає Пядишеву О.М. направлення на підприємство відповідача (т.12, а.с.99). Решта інвалідів відмовились самостійно, що підтверджується вищезазначеними листами центрів зайнятості;
- додатково підприємство приймало участь у ярмарках вакансій (т.12, а.с.80-81);
- додатково підприємство інформувало Управління праці та соціального захисту про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів, що підтверджується наданими листами з доказами направлення або з відміткою про отримання (т.11, а.с.140-150; т.12, а.с.1-37);
- додатково підприємство публікувало оголошення у засобах масової інформації , де зазначало інформацію про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів (т.12, а.с.2-79, 82-83).
Оскільки відповідачем вжито всі передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність інвалідів які бажають працевлаштуватись та у задоволені позову слід відмовити.
Питання по судових витратах не вирішується, оскільки позивач звільнений від їх сплати у встановленому порядку, а ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено їх стягнення у даних випадках.
Згідно ст. 160, 167 Кодексу адміністративного судочинства оголошено вступну та резолютивну частини постанови та повідомлено представників сторін про те, що повний текст постанови буде виготовлений та підписаний у п’ятиденний строк.
На підставі викладеного, ст. 218 ГК України та керуючись ст. ст. 2, 17, 87, 94, 98, 158-163, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
п о с т а н о в и в :
У задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано.
Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанову складено у повному обсязі та підписано 03.09.07.
Суддя Т. Л. Калашник