ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
м. Вінниця, вул. Островського, 14
тел/факс (0432) 55-15-10, 55-15-15, e-mail: inbox@adm.vn.court.gov.ua
____________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 липня 2010 р. Справа № 2-а-2355/10/0270 м. Вінниця
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Сауляка Юрія Васильовича,
Суддів: Курка Олега Петровича,
Дончика Віталія Володимировича
розглянувши у порядку письмового провадження матеріали адміністративної справи
за позовом: ОСОБА_2
до: Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України, Міністерства фінансів України
про: визнання неправомірною бездіяльності та стягнення заборгованості по заробітній платі
ВСТАНОВИВ :
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_2 до Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України про визнання неправомірною бездіяльності та стягнення заборгованості по заробітній платі (в тому числі матеріальній допомозі) з урахуванням індексації та компенсації втрати частини заробітної плати в зв’язку з порушення термінів її виплат.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що вона є професійним суддею та в даний час працює суддею Вінницького окружного адміністративного суду. Вважає, що у порушення статті 130 Конституції України, частини 3 статті 11 Закону України "Про судоустрій України" відповідачами у справі було протиправно допущена заборгованість по заробітній платі за період з 15 травня 2009 року по 31 грудня 2009 року. Так, позивач в своїй позовній заяві зазначила, що її посадовий оклад, починаючи з 15.05.2009 року (з моменту призначення суддею), неправомірно обраховувався виходячи із розміру мінімальної заробітної плати в сумі 332 грн., встановленої Постановою КМУ України №865 від 03.09.2005 року. Свою позицію мотивує тим, що пункт 4-1 вказаної Постанови, в якому передбачається розмір мінімальної заробітної плати для обчислення посадових окладів суддів, не відповідає та суперечить діючому законодавству, зокрема, Конституції України та Закону України "Про судоустрій України", крім того, вищезазначений пункт Постанови було скасовано постановою Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007р., яка на час звернення до суду позивача набрала законної сили.
З огляду на викладені в позовній заяві обставини, позивач просить визнати неправомірною бездіяльність Міністерства фінансів України щодо невиконання Постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865 та Державної судової адміністрації України по не нарахуванню її заробітної плати в період з 15 травня 2009 року по 31 грудня 2009 року включно виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2009 рік»; стягнути на її користь кошти з Міністерства фінансів України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з Державного казначейства України на розрахунковий рахунок Державної судової адміністрації України для виплати заборгованості по недоотриманій заробітній платі (в тому числі матеріальній допомозі) за період з 15 травня 2009 року по 31 грудня 2009 року включно в загальній сумі 43807,45 гривень. Крім того, позивач просить зобов’язати Державне казначейство України провести видатки з Державного бюджету України, передбачені Державній судовій адміністрації України за бюджетною програмою «Виконання рішень судів на користь суддів».
Позивач в судове засідання не з’явилася, проте на адресу суду надала заяву за вхід. номером 15447 від 15.07.2010 року, згідно із якою просить розгляд справи провести за її відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Відповідач 1 - Міністерство фінансів України вимоги позивача не визнав. У своїх письмових запереченнях № 31-28030-06-26/15508 від 23.06.2010р. (а.с.35) зазначив, що надбавки, доплати, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій, є додатковою заробітною платою і носять необов’язковий характер, оскільки встановлювати її розмір являється приорітетом керівників установ у межах фонду заробітної плати, затвердженого для бюджетних установ у кошторисах на відповідний бюджетний період. Також Мінфін повідомляє, що видатки, передбачені у Державному бюджеті України на 2005-2009 рр., на оплату праці суддів були фактично здійснені Державним казначейством України на 100% від плану. Крім того, відповідач зазначив, що з 01.01.2003 року головним розпорядником коштів, передбачених в Державному бюджеті України на утримання судів загальної юрисдикції, на оплату праці суддів судів загальної юрисдикції, є Державна судова адміністрація України, яка здійснює подальший розподіл вказаних коштів між розпорядниками нижчого рівня. За даних обставин відповідач в позові до Міністерства фінансів України просить відмовити та розглянути справу у відсутність уповноваженого представника.
Відповідач 2 – Представник Державної судової адміністрації України в судове засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений завчасно та належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення № 20085583 від 10.07.2010 року.
Відповідач - 3 - Державне казначейство України свого представника в судове засідання не направило, надавши суду письмові заперечення № 5-13/3460-11011 від 21.06.2010р. (а.с.26-27) з проханням розглянути справу без його участі та відмови позивачу у задоволенні їх позовних вимог. Із заперечень відповідача 3 слідує, що для здійснення програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. В даному випадку, як зазначає Держказначейство України, функції головного розпорядника бюджетних коштів Державного бюджету України щодо матеріального забезпечення діяльності судів, фінансового забезпечення суддів виконує ДСА України. ДСА України є головним розпорядником цих коштів та здійснює їх розподіл самостійно. Відповідно до зазначеного, Державне казначейство України не має права розпоряджатися коштами, які призначені для фінансового забезпечення судів загальної юрисдикції.
Також відповідач 3 вказав, що позивачем порушено строк звернення до адміністративного суду за захистом своїх прав та інтересів, оскільки ст. 99 КАС України встановлюється річний строк звернення до суду, який, якщо не встановлене інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. А тому просить відмовити позивачу у задоволені позову в зв’язку з тим, що ним було порушено строк звернення до суду, а клопотання про поновлення пропущеного строку з поважних причин подано не було. Враховуючи вищевикладене, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, а справу провести без його участі.
З огляду на вищевикладене, суд, керуючись ч. 3 ст. 122 КАС України, вирішив провести розгляд справи у порядку письмового провадження.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, оцінивши та дослідивши наявні в ній докази у своїй сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_2 призначена на посаду судді Вінницького окружного адміністративного суду з 15.05.2009 року, де працює по даний час (а.с.8), що стверджується відповідним Наказом від 15 травня 2009 року №047-к, виданим головою цього ж суду.
Як вбачається з позовної заяви та направлених письмових заперечень, сторони не оспорюють наявності обставин, встановлених у рішенні Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007 року.
Оцінюючи доводи сторін при встановленні обставин справи, суд керується ч. 3 ст. 72 КАС України, згідно з якою обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.
Щодо розміру заявлених позовних вимог, суд дослідив подані позивачем розрахунки сум заборгованості по заробітній платі.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 130 Конституції України вiд 28.06.1996 № 254к/96-ВР, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів та діяльності суддів. У державному бюджеті для реалізації цього завдання окремо визначаються видатки на утримання судів та оплату праці суддів. Організаційне забезпечення судів загальної юрисдикції покладено на Державну судову адміністрацію України та її територіальні управління.
Статтею 14 Закону України "Про судоустрій України" вiд 07.02.2002 № 3018-III передбачено, що однією з гарантій самостійності судів і незалежності суддів є належне матеріальне та соціальне забезпечення судді.
У відповідності до ст. 11 Закону України "Про статус суддів" та рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року по справі №1-1/2004 про офіційне тлумачення положень ч. 1 та ч.2 ст. 126 Конституції України та ч.2 ст. 3 Закону України "Про статус суддів" визначено, що гарантії незалежності судді, включаючи заходи його правового захисту, матеріального та соціального забезпечення, не можуть бути скасовані або занижені без відповідної компенсації. По своїй суті пільги, компенсації і гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів, або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається. Надання суддям таких пільг, компенсацій і гарантій не може ставитися у залежність від бюджетного фінансування
03.09.2005 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 865 "Про оплату праці суддів", якою було затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, Вищих спеціалізованих судів, апеляційних і місцевих судів згідно з додатку 1-6. Посадові оклади, передбачені цією Постановою встановлювались, виходячи із кількості розмірів мінімальної заробітної плати.
Постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 року №1310 було доповнено Постанову Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005р. пунктом 4-1 такого змісту: "Установити, що розміри посадових окладів передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не проводиться."
Однак, постановою Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007 року, що набула законної сили згідно ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2007р. у справі за позовом особи 1 до держави Україна, Кабінету Міністрів України, Державного казначейства України, Державної судової адміністрації України про визнання протиправною бездіяльності та окремих положень Постанови Кабінету Міністрів України № 1310 від 31.12.2005 року визнано протиправною та скасовано п. 4-1 Постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року "Про оплату праці суддів". Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.10.2009р. згадані судові рішення залишено без змін.
Таким чином, суд вважає, що рішеннями вказаних вище судів відновлено в повному обсязі Постанову Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року "Про оплату праці суддів" у співвідношенні посадових окладів до розміру мінімальної заробітної плати, яка набрала чинності з 01.01.2006 року. Тобто, розмір посадового окладу суддів повинен встановлюватись виходячи з розміру мінімальної заробітної плати помноженому на відповідний коефіцієнт (для суддів - 8,5; для заступника голови суду - 9,5) та змінюватись відповідно зі зміною розміру заробітної плати.
Так, Законом України "Про державний бюджет України 2009 рік" вiд 26.12.2008 № 835-VI та Законом України "Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати" від 20.10.2009р. № 1646-VІ встановлені наступні розміри мінімальної заробітної плати у 2009 році: з 01.01.09 р. - 605 грн., з 01.04.09 р. - 625 грн., з 01.07.09 р. - 630 грн., з 01.10.09 р. - 650 грн., з 01.11.09 р. – 744 грн.
В рішенні Конституційного Суду України від 24.06.1999 року № 6-рп/99 у справі про фінансування судів зазначено, що видатки Державного бюджету України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією України і не можуть бути скорочені органами законодавчої або виконавчої влади нижче того рівня, який забезпечує можливість повного і незалежного здійснення правосуддя згідно із законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України "Про статус суддів" вiд 15.12.1992 № 2862-XII гарантії незалежності суддів не можуть бути скасовані чи знижені іншими нормативними актами. Фінансове та матеріально-технічне забезпечення суддів і судів гарантується державою.
В рішенні Конституційного Суду України від 20.03.2002 року № 5-рп/2002, справа № 1-15/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій), положення ч.1 ст. 129, ч. 1 ст. 130 Конституції України у взаємозв'язку із положеннями ст.ст. 11, 44 Закону України "Про статус суддів" створюють механізм захищеності судової влади, який Верховна Рада України повинна врахувати, приймаючи Державний бюджет України на відповідний фінансовий рік. Зменшення (в тому числі шляхом зупинення дії окремих нормативних актів) видатків Державного бюджету на фінансування судів і суддів не забезпечує повного і незалежного здійснення правосуддя, нормального функціонування судової системи, що може призвести до зниження довіри громадян до державної влади, загрожувати реалізації гарантованого Конституцією України права людини і громадянина на судовий захист.
Ст. 123 Закону України "Про судоустрій України" визначено, що розмір заробітної плати (грошового забезпечення) судді повинен забезпечувати його фінансову незалежність, визначається відповідно до закону про статус суддів та інших нормативно-правових актів щодо умов оплати праці суддів і не може бути зменшений.
З викладеного випливає, що норми, які регулюють матеріальне і побутове забезпечення суддів, їх соціальний захист, встановлені відповідно ст.ст. 44, 45 Закону України "Про статус суддів", не можуть бути скасовані чи знижені без відповідної компенсації.
При цьому судом з’ясовано, що нарахування заробітної плати позивачу проводилось без врахування відповідних положень, тобто не на підставі, що передбачено Конституцією та законами України, у зв’язку з чим утворилась відповідна заборгованість за період з 15.05.2009р. по 31.12.2009 рік.
Статтею 34 Закону України "Про оплату праці" передбачена компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати. Відповідно до Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 р. N 1427 компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи починаючи з 1 січня 1998 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. № 1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" встановлено, що починаючи з березня 2003 року індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, державної допомоги та компенсаційних виплат, крім тих, які зазначені у пункті 3 цього Порядку), щомісячне довічне грошове утримання, що виплачується замість пенсії; оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер
Таким чином за втрату частини заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати позивач має право на компенсацію та індексацію.
Відповідно до проведених розрахунків Вінницького окружного адміністративного суду (а.с.10-12), сума заборгованості по заробітній платі разом з урахуванням компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати за період з 15.05.2009р. по 31.12.2009р., яка підлягає виплаті, становить: 43807,45 гривень.
На думку суду, причиною невиплати вказаних коштів є бездіяльність Державної судової адміністрації України та Міністерства фінансів України.
Так, згідно із ст. 126 Закону України "Про судоустрій України" Державна судова адміністрація України здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів.
Відповідно до п. 1 ч. 2 Указу Президента України "Про Положення про Державну судову адміністрацію України" від 3 березня 2003 року на Державну судову адміністрацію України покладено обов’язок щодо організаційного забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, інших органів та установ судової системи, а ч. 4 п. 3 цього Положення передбачає, що основним завданням ДСА України є здійснення матеріального і соціального забезпечення суддів та працівників судів.
Крім того, п. 4 Положення встановлено, що ДСА України відповідно до покладених на неї завдань, зокрема: готує матеріали для формування пропозицій до державного бюджету судів та здійснює заходи щодо їх фінансування; виконує функції головного розпорядника бюджетних коштів, передбачених на фінансове забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції та діяльності кваліфікаційних комісій суддів усіх рівнів, органів суддівського самоврядування, інших органів і установ судової системи та ДСА України; здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апаратів судів.
Так як Державна судова адміністрація України є головним розпорядником бюджетних коштів передбачених в Державному бюджеті України на утримання суддів, тому несе відповідальність за фінансове забезпечення кожного суду. А оскільки остання не виконала в повному обсязі вимог Постанови КМ України № 865 від 03.09.2005р. щодо нарахування та виплати заробітної плати позивачу, в її діях вбачаються очевидні ознаки бездіяльності, яка виходячи з обставин справи є протиправною.
Відповідно до Положення про Міністерство фінансів України, яке затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 р. №1837, Мінфін у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України та цим Положенням.
Згідно з даним Положенням Міністерство фінансів України, зокрема, забезпечує підготовку проекту Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період; розроблення в установленому порядку проекту Закону про Державний бюджет України на відповідний рік, прогнозних показників зведеного бюджету України, організацію роботи, пов'язаної із складенням та виконанням Державного бюджету України, координацію діяльності учасників бюджетного процесу.
Відповідно до положень ст. 32 Бюджетного кодексу України проект закону про Державний бюджет України розробляє Кабінет Міністрів України. Міністр фінансів України відповідає за складання проекту закону про Державний бюджет України, визначає основні організаційно-методичні засади бюджетного планування, які використовуються для бюджетних запитів і розроблення пропозицій проекту Державного бюджету України.
Головні розпорядники бюджетних коштів, згідно ст. 35 Бюджетного кодексу України організовують розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України.
Мінфін відповідно до покладених на нього завдань і повноважень на будь-якому етапі складання і розгляду проекту Державного бюджету України проводить аналіз бюджетного запиту, поданого головним розпорядником бюджетних коштів, з точки зору його відповідності меті, пріоритетності, а також ефективності використання бюджетних коштів. На основі результатів аналізу Міністр фінансів України приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту Державного бюджету України перед поданням його на розгляд Кабміну.
Міністерству фінансів України як державному органу був відомий зміст Постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005р. "Про оплату праці суддів", а відтак при аналізу бюджетних запитів розпорядника бюджетних коштів - ДСА України, відповідачем 1 мало б бути перевірено їх відповідність вимогам зазначеної Постанови та здійснено відповідне коригування.
Суд відмічає, що ці чинники не були поза межами контролю держави в особі її органів, отже, визнає відповідальність Міністерства фінансів України за ситуацію, що склалася.
З огляду на вищевикладене, суд, з метою захисту прав, свобод та інтересів позивача, вважає за необхідне визнати таку бездіяльність ДСА України та Міністерства фінансів України протиправною.
Враховуючи зазначене, суд вважає, що права та інтереси позивача слід захистити та стягнути з Міністерства фінансів України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з Державного казначейства України на розрахункові рахунки Державної судової адміністрації України для виплати заборгованості по заробітній платі ОСОБА_2 за період з 15 травня 2009 року по 31 грудня 2009 року включно в загальній сумі 43807,45 гривень.
Що стосується доводів Державного казначейства України відносно застосування положень ст.ст. 99-100 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з пропуском позивачами річного строку для звернення з адміністративним позовом до суду, суд не може погодитися з ними, оскільки частиною третьою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Враховуючи, що з приводу позовних вимог про стягнення заробітної плати відповідно до вимог частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, особа має право звернутися до суду з позовом про стягнення належній їй заробітної плати без обмеження будь-яким строком, зазначені доводи відповідача не заслуговують уваги та не тягнуть за собою наслідків передбачених статтею 100 Кодексу адміністративного судочинства України.
Як передбачено ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суб’єкти владних повноважень зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З урахуванням вищенаведеного, позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до пункту 1 статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року №7-93 “Про державне мито”, від сплати державного мита звільняються позивачі - робітники та службовці - за позовами про стягнення заробітної плати й за іншими вимогами, що випливають з трудових правовідносин, члени колективних сільськогосподарських підприємств, працівники фермерських господарств – за позовами до колективних сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств про оплату праці та за іншими вимогами, пов'язаними з трудовою діяльністю.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то понесені ним судові витрати зі сплати судового збору відшкодуванню не підлягають.
Окрім того, суд, враховуючи заяву ОСОБА_2 (а.с.17), згідно із якою остання просить допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення недоотриманої заробітної плати (в тому числі матеріальної допомоги), та положення пункту 1 частини 2 статті 256 КАС України, який передбачає що суд, який прийняв постанову, за заявою осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи може звернути до негайного виконання постанову у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби, вважає за необхідне допустити прийняту постанову суду в частині стягнення недоотриманої заробітної плати (в тому числі матеріальної допомоги) до негайного виконання.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 122, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 256, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність Міністерства фінансів України щодо невиконання вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005р. "Про оплату праці суддів".
3. Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не повного нарахування і виплати заробітної плати (в тому числі матеріальної допомоги) судді Поліщук Ірині Миколаївні.
4. Стягнути з Міністерства фінансів України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з Державного казначейства України на розрахункові рахунки Державної судової адміністрації України для виплати заборгованості по заробітній платі ОСОБА_2 за період з 15 травня 2009 року по 31 грудня 2009 року включно в загальній сумі – 43807,45 гривень (сорок три тисячі вісімсот сім гривень сорок п’ять копійок).
5. Зобов’язати Державне казначейство України провести видатки з Державного бюджету України, передбачені Державній судовій адміністрації України за бюджетною програмою «Виконання рішень судів на користь суддів».
6. Постанову в частині стягнення недоотриманої заробітної плати (в тому числі матеріальної допомоги) допустити до негайного виконання.
Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя (підпис) Сауляк Юрій Васильович
Суддів: Курко Олег Петрович (підпис)
Дончик Віталій Володимирович (підпис)
з оригіналом згідно
Суддя
Секретар
16.07.2010