АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

________________________________________________ АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ__

Справа № 22-ц-66-Ф / 07       Головуючий суду першої інстанції                        Копилян В. А.

Суддя-доповідач суду апеляційної інстанції        Ломанова Л.О.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2007 року колегія судців судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АР Крим у м. Феодосії в складі:

головуючого - судді              Ломанової Л.О.,

суддів                                     Полянської В. О.,

Мудрової В.В.

при секретарі                         Цендрі О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, виконавчого комітету Феодосійської міської ради, третя особа - приватний нотаріус ОСОБА_4, про визнання свідоцтва про право власності та договору дарування частково недійсними, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 5 жовтня 2006 року,

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2006 року ОСОБА_1. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3., виконавчого комітету Феодосійської міської ради, третя особа - приватний нотаріус ОСОБА_4, про визнання свідоцтва про право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, м. Феодосія, частково недійсним та про визнання частково недійсним договору дарування зазначеної квартири на підставі статей 203, 229, 230 Цивільного кодексу України.

Позовні вимоги мотивовані тим, що їй та її чоловікові - ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належала спірна трикімнатна квартира, яку вони приватизували у 1997 році.

23 січня 2002 року відповідач без згоди ОСОБА_1. подарував 1/2 частину квартири дочці - ОСОБА_3. Позивачка вважає, що відповідачу на праві власності може належати лише 1/3 частина квартири, а тому і подарувати він міг тільки 1/3 частину квартири, оскільки до заміжжя вона мала двокімнатну квартиру, а відповідач - ОСОБА_2. - однокімнатну; у 1986 році зазначені квартири були обміняні подружжям і вони одержали ордер на вселення до спірної трикімнатної квартири, яку і приватизували.

На підставі наведеного позивачка просила суд визнати недійсним як свідоцтво про право власності на зазначену квартиру у порядку приватизації, так і договір дарування цієї квартири в частині, що перевищує частку чоловіка - 1/3 частину квартири, оскільки приватизація у 1997 році була проведена незаконно - в рівних частках, по ½  частині квартири на кожного з подружжя. При приватизації вона була введена в оману з боку чоловіка та помилялась щодо обставин цього правочину.

Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 5 жовтня 2006 року у задоволенні позову ОСОБА_1. відмовлено повністю.

На вказане рішення суду ОСОБА_1. подала апеляційну скаргу, вимоги якої мотивує неповним з'ясуванням судом обставин, які мають значення для справи, невідповідністю висновку суду щодо обізнаності позивачки з умовами приватизації обставинам справи. Позивачка також стверджує, що суд необгрунтовано не засував

обставини справи особисто у відповідача ОСОБА_2, оскільки при даруванні своєї частки у квартирі він не поставив позивачку до відома.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення позивачки, її представника, відповідачки ОСОБА_3., колегія судів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно вимог частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі свідоцтва про право власності від 24 жовтня 1997 року сторонам на праві спільної часткової власності належить по 1/2 частині квартири за адресою: АДРЕСА_1, м. Феодосія - відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Свою частку у зазначеній квартирі ОСОБА_2. 23 січня 2002 року на підставі нотаріально посвідченого договору подарував ОСОБА_3.

Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з необґрунтованості позовних вимог про визнання недійсними свідоцтва про право власності на квартиру та правочину з дарування 1/2 частини цієї квартири, оскільки наявність підстав для цього, на які посилалася позивачка - введення в оману з боку чоловіка та її помилка щодо обставин, які мають істотне значення, доведена ОСОБА_1. не була, а її згода на дарування частки квартири, що належить її чоловікові, не була необхідною.

З таким висновком погоджується колегія суддів, оскільки у матеріалах справи міститься доказ волевиявлення позивачки щодо рівності у спільній частковій власності часток подружжя - копія відповідної заяви до органу приватизації із власноручно нею написаною приміткою щодо рівного розподілу часток (а.с. 25). Як випливає з пояснень позивачки (а.с. 41) приватизаційні документи підписувалися та були одержані нею особисто.

За таких обставин суд першої інстанції не мав законних підстав для задоволення вимог щодо визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про власність» власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном, а згідно з частиною З статті 15 цього закону - в тому числі і жилим приміщенням.

Частиною 4 статті 113 чинного на момент укладення цього договору Цивільного кодексу УРСР встановлено, що кожний учасник спільної часткової власності має право на оплатне або безоплатне відчуження іншій особі своєї частки в спільному майні.

Згідно статті 361 чинного на час розгляду справи в суді Цивільного кодексу України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Враховуючи, що доводи позивачки та матеріали справи не містять підстав для визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру, колегія суддів погоджується і з висновком суду про необґрунтованість позовної вимоги щодо визнання недійсним договору дарування квартири, оскільки відповідно до зазначеного свідоцтва ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належала 1/2 частина спірної квартири (а.с. 6), яка і була 23 січня 2003 року відчужена ним на користь дочки (а.с. 15), а цивільне законодавство не містить вимог щодо обов'язкової згоди другого із подружжя на відчуження частини у спільній частковій власності.

Доводи апеляційної скарги про введення позивачки в оману чоловіком та її помилка щодо обставин вчинення правочинів, а також її доводи про необізнаність з умовами приватизації не підтверджені матеріалами справи, а тому обгрунтовано не взяті судом до уваги. Посилання ОСОБА_1. на те, що положення бланку заяви про приватизацію не були їй роз'яснені працівниками виконавчого комітету Феодосійського міської ради не містить правових підстав для визнання приватизації недійсною.

Посилання апеляційної скарги на те, що суд першої інстанції необгрунтовано не    з'ясував обставини справи особисто у відповідача ОСОБА_2, який вдома

відмовляться розмовляти з нею на тему спору, не можуть бути взятими до уваги колегією судів, оскільки не свідчать про порушення судом норм процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність у апеляційній скарзі та матеріалах справи підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, тому апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 5 жовтня 2006 року - залишенню без змін.

Керуючись статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частиною 1 статті 308, пунктом 1 частини 1 статті 314 та статтею 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 5 жовтня 2006 року -залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців з дня набрання законної сили.