ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 103
РІШЕННЯ
Іменем України
07.08.2007 | Справа №2-15/5533-2007 |
За позовом Орендного підприємства „Кримтеплокомуненерго” (95026, АР Крим, м. Сімферополь, вул.. Гайдара, 3а, код ЄДРПОУ 03358593)
До відповідача Міської клінічної лікарні № 6 швидкої медичної допомоги (95026, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Гагаріна, 15, код ЄДРПОУ 20671759)
Про стягнення 207967, 35 грн.
Суддя ГС АР Крим І.А. Іщенко
представники:
Від позивача – Щеглов Д.А., довіреність № 20-3/3552 від 27.12.2006 р., у справі
Від відповідача - не з’явився
Обставини справи: Орендне підприємство „Кримтеплокомуненерго” звернулось до господарського суду з позовом до Міської клінічної лікарні № 6 швидкої медичної допомоги про стягнення 207967,35 грн. заборгованості, в тому числі: 112725,29 грн. основного боргу, 20737,37 грн. 3% річних, 74504,69 грн. інфляційних втрат за договором на відпуск теплової енергії № 17 від 13.02.2003 р.
Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем своїх зобов’язань по оплаті наданих йому послуг за договором № 17 від 13.02.2003 р. на суму 112725,29 грн. за період з 01.11.2004 р. по 01.12.2006 р. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 20737,37 грн. 3% річних, 74504,69 грн. інфляційних втрат за вказаний період.
У судовому засіданні 07.08.2007 р. позивач надав суду заяву про зміну позовних вимог від 07.08.2007 р. б/н, в якій просить суд стягнути з відповідача 179337,09 грн., в тому числі 112725,29 грн. основного боргу за період з 01.11.2004 р. по 01.12.2006 р., 52999,20 грн. інфляційних втрат за період з 25.12.2004 р. по 31.03.2007 р., 13612,60 грн. 3% річних за період з 25.12.2004 р. по 01.04.2007 р.
Судом вказана заява була задоволена, прийнято зміну позовних вимог, оскільки це не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси та не суперечить частині 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, відповідно якої позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.
Відповідач явку представника у судове засідання не забезпечив, проти позовних вимог заперечує з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву. В обґрунтування свої заперечень посилається на те, що Міська клінічна лікарня № 6 швидкої медичної допомоги є бюджетною організацією та фінансування здійснюється з місцевого бюджету, а також тарифи, згідно з якими позивач здійснює розрахунок за надані послуги, не були затверджені органами місцевого самоврядування.
07.08.2007 р. до канцелярії господарського суду АР Крим надійшло клопотання № 258 від 07.08.2007 р., в якому відповідач просить слухання справи відкласти у зв’язку з неможливістю забезпечити явку представника через хворобу.
Судом не вбачається обґрунтованих підстав для задоволення вказаного клопотання відповідача з огляду на наступне.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов’язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Оскільки неявка в судове засідання представників сторін не перешкоджає вирішенню спору по суті, та з огляду на те, що слухання справи відкладалося неодноразово, матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, а також приймаючи до уваги те, що позивачем не надані суду докази, що підтверджують викладені в клопотанні обставини, підстав для відкладення розгляду справи не вбачається.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, суд
ВСТАНОВИВ :
13.02.2003 р. між Орендним підприємством „Кримтеплокомуненерго” (Постачальник) та Міською клінічною лікарнею № 6 швидкої медичної допомоги (Споживач) був укладений договір на постачання теплової енергії № 17 (а.с. 6-8 Т.1)
Згідно з пунктом 1 Договору Постачальник бере на себе зобов’язання забезпечувати Споживача тепловою енергією у вигляді теплоносія та гарячої води в необхідних йому обсягах, а Споживач зобов’язаний прийняти теплову енергію та оплатити її відповідно встановлених тарифів та в терміни, передбачені дійсним договором.
Пунктом 6.1 Договору встановлено, що розрахунки за теплову енергію здійснюються в грошовій або іншій формі, яка не заборонена дійсним законодавством відповідно до встановлених Постачальником тарифів в залежності від груп споживачів в строк до 25 числа місяця наступного за розрахунковим.
Відповідно до пункту 10.1 Договір укладений строком на 5 років, набирає чинності з 13.02.2003 р. та діє до 12.02.2008 р., а також вважається продовженим на наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку договору не буде повідомлено письмово однією із сторін про припинення договору. (пункт 10.4 Договору).
Сторони не представили суду доказів припинення дії вказаного договору, у той час як відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Таким чином, суд приходить до висновку, що на момент розгляду спору договір продовжує діяти.
Так, позивачем надавалися послуги з теплозабезпечення у відповідності до умов договору, що підтверджується доданими до матеріалів справи рахунками за теплозабезпечення). (а.с. 29-53 Т.1)
Вказані рахунки були отримані відповідачем, про свідчать реєстри отримання рахунків та податкових накладних (а.с. 54-72 Т.1).
Проте, відповідачем вказані рахунки не були сплачені в добровільному порядку та в повному обсязі, в результаті чого за відповідачем склалася заборгованість у розмірі 112725,29 грн. за надані послуги, що і стало підставою для звернення Орендного підприємства „Кримтеплокомуненерго” з позовом до суду про стягнення вказаної суми заборгованості в примусовому порядку.
Згідно пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Посилання відповідача на той факт, що він є бюджетною установою, яка фінансується з місцевого бюджету, та заборгованість виникла не з його вини, як підстава для звільнення його від відповідальності, не може бути прийнятий судом до уваги, оскільки відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.
Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Суд не може погодитися з доводами відповідача про те, що тарифи, згідно з якими позивач здійснює розрахунок за надані послуги, не були затверджені органами місцевого самоврядування, що є підставою для невиконання вказаного зобов’язання.
Згідно до статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Частиною 1 статті 167 Цивільного кодексу України встановлено, що держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
Відповідно до статті 7 Закону України „Про житлово-комунальні послуги" встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги віднесено до повноважень органів місцевого самоврядування.
Частиною 3 статті 31 вказаного Закону передбачено, що органи місцевого самоврядування затверджують ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги в розмірі економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво.
Разом з тим відповідно до частини 1 статті 31 вказаного Закону порядок формування цін/тарифів на кожний вид житлово-комунальних послуг першої і другої групи, до яких статтею 14 цього Закону віднесені житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджуються органами місцевого самоврядування для надання на відповідній території, має визначатися Кабінетом Міністрів України.
Зважаючи на відсутність на сьогоднішній день встановленого Кабінетом Міністрів України порядку формування цін/тарифів на житлово-комунальні послуги другої групи, суд приходить до висновку, що до затвердження Кабінетом Міністрів України вищезазначеного порядку органи місцевого самоврядування не можуть затверджувати розмір тарифів на житлово-комунальні послуги.
У відповідності з підпунктом 2 пункту а) статті 28 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" повноваження виконавчого органу місцевої ради щодо затвердження у порядку і межах, визначених законодавством, тарифів по оплаті комунальних послуг лише тих, що надаються підприємствами і організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади.
Орендне підприємство „Кримтеплокомуненерго" не є комунальним підприємством та надає послуги з теплопостачання майже на всій території АР Крим, а отже на нього не поширюються зазначені повноваження виконавчих органів місцевих рад.
Відповідно до підпункту 2 пункту а) статті 28 названого Закону до повноважень виконавчого органу місцевої ради віднесено погодження у встановленому порядку цих питань з підприємствами, які не належать до комунальної власності.
Однак цю норму слід застосовувати з урахуванням відповідних положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги», який набрав чинності 30.07.2004 р. і яким до компетенції органів місцевого самоврядування віднесено саме встановлення (затвердження) цін/тарифів на житлово-комунальні послуги (стаття 7 Закону).
Вказаний Закон взагалі не містить такого поняття як погодження органами місцевого самоврядування тарифів щодо оплати комунальних послуг.
У разі якщо закон, який набрав чинності пізніше, по іншому регулює ті ж самі відносини, що і закон, який діяв до набрання чинності цим законом, то слід застосовувати положення саме нового закону.
Таким чином, з 30.07.2004 р. ніякого погодження тарифів на житлово-комунальні послуги з органами місцевого самоврядування не вимагається.
Крім того, тарифи на теплову енергію відповідачем у судовому порядку не оскаржувались.
У відповідності до частини 1 статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Згідно до пункту 6.1 Договору передбачено, що у разі зміни урядом цін на енергоресурси, воду, матеріали, зміни податкового законодавства, відповідно автоматично змінюються ціна на теплову енергію, про що Постачальник інформує Споживача.
Таким чином, відповідачу угодою сторін надано повноваження на односторонню змін\ тарифу на послуги теплопостачання.
Так, позивач інформував відповідача про зміну тарифів листами (а.с. 10-15 Т.2), а також шляхом публікацій у засобах масової інформації. (а.с. 16-19 Т.2)
Таким чином, відповідач відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України не представив доказів оплати за надані йому послуги згідно виставлених рахунків. При таких обставинах матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань по оплаті наданих йому послуг за договором № 17 від 13.02.2003 р., через що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 112725,29 грн. підлягають задоволенню.
Крім того, позивачем були заявлені вимоги про стягнення з відповідача інфляційних витрат у розмірі 52999,20 грн., 3% річних у розмірі 13612,60 грн.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Таким чином, вимоги позивача про стягнення з Міської клінічної лікарні № 6 швидкої медичної допомоги інфляційних витрат у розмірі 52999,20 грн. за період з 25.12.2004 р. по 31.03.2007 р. суд визнає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України щодо встановлення обов’язку боржника по сплаті на користь кредитора 3% річних від простроченої суми суд вважає таким, що кореспондується зі статтею 536 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти.
Так, відповідно статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, вимоги позивача про стягнення з Міської клінічної лікарні № 6 швидкої медичної допомоги 3% річних у розмірі 13612,60 грн. за період з 25.12.2004 р. по 01.04.2007 р. підтверджуються матеріалами справи та підлягають стягненню з відповідача.
Отже, з урахуванням викладеного та з урахуванням підписання сторонами акту звірки взаємних розрахунків (а.с. 1 Т.2), суд дійшов висновку, що позовні вимоги Орендного підприємства „Кримтеплокомуненерго” є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають стягненню з відповідача відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
З урахуванням викладеного, керуючись статтями 22, 33, 34, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Міської клінічної лікарні № 6 швидкої медичної допомоги (95026, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Гагаріна, 15, код ЄДРПОУ 20671759, р/р 25427452086090 в КРФ АКБ Укрсоцбанк МФО 324010) на користь Орендного підприємства „Кримтеплокомуненерго” (95026, АР Крим, м. Сімферополь, вул.. Гайдара, 3а, код ЄДРПОУ 03358593, р/р № 2600700145930 у філії ВАТ «Укрексимбанк» м. Ялта МФО 324786) заборгованість у розмірі 112725,29 грн., 13612,60 грн. річних, 52999,20 грн. інфляційних втрат, 2103,58 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Іщенко І.А.