Справа № 22-1156 ас/2006р. Головуючий в 1 інстанції МіненкоЛ.А.
Категорія 13 Доповідач Звягінцева О.М.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 липня 2006 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Стельмах Н.С.
суддів Звягінцевої О.М., Солодовник О.Ф.
при секретарі Таранець В.О. розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Мар'їнської районної державної адміністрації про стягнення компенсації на оздоровлення 4117 грн. 50 коп. і
встановив:
в апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 оспорює обгрунтованість постанови Марийського районного суду Донецької області від 25.04.2006 р., якою відмовлено у задоволенні його позовних вимог, і ставить питання про її скасування, ухвалення нової про задоволення позову- за порушенням судом норм матеріального права.
В засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги і просив про її задоволення, скасування постанови суду та ухвалення нової про задоволення позову, а представник Управління праці та соціального захисту населення Мар'їнської районної державної адміністрації за довіреністю Іл'єнко Т.В. заперечувала проти доводів скарги, просила її відхилити, постанову суду залишити без зміни.
Судом першої інстанції при розгляді цієї справи встановлено наступні обставини.
20.03.2006 р. позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом до відповідача, зазначав, що він відноситься до першої категорії осіб, які постраждали під час виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, є інвалідом 3 групи. На підставі ст.48 Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", він має право на одержання щорічної компенсації на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат. Незважаючи на вимоги Закону, відповідач виплачує йому щорічну компенсацію у розмірі 21 грн. 50 коп. за період 2002-2004 р.р., у 2005 р.- в сумі 90 грн., в результаті чого за період 2002-2005 р. недоплата складає 4117грн.50 коп., яку просив стягнути на його користь.
Постановою Марийського районного суду Донецької області від 25 квітня 2006 р. у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Апеляційний суд важає, що скарга не підлягає зажоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, інвалідом 3 групи, у зв'язку з чим користується правами та пільгами, передбаченими Законом України „Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Відповідно до вимог ст.48 вищевказаного Закону інвалідам III групи передбачена щорічна допомога на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат.
За період 2002-2004 р.р. Управління ПСЗН Мар'їнської райдержадміністрації відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 836 від 26 липня 1996 р. „Про компенсаційні виплати особам, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи" виплатило позивачеві компенсацію у розмірі по 21 грн. 50 коп. за кожний рік та відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 562 від 12 липня 2005 р. -90 грн за 2005 р.
Відповідно до ст. 62 названого Закону застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб'єктами господарювання незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності. Ст. 63 зазначеного Закону передбачено, що фінансування витрат, пов'язаних з його реалізацією, здійснюється за рахунок державного бюджету.
Вказані норми Закону не суперечать Конституції України, оскільки ст. 95 Конституції передбачено, що тільки виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Відповідно до ст. 116 Основного Закону розроблення проекту закону про Державний бюджет України віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України, а відповідно до ст. 117 Конституції України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України є обов'язковими для виконання.
Таким чином, виходячи з наведеного, суд першої інстанції обгрунтовано прийняв до уваги постанови Кабінету Міністрів України №836 від 26 липня 1996 р. „Про компенсаційні виплати особам, , які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи" та №562 від 12 липня 2005 р. „Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи", якими визначено розмір виплат.
Крім того, постановою Кабінету Міністрів України №987 від 20 червня 2000 р. "Про затвердження Порядку використання коштів Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення" передбачено, що фінансування видатків Фонду здійснюється Державним казначейством у межах наявних фінансових ресурсів шляхом переказу коштів територіальним управлінням Державного казначейства на підставі поданого Міністерством надзвичайних ситуацій розподілу коштів Фонду. Перелік видатків на здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, що фінансується з Фонду, затверджується Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.
Згідно зі ст. 29 Закону України „Про Державний бюджет України на 2002 р.", саме на. Кабінет Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету покладено обов'язок затвердити розподіл бюджетних призначень на погашення заборгованості із соціальних виплат громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розрізі бюджетних програм.
Статтею 33 Закону України "Про державний бюджет на 2003", визначено, що Кабінетом Міністрів України за узгодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету затверджено розподіл коштів на погашення заборгованості по соціальним виплатам, передбаченим програмою по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, чим підтверджена наявність заборгованості державним бюджетом.
Статтею 28 Закону України „Про Державний бюджет на 2004 р." встановлена необхідність передбачити бюджетні призначення за державною програмою "Соціальний захист та соціальне забезпечення в Україні" у сумі 14.108.908,1 тис. гривень, з яких на соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, визначено 1.659.228,1 тис. гривень, у тому числі соціальні виплати, які здійснюються безпосередньо громадянам, - 1.341.235,1 тис. гривень, з яких 414.279,4 тис. гривень - на повне погашення заборгованості, що виникла у минулі роки. Заборгованість при цьому враховувалися в межах розміру, встановленого вищевказаними постановами Кабінету Міністрів України, в цих розмірах кошти надходили на відповідний рахунок УПСЗН, з якого і проводилися виплати. Проведення виплат бюджетних коштів з інших рахунків, являється порушенням Бюджетного Кодексу України і тягне за собою певну відповідальність.
Ст.41 Закону України „Про державний бюджет на 2005 рік" затверджені бюджетні призначення на 2005 рік на централізовані заходи і програми в розрізі адміністративних територіальних одиниць згідно з додатком №5 до цього Закону. Порядок використання цих коштів визначається Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Відповідно до Постанови КМ України № 562 від 12.07.2005 р. „Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" інвалідам 3 групи встановлено розмір щорічної допомоги на оздоровлення-90 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачеві сплачено щорічні суми на оздоровлення за вказаний ним період часу у відповідності до вимог законодавства (а.с. 3-4).
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відсутні підстави для стягнення на користь позивача за період 2002-2005 роки доплати щорічної допомоги на оздоровлення, виходячи з розміру чотирьох мінімальних заробітних плат.
Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги є необгрунтованими і не спростовують правових висновків суду.
У відповідності до вимог ст.200 КАС України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду- без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 195-196, ст. 198 ч.1 п.1, ст. 200, СТ.205 ч.1 п.1, ст.206 КАС України, апеляційний суд, -
УХВАЛИВ:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, постанову Марийського районного суду Донецької області від 25 квітня 2006 року- без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання нею законної сили.