ВІЙСЬКОВИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІЙСЬКОВО-МОРСЬКИХ СИЛ
Копія
У Х В А Л А
і м е н е м У к р а ї н и
29 липня 2010 року м. Севастополь
Колегія суддів військового апеляційного суду Військово-Морських Сил у складі:
головуючого Омельченка А.Ф.,
суддів Купельського А.В., Моцного М.В.,
за участю прокурора відділу військової прокуратури Південного регіону України ОСОБА_1, засудженого ОСОБА_2, та захисника – адвоката ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляцією захисника – адвоката ОСОБА_3 на вирок військового місцевого суду Одеського гарнізону від 14 травня 2010 року, яким колишнього військовослужбовця військової частини А0365 солдата
ОСОБА_2, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Христинівка, Христинівського району Черкаської області, не одруженого, раніше не судимого,
засуджено за ч. 2 ст. 406 КК України до позбавлення волі строком на 2 роки та відповідно до статей 75, 76 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням та встановленням іспитового строку в 2 роки.
ОСОБА_2 визнано винним у порушенні статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності між ними відносин підлеглості, що заподіяло потерпілому ОСОБА_4 легкі тілесні ушкодження.
Як зазначено у вирокові, злочин скоєно за наступних обставин.
ОСОБА_2, перебуваючи на стаціонарному лікуванні у клініці гематології та гастроентерології Військового медичного клінічного центру Південного регіону, близько 12-ї години 12-13 лютого 2010 року, під час виконання господарських робіт, прагнучи продемонструвати свою удавану перевагу та фізичну силу над солдатом більш пізнішого строку призову ОСОБА_4, примусив останнього декілька разів віджатися від підлоги, після чого прикласти до свого лоба схрещені навхрест долоні, підставивши ___________________________________________________________________________
справа № 11- 14/2010 головуючий у суді 1-ї інстанції Осіік Д.В.
їх для ударів, та завдав йому через схрещені таким чином долоні, декілька ударів кулаком в лоба.
15 лютого цього ж року, близько 7-ї години, у приміщенні палати ОСОБА_2 наніс ОСОБА_4 декілька ударів кулаком в праве плече та три удари в праве стегно.
В цей же день, близько 8-ї години, в приміщенні палати ОСОБА_2 примусив потерпілого прикласти схрещені долоні до лоба та завдав по ним удар кулаком.
22 лютого 2010 року, близько 17-ї години, в приміщенні палати ОСОБА_2 завдав ОСОБА_4 один удар кулаком в область грудей, а близько 19-ї години цієї ж доби чисельних ударів кулаками в ліве та праве плече, заподіявши йому легкі тілесні ушкодження у вигляді крововиливів на руках в області плечей.
В апеляції захисник засудженого - адвокат ОСОБА_3 просить вирок суду першої інстанції скасувати, справу закрити та звільнити ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності у зв’язку зі зміною обстановки.
При цьому в обґрунтування своїх доводів апелянт посилається на те, що суд першої інстанції під час розгляду справи, безпідставно та не вмотивувавши належним чином свого рішення, відмовив в задоволенні клопотання про звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності з вказаної вище підстави, хоча для цього малися необхідні умови, так як він на час розгляду справи в суді був звільнений з військової служби, у вчиненому покаявся, в ході досудового слідства з’явився з повинною, має позитивні характеристики і потерпілий не заперечував проти такого рішення, а тому ОСОБА_2 перестав бути суспільно-небезпечною особою.
Окрім того, на думку захисника, судом у вироку не дана оцінка доводам захисту про необхідність звільнення засудженого від кримінальної відповідальності.
Апелянт також вказує, що під час судового розгляду справи судом було відмовлено і у задоволенні клопотання про передачу ОСОБА_2 на поруки трудовому колективу лише з тих підстав, що в судове засідання не представлено протоколу загальних зборів, а клопотання про надання часу для представлення такого документу відхилено, чим на думку захисника, порушено право підсудного на захист.
Як вказується в апеляції, висновки суду першої інстанції про те, що дії ОСОБА_2 мають кваліфікуватися за ч. 2 ст. 406 КК України, не ґрунтуються на матеріалах справи. Так відповідно до висновку експерта № 709 від 11 березня 2010 року тілесні ушкодження у ОСОБА_4 виникли в період з 20 по 22 лютого 2010 року. Однак з 18 по 22 лютого цього ж року ОСОБА_2 не знаходився на стаціонарному лікуванні. До того ж у акті медичного огляду ОСОБА_4 комісією військової частини від 25 лютого 2010 року маються інші відомості про чисельність виявлених синців, ніж у акті експерта. За наявності таких даних, на думку захисника, дії засудженого мали кваліфікуватися за ч. 1 ст. 406 КК України.
Також, апелянт посилається на те, що в ході розгляду справи порушено принципи змагальності та диспозитивності сторін, оскільки головуючий задавав питання підсудному та потерпілому відразу ж після їх допиту прокурором, що може свідчити про наміри суду певним чином вплинути на учасників судового засідання.
Апелянт зазначає, що в основу вироку було покладено оголошені в судовому засіданні покази свідка ОСОБА_6, в той час коли цей свідок в суд не викликався, що є недопустимим.
Заслухавши доповідь судді Моцного М.В., пояснення захисника та засудженого на підтримання апеляції, думку прокурора, який просив залишити апеляцію без задоволення, провівши судові дебати, вислухавши останнє слово засудженого, перевіривши матеріали справи та доводи апеляції, колегія суддів військового апеляційного суду вважає, що апеляція не підлягає задоволенню з таких підстав.
Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого злочину відповідають фактичним обставинам справи і ґрунтуються на досліджених в судовому засіданні доказах, які не викликають сумнівів у своїй достовірності.
Так, в ході досудового слідства і в суді потерпілий показував про обставини застосування до нього насильства ОСОБА_2 Стосовно обставин спричинення ударів 22 лютого 2010 року ОСОБА_4 послідовно та незмінно пояснював, що в цей день ОСОБА_2 наніс йому чисельних ударів кулаками в область плечей, після чого у нього з’явилися синці.
Факт заподіяння ударів в цей день ОСОБА_7 не заперечував і сам засуджений ОСОБА_2
Як вбачається з акту судово-медичного обстеження № 446 від 25 лютого 2010 року та висновку судово-медичного експерта № 709 від 11 березня 2010 року у ОСОБА_4 на передніх поверхнях лівого та правого плеча виявлені синці, які могли бути спричинені любими тупими предметами в період з 20 по 22 лютого 2010 року. Вказані тілесні ушкодження відносяться до категорії легких.
Таким чином твердження апелянта про необхідність кваліфікації дій засудженого за ч. 1 ст. 406 КК України є необґрунтованим.
Наявність же у акті медичного обстеження ОСОБА_4 лікарями військової частини А3283 та у висновку експерта відомостей про різну чисельність виявлених у потерпілого синців на руках сама по собі не може слугувати підставою для кваліфікації протиправних дій ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 406 КК України.
Не ґрунтуються на вимогах закону також вказівки в апеляції про те, що суд безпідставно відмовив у звільненні ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності у зв’язку із зміною обстановки або у зв’язку з передачею особи на поруки.
Зі змісту ст. 47 та ст. 48 КК України вбачається, що особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості за умов визначених в названих нормах матеріального закону, може бути звільнено від кримінальної відповідальності. При цьому таке звільнення являється правом, а не обов’язком суду.
Як видно з матеріалів справи в судовому засіданні захисником заявлялися клопотання про звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності у зв’язку із зміною обстановки та у зв’язку з передачею особи на поруки. При цьому судом вказані клопотання були розглянуті відповідно до вимог процесуального закону, а відповідні рішення є вмотивованими.
Як вбачається з постанови суду від 14 травня 2010 року клопотання про передачу ОСОБА_2 на поруки колективу ВАТ «Агротехніка» обґрунтовано не було задоволено по причині відсутності протоколу загальних зборів колективу цього підприємства. До того ж матеріали справи свідчать, що ОСОБА_2 на час розгляду справи в суді у трудових відносинах з ВАТ «Агротехніка» не перебував, а найбільшими можливостями з погляду проведення виховних заходів володіє колектив за місцем роботи або навчання правопорушника.
Таким чином, рішення суду про відмову в звільненні ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності у зв’язку із передачею на поруки ґрунтується на вимогах ст. 10 КПК України.
Що стосується посилання в апеляції про можливість звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності у зв’язку зі зміною обстановки, а саме тому, що він з’явився з повиною, покаявся у вчиненому, сприяв розкриттю злочину, позитивно характеризується, вперше притягується до кримінальної відповідальності та звільнений з військової служби, тобто на час розгляду справи в суді втратив суспільну небезпеку, на думку колегії суддів військового апеляційного суду, в даному конкретному випадку не може бути визнано підставою для звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 406 КК України із закриттям провадження відповідно до ст. 48 цього кодексу.
Про втрату суспільної небезпеки собою, яка вчинила злочинне діяння, потрібно встановити дані, які свідчать не тільки про зміну умов життя особи, а й те, що ця особа дала правильну оцінку своєї поведінки, в тому числі й після вчинення злочинного діяння, а спосіб їх життя доводить той факт, що вона виправилася, щиро розкаялися і вірогідність вчинення нею кримінально караних діянь виключається.
Як видно з матеріалів справи об’єктом злочину у вчинені якого обвинувачувався ОСОБА_2 являється не тільки встановлений порядок взаємовідносин між військовослужбовцями, але і честь, гідність та здоров’я особи.
З матеріалів справи видно, що розглянувши клопотання захисника про звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності у зв’язку зі зміною обстановки, суд першої інстанції у своїй постанові від 13 травня 2010 року вказав, що підстав для його задоволення не має по причині того, що насильницькі дії ОСОБА_2 до ОСОБА_4 мали неодноразовий характер, вчинене ним не втратило суспільної небезпеки, а сам факт звільнення підсудного з військової служби не є безперечною обставиною, яка б свідчила про втрату особою суспільної небезпеки.
Враховуючи що випадки застосування насильства підсудним до потерпілого мали неодноразовий та системний характер, були вчинені протягом короткого проміжку часу в умовах лікувального закладу, де обидва проходили лікування, а також ту обставину, що діями ОСОБА_2 були спричинені тілесні ушкодження ОСОБА_4, колегія суддів військового апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність обґрунтованих підстав для прийняття рішення про звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності у зв’язку зі зміною обстановки.
В зв’язку з наведеним колегія суддів військового апеляційного суду також не вбачає підстав для звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності та передачу його на поруки трудовому колективу ВАТ «Агротехніка», про що в апеляційному суді просили захисник та засуджений.
До того ж протокол № 1 загальних зборів трудового колективу ВАТ «Агротехніка» від 23 липня 2010 року з проханням передати на поруки ОСОБА_2 не містить в собі відомостей про поручительство колективу, що останній не допустить надалі суспільно-небезпечної поведінки, а також зобов’язання проводити з ним відповідну виховну роботу та своєчасно повідомити компетентні органи про перешкоди до виконання виховних функцій.
Посилання в апеляції про те, що під час судового розгляду головуючим у справі не було дотримано принципу змагальності сторін та диспозитивності, що виразилося в порядку проведення допиту судом підсудного та потерпілого після їх допиту прокурором є такими, що не заслуговують уваги.
Як вбачається з протоколу судового засідання головуючим у справі під час допиту підсудного та потерпілого, відповідно до ч. 5 ст. 303 КПК України, задавалися уточнюючі питання вказаним особам щодо обставин справи, при цьому права захисника чи інших учасників процесу задавати питання та висловлювати свою думку в суді жодним чином порушені не були.
Таким, що не відповідає дійсності є посилання в апеляції про те, що суд першої інстанції в основу вироку поклав покази свідка ОСОБА_6, який в судове засідання не викликався.
Як вбачається з матеріалів справи вказана особа в ході досудового слідства допитувалася в якості свідка та згідно обвинувального висновку підлягала виклику в суд. Відповідно до заяви ОСОБА_8 у зв’язку зі скрутним матеріальним становищем він не має можливості прибути до суду та підтверджує свої покази. Згідно протоколу судового засідання 5 травня 2010 року судом було прийнято рішення про оголошення показів свідка ОСОБА_6, проти чого учасники процесу не заперечували.
Таким чином, оголошення в судовому засіданні показів свідка ОСОБА_6 в порядку ст. 306 КПК України та покладення їх разом з іншими доказами у справі в основу вироку відповідає вимогам процесуального закону.
Обставин, що свідчили б про істотне порушення кримінально-процесуального закону та неправильне застосування судом кримінального закону, або невідповідність призначеного покарання скоєному злочину та особі засудженого ОСОБА_2, по справі не встановлено.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 365, 366, 377 КПК України, колегія суддів військового апеляційного суду
у х в а л и л а:
Вирок військового місцевого суду Одеського гарнізону від 14 травня 2010 року стосовно ОСОБА_2 залишити без зміни, а апеляцію захисника – адвоката ОСОБА_3 без задоволення.
Головуючий
судді
З оригіналом згідно:
суддя військового апеляційного суду
Військово-Морських Сил М.В. Моцний