Справа № 22-6736/06 Головуючий у 1 інстанції Діденко С.О.
Категорія: 21 Доповідач: Соломаха Л.І.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 липня 2006р. м.Донецьк
Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Зубової Л.М.
суддів Соломахи Л.І., Лук'янової СВ.
при секретарі Жуковій О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Донецьку справу за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Добропіллі Донецької області про відшкодування моральної шкоди з апеляційною скаргою відповідача - відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Добропіллі Донецької області на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 12 травня 2006р., -
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від
12 травня 2006р. з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від
нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в
м.Добропіллі Донецької області на користь ОСОБА_1 стягнуто на відшкодування
моральної шкоди, заподіяної в зв'язку з ушкодженням здоров'я на виробництві,
4000грн.
При розгляді справи суд першої інстанції встановив, що позивач з 05 травня 1996р. перебував в трудових відносинах з державним підприємством „Добропіллявугілля", з 26 вересня 2002р. працював електрослюсарем підземним в відокремленому підрозділі „Шахта „Новодонецька". 07 червня 2005р. під час виконання трудових обов'язків з ним трапився нещасний випадок, внаслідок якого він отримав травму правого ока, що підтверджується актом розслідування нещасного випадку (форма Н-5) від 08 червня 2005р. та актом НОМЕР_1 про нещасний випадок на виробництві (форма Н-1), який складений 09 червня 2005р. Рішенням МСЕК від 16 листопада 2005р. позивачу була встановлена втрата професійної працездатності 10% до 16 листопада 2007р. Інвалідом він не визнаний.
Виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що внаслідок трудового каліцтва позивачу заподіяна моральна шкода, яка полягає у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, що порушило його нормальні життєві зв'язки, які потребують від нього додаткових зусиль для організації свого життя та стягнув на її відшкодування 4000грн.
В апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. Відповідач посилається на те, що позивач не надав доказів заподіяння йому моральної шкоди, а саме, висновку МСЕК про встановлення йому факту заподіяння моральної шкоди. Клопотання представника відповідача про направлення позивача на комплексну МСЕК для встановлення факту наявності моральних страждань судом безпідставно відхилено. Суд не врахував, що до теперішнього часу позивач працює на тій самій роботі, має можливість виконувати важку фізичну роботу, група інвалідності йому не встановлена. Крім того, суд не врахував, що провина позивача в нещасному випадку становить 27%, що йому щомісяця сплачуються страхові виплати в розмірі 95грн. 03коп. та сплачена одноразова допомога у сумі 6937грн. 34коп. Суд не врахував, що з 01 січня 2006р. дія Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" в частині відшкодування застрахованим моральної шкоди . Законом України „Про державний бюджет України на 2006 рік" зупинена, в зв'язку з чим підстави для задоволення позову відсутні.
В апеляційну інстанцію представник відповідача не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 в апеляційну інстанцію також не з'явилися, надали заяви про розгляд справи у їх відсутність. У письмових поясненнях на апеляційну скаргу проти доводів апеляційної скарги заперечували, просили рішення суду залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін з наступних підстав:
Розглядаючи справу по суті, суд обґрунтовано виходив з того, що правовідносини, які виникли між сторонами в зв'язку з відшкодуванням моральної шкоди, заподіяної внаслідок трудового каліцтва, регулюються Законом України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 вересня 1999р. (з наступними змінами).
Згідно частини 1 ст.9 Закону України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992р. (з наступними змінами) відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".
Згідно з п/п "є" п.1 частини 1 ст.21 та частини 3 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування у встановленому законодавством порядку зобов'язаний виплатити потерпілому грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння йому цієї шкоди. Зазначені норми не містять будь яких інших додаткових умов щодо відшкодування моральної шкоди.
Частиною 3 ст.34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", на положеннях якої грунтується апеляційна скарга, передбачено, що моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом соціального страхування за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів.
Як зазначив Конституційний Суд України в рішенні від 27 січня 2004р. по справі №1-9/2004 за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області Про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (справа про відшкодування моральної шкоди Фондом соціального страхування) положення частини 3 статті 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" треба розуміти як визначення порядку, процедури та розмірів відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної шкоди, заподіяної умовами виробництва, в окремому випадку - лише у разі відсутності втрати потерпілим професійної працездатності.
З обставин справи вбачається, що позивачу встановлена втрата працездатності, у зв'язку з чим суд обґрунтовано, виходячи з положень ст.21 та ст.28 Закону, дійшов висновку про наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди в зв'язку з нещасним випадком на виробництві 07 червня 2005р. і стягнув на її відшкодування з відповідача грошову компенсацію.
Цей висновок суду відповідає роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України, які викладені в постанові від 31 березня 1995р. „Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди", де зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних та фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я (п.3).
Згідно ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для справи. Доказами, на підставі яких суд встановив наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди, є акт про нещасний випадок на виробництві, рішення МСЕК про встановлення позивачу стійкої втрати працездатності, виписки з історії хвороби. Певний засіб доказування -висновок МСЕК про наявність факту заподіяння моральної шкоди передбачений лише у випадку, якщо потерпілому не встановлена втрата професійної працездатності.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд врахував конкретні обставини справи, а саме, ступінь втрати професійної працездатності, характер та обсяг фізичних та душевних страждань, яких зазнав позивач, і визначив її розмір в сумі 4000грн.
Апеляційний суд вважає, що розмір моральної шкоди, визначений судом першої інстанції, є розумним, виваженим та справедливим, оскільки внаслідок травми ока позивач відчував фізичний біль, переніс на правому оці дві операції, протягом трьох місяців з 07 червня 2005р. до 05 вересня 2005р. проходив стаціонарне та амбулаторне лікування. Внаслідок травми позивач в молодому віці (30 років) значно втратив зір на праве око (до травми -1, після травми - 0,6).
Згідно ст.34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" відшкодування моральної шкоди здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших страхових виплат, в тому числі щомісячних страхових виплат, одноразової допомоги та наявності вини потерпілого в нещасному випадку.
З 01 січня 2006р. набув чинності Закон України „Про Державний бюджет України на 2006 рік". Статтею 77 цього Закону на 2006 рік зупинена дія абзацу четвертого статті 1 (в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей), підпункту "е" пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", на положеннях яких ґрунтується рішення суду.
Відповідно до ст.58 Конституції України закон зворотної дії в часі не має.
Правовідносини по відшкодуванню позивачу моральної шкоди внаслідок нещасного випадку виникли під час дії Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" і до набрання чинності Законом України „Про Державний бюджет України на 2006 рік". Зупинення на 2006р. дії цього Закону в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим не є підставою для відмови позивачу в задоволенні позову, оскільки в Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" відповідні зміни не внесені, а ст.77 Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 рік" не позбавляє позивача права на відшкодування моральної шкоди.
Суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має, доводи апеляційної скарги необгрунтовані і не спростовують висновків суду, тому відповідно до частини 1 ст. 308 ЦПК України апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.
Керуючись ст.307, ст.308, ст.314, ст.315 ЦПК України, апеляційний суд Донецької області, -
УХВАЛ ИВ:
Апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Добропіллі Донецької області відхилити.
Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 12 травня 2006р. залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.