2 – 466/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2010 року                                           сел. Шевченкове

Шевченківський  районний суд Харківської області у складі:
головуючого судді Островської Н.І.,

за участю секретаря Катренко Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі Харківської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-

в с т а н о в и в   :

ОСОБА_1 звернулася до суду з цивільним позовом до управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі Харківської області, в якому просить визнати протиправною бездіяльність відповідача по невиконанню з 1 січня 2008 року приписів ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, яка призвела до порушення її прав на своєчасне нарахування та отримання доплати до пенсії за період з 1 січня 2008 року по 31 грудня 2009 року включно, а також зобов'язати відповідача здійснити їй, як „Дитині війни”, перерахунок та виплату недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги за період з 1 січня 2008 року по 31 грудня 2009 року включно у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.

В обґрунтування позову зазначила, що вона належить до соціальної категорії „Дитина війни” та відповідно до ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” має право на отримання щомісячної державної соціальної допомоги в розмірі 30 % від мінімального розміру пенсії за віком. Проте, у 2008 – 2009 роках вказана допомога їй виплачувалася не в повному обсязі. Відповідач, всупереч рішень Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 9 липня 2007 року та № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року, якими були визнані неконституційними окремі положення Закону України „Про державний бюджет України на 2007 рік” та Закону України „Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, в тому числі і щодо зупинення ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, здійснив нарахування та виплату відповідної соціальної допомоги не в повному обсязі.

В судове засідання позивач не з’явилася, надавши письмову заяву, за змістом якої підтримала позовні вимоги та просить розглянути справу у її відсутність.

Представник відповідача в судове засідання також не з’явився, надавши письмове заперечення проти позову, в якому просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову, а справу розглянути за відсутності представника управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі.

В обґрунтування доводів зазначив, що рішеннями Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 деякі положення Закону України „Про державний бюджет України на 2007 рік” та Закону України „Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Таким чином, на думку відповідача, рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року та від 22 травня 2008 року зворотної дії в часі не має, а тому   на період до 9 липня та 22 травня 2008 року не поширюються. Крім того, відповідач вважає свої дії щодо неповної виплати позивачу щомісячної соціальної допомоги, передбаченої статтею 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” правомірними через невизначеність на законодавчому рівні органу, на який покладено обов'язок здійснення таких виплат особам, які мають статус дитини війни, за рахунок яких коштів повинні здійснюватися ці виплати та який розмір мінімальної пенсії за віком необхідно застосовувати при обчисленні таких доплат. Відповідач також зазначив про необґрунтованість доводів позову щодо застосування до спірних правовідносин ст. 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, оскільки розмір мінімальної пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених за цим Законом. Вказував, що з метою врегулювання виплати державної соціальної допомоги та інших неврегульованих питань Кабінет Міністрів України прийняв постанову „Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян” № 530 від 28 травня 2009 року, якою передбачено щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, яка виплачується замість пенсії, підвищення повинне проводитися у таких розмірах: з 22 травня – 48,10 грн., з 1 липня – 48,20 грн., з 1 жовтня – 49,80 грн.. Згідно вказаної постанови управління ПФУ в Шевченківському районі в 2008 році виплатило позивачу 579,30 грн, а в 2009 році – 597,60 грн.. Крім цього, відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог через пропущення позивачем строку звернення до суду з цивільним позовом, з урахуванням строків позовної давності.

Враховуючи наявність клопотань сторін про розгляд справи за їхньої відсутності, суд вважає за можливе розглянути справу на підставі наявних у справі доказів.

Перевіривши матеріали справи, дослідивши наявні докази, оцінивши їх у сукупності, з’ясувавши позицію сторін, суд приходить до наступного.

У відповідності до ч. 1 ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Положеннями Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов’язаних із соціальними виплатами” від 18 лютого 2010 року передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства спори з приводу призначення, обчислення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат.

Згідно зі ст. 1 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” дитиною війни є особа, яка є громадянином України, та якій на час закінчення Другої світової війни (2 вересня 1945 року) було менше 18 років.

ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 /а.с. 5/, має статус „Дитина війни”, перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Шевченківському районі Харківської області та отримує пенсію за віком (пенсійне посвідчення НОМЕР_1 від 23 вересня 1993 року) /а.с. 7/.

Враховуючи зазначений статус позивач, відповідно до статті 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, має право на отримання державної соціальної підтримки, а саме на підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.

Із заперечень відповідача вбачається, що позивачу за період 2008 – 2009 років здійснювалися відповідні виплати, але не в повному обсязі. Зокрема, за 2008 рік виплачено 579,30 грн., а за 2009 рік – 597,60 грн., посилаючись на п. 12 ст. 71 Закону України „Про державний бюджет України на 2007 рік”, п. 2 ч. 41 ст. 85 розділу ІІ Закону України „Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, Положення „Про Пенсійний фонд України” та Постанову Кабінету Міністрів України № 530 від 28 травня 2009 року.

Виходячи із встановлених обставин справи та досліджених доказів у їх сукупності, суд приходить висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Відповідно до ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” дітям війни пенсії, або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Згідно зі ст. 7 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Стосовно позовних вимог щодо здійснення позивачу підвищення до пенсії за 2008 – 2009 роки суд вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2009 року включно.

Рішеннями Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року за № 6-рп/2007 та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 деякі положення Закону України „Про державний бюджет України на 2007 рік” та Закону України „Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Пунктом 5 зазначеного рішення Конституційного Суду України визначено, що рішення має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим для виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані не конституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.    

 Виходячи з приписів ч. 2 ст. 152 Конституції України, відповідач повинен був нарахувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену статтею 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” з 22 травня 2008 року, тобто з моменту ухвалення рішення Конституційним Судом України. Отже, відповідач з 22 травня 2008 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, дія якої призупинена не була, нараховувати та здійснювати позивачу відповідні доплати. Тоді як, нарахувань та виплат за 2008 – 2009 роки на користь позивача, як особі зі статусом „Дитина війни”, відповідачем в повному обсязі не здійснено.

Щодо доводів відповідача стосовно відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин ст. 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, суд зазначає наступне.

Сторонами по справі не заперечується, що позивач відповідно до ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” має право на отримання доплати до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо застосування положення ч. 3 ст. 28 зазначеного Закону, з якої вбачається, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст. 46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.

Суд вважає за необхідне застосувати частину 1 ст. 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, оскільки в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується не для визначення розміру будь-якої пенсії, а лише як коефіцієнт для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, передбаченої Законом України „Про соціальний захист дітей війни”, оскільки цей закон передбачає в якості критерію визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, що на думку суду, не суперечить вимогам частини 3 ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.

Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення „Про Пенсійний фонд України” і здійснює свої повноваження на підставі пункту 15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” рішення про призначення та перерахунок пенсії приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів. Територіальним управлінням Пенсійного фонду України за місцем проживання позивача є управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі.

Суд вважає безпідставними заперечення відповідача щодо невизначеності на законодавчому рівні питання відносно органу, на який покладено обов’язок здійснення виплат підвищення до пенсії особам, які мають статус „Дитина війни”.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов висновку, що обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивачу, передбаченої ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, покладено на управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі, за місцем проживання останньої.

Крім того, суд вважає безпідставними посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплат зазначеної доплати до пенсії.

Статтею 22 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи гарантуються. Таким чином, держава взяла на себе зобов’язання забезпечити реалізацію громадянами своїх конституційних прав.

 За змістом частини 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Законом України „Про соціальний захист дітей війни” реалізовано конституційне право на соціальний захист громадян, які мають статус «Дитина війни», серед яких їм надано право на отримання 30 % доплати до пенсії.

Суд звертає увагу на те, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, судом не приймається до уваги. Так, наприклад, у справі „Кечко проти України” Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов’язань.

Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов’язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов’язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов’язана з іншим принципом – відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання дітям війни надбавок до пенсії, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Враховуючи, що держава взяла на себе обов'язок щодо виплати позивачу 30 % доплати до пенсії та поклала виконання цього обов’язку на центральний орган виконавчої влади – Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в систему його органів, але вони не вчинили всіх необхідних дій для нарахування цих коштів та їх виплати, суд вважає, що вони не виконали свої повноваження без поважних причин.

Відповідачем не доведено та не надано суду доказів щодо вчинення всіх необхідних дій для забезпечення виконання покладеного на нього обов’язку щодо нарахування та виплати позивачу доплати до пенсії у розмірі 30 % від мінімальної пенсії за віком.

Суд вважає необхідним визнати протиправною бездіяльність відповідача по невиконанню з 22 травня 2008 року приписів ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, яка призвела до порушення прав позивача на своєчасне нарахування та отримання доплати до пенсії, а також зобов’язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу доплати до пенсії за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2009 року включно, з урахуванням проведених виплат у 2008 – 2009 роках.

Згідно ч. 2 ст. 46 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Судом встановлено, що позивач з 22 травня 2008 року мала право на підвищення пенсії і обґрунтовано сподівалася на отримання пенсії в належному розмірі. Оскільки справа розглядається в порядку цивільного судочинства, відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, позивач звернулася до суду саме в межах даного строку. Таким чином, суд не вбачає пропущення позивачем строку звернення до суду за захистом свого права.

Посилання відповідача на наявність підстав для відмови в задоволенні позову через пропущення позивачем строку для звернення до суду з цивільним позовом, з урахуванням строків позовної давності, є безпідставними.

Судові витрати по справі підлягають розподілу у відповідності до ст. 88 ЦПК України, врахувавши, що згідно пункту 34 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” органи Пенсійного фонду України звільнені від сплати державного мита, тому сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь з Державного бюджету України, а сплачені витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи необхідно стягнути з відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 22, 46, ст. 152 Конституції України, ст.ст. 3, 10, 11, 15, 212, 214, 215 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 1, 6, 7 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов’язаних із соціальними виплатами” від 18 лютого 2010 року, Законом України „Про Державний бюджет України на 2007 рік”, Законом України „Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, рішеннями Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року за № 6-рп/2007 та від 22 травня 2008 року за № 10-рп/2008, ст.ст. 28, 46 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, Законом України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, Положенням „Про Пенсійний фонд України”, затвердженого Указом Президента України від 1 березня 2001 року за № 121/2001,-

в и р і ш и в :

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі Харківської області по невиконанню з 22 травня 2008 року приписів ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, яка призвела до порушення прав ОСОБА_1 на своєчасне нарахування та отримання доплати до пенсії за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2009 року включно.

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі Харківської області здійснити перерахунок та виплату доплати до пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її на 30 % мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого частиною   1 ст. 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та провести відповідні виплати з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2009 року включно, з урахуванням проведених виплат у 2008 – 2009 роках.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 8,50 грн..

Стягнути з управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі Харківської області на користь ОСОБА_1 витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 37,00 грн..

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Харківської області через Шевченківський районний суд Харківської області шляхом подання протягом 10-ти днів з дня його проголошення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20-ти днів апеляційної скарги або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

Копію рішення направити сторонам по справі.

Повний текст рішення виготовлений 27 липня 2010 року.

Суддя Шевченківського районного суду

Харківської області                                       Н.І.Островська