Справа №11-110 2007 р.

Головуючий у 1 інстанції Мамедова Л.М.

Доповідач Самойленко А.І.

УХВАЛА

Іменем України

20 лютого 2007 року

Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого Калашникова В.М.

суддів Самойленка А.ГЯременка А.Ф

з участю захисників ОСОБА_1.

ОСОБА_2. засуджених-потерпілих

ОСОБА_3.

ОСОБА_4. виправданих ОСОБА_5.

ОСОБА_6.

розглянув  у  відкритому  судовому  засіданні  в  місті  Донецьку  справу  за

апеляціями захисника ОСОБА_1., засудженої-потерпілої ОСОБА_3.

на вирок  Дзержинського міського суду Донецької області від 13 жовтня 2006

року, яким

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, уродженку Краснопільського району Могильовської області, мешканку м.Дзержинська Донецької області, не судиму

засуджено за ст.125 ч.І КК України до штрафу у сумі 510 гривень;

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 народження, уродженку і мешканку м.Дзержинська Донецької області, не судиму

засуджено за ст.125 ч.2 із застосуванням ст.ст. 69, 53 КК України до штрафу у

сумі 595 гривень;

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3 народження, уродженку і мешканку м.Дзержинська Донецької області, не судиму

ОСОБА_6,      1928      року народження,        мешканця        м.Дзержинська Донецької області, не судимого виправдано за ст.125 ч.2 КК України кожного.

2

ОСОБА_3 і ОСОБА_4. визнано винними у вчиненні таких злочинів.

18 жовтня 2005 року в період з 16-00 до 16-30 на сходовій площадці третього поверху будинку №АДРЕСА_1 в м.Дзержинську між ОСОБА_3 і ОСОБА_4. на грунті неприязних стосунків між ними виникла і сварка і бійка під час якої ОСОБА_4, штовхаючи металеві вхідні двері квартири ОСОБА_3 у її бік у той час, коли остання перебувала на порозі квартири і намагалась вийти з неї, завдала ОСОБА_3 забиття м'яких тканин, крововиливи і садна обличчя, рвану рану мочки правої вушної раковини, які супроводжувались струсом головного мозку, забиття шийного і грудного відділів хребта, забиття третього пальця лівої кисті, які є легкими тілесними ушкодженнями, що спричинили короткочасний розлад здоров'я потерпілої ОСОБА_3. Остання у свою чергу у цей же час, намагаючись вийти із своєї квартири, штовхала ці ж двері в бік ОСОБА_4. і при цьому наносила ОСОБА_4. удари ногами по ногах, чим завдала останній садна лівого передпліччя, крововилив лівого колінного суглоба, які є легкими тілесними ушкодженнями.

Цим же вироком ОСОБА_5. ОСОБА_6. виправдані з тих підстав, що обвинувачення їх у вчиненні злочину, передбаченого ст.125 ч.2 КК України не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні.

В апеляціях засуджена-потерпіла ОСОБА_3 і її захисник ОСОБА_1 просять скасувати зазначений вирок і постановити свій вирок, яким виправдати ОСОБА_3 за ст.125 ч.І КК України, визнати винними ОСОБА_4, ОСОБА_5. і ОСОБА_6. у вчиненні злочину, передбаченого ст.125 ч.2 КК України і призначити їм покарання: ОСОБА_4. - до 6 місяців арешту, ОСОБА_5. -1 рік обмеження волі, ОСОБА_6 - 6 місяців арешту із застосуванням ст.75 КК України. В обгрунтування доводів апеляції посилаються на те, що ОСОБА_3 умисно не завдавала тілесних ушкоджень ОСОБА_4., а під час самооборони могла завдати їх дверима, оскільки на порозі її квартири ОСОБА_4 била її, а ОСОБА_5. і ОСОБА_6. безпідставно виправдані через неправильну оцінку судом першої інстанції доказів у справі. За змістом апеляцій вважають що ОСОБА_4. призначено надмірно м'яке покарання

Крім цього просять стягнути з ОСОБА_4., ОСОБА_5. і ОСОБА_6. солідарно на користь ОСОБА_3 555 гривень 66 копійок на відшкодування матеріальної шкоди і 10000 гривень на відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що суд не врахував наявні у справі докази про завдання матеріальної шкоди ОСОБА_3 у зазначеній сумі і безпідставно не задовольнив у повному обсязі вимоги останньої про відшкодування моральної шкоди.

Заслухавши доповідача, захисника ОСОБА_1. і засуджену-потерпілу ОСОБА_3., які підтримали свої апеляції, захисника ОСОБА_2., засуджену-потерпілу ОСОБА_4, виправданих ОСОБА_5. і ОСОБА_6., які заперечували проти апеляції і просили вирок залишити без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляцій, апеляційний суд вважає, що апеляції підлягають частковому задоволенню, а вирок суду -скасуванню, з поверненням справи на новий судовий розгляд, виходячи з наступного.

Згідно вимог ст.ст.64, 334 КПК України при розгляді справи в суді підлягають доказуванню подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину), винність обвинуваченого у вчиненні злочину, а при постановленні обвинувального вироку його мотивувальна частина повинна містити    формулювання   обвинувачення,    визнаного    судом   доведеним,    з

з

зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину, доказів вини та мотивів, з яких суд відкидає інші докази.

Однак, ці вимоги закону при постановленні вироку судом першої інстанції були порушені.

Так, визнавши винною ОСОБА_4 в умисному завданні легких тілесних ушкоджень ОСОБА_3, які спричинили короткочасний розлад здоров'я потерпілої, суд в мотивувальній частині вироку зазначив, що тілесні ушкодження потерпілій засуджена завдала штовхаючи металеві вхідні двері квартири ОСОБА_3 у її бік у той час, коли остання перебувала на порозі квартири і намагалась вийти з неї. З такого формулювання обвинувачення виходить, що ніяких ударів, в тому числі дверима, засуджена потерпілій не наносила. Однак, в такому випадку неможливо дійти висновку про те, яким чином внаслідок штовхання дверей, без нанесення ударів, потерпілій були завдані тілесні ушкодження різного характеру і різної локалізації: забиття м'яких тканин, крововиливи і садна обличчя, рвана рана мочки правої вушної раковини, які супроводжувались струсом головного мозку, забиття шийного і грудного відділів хребта, забиття третього пальця лівої кисті.

Свої висновки про саме такий спосіб завдання тілесних ушкоджень засудженою ОСОБА_4. суд належним чином не обгрунтував у вироку, не навів відповідних доказів на доведення саме такого механізму заподіяння зазначених тілесних ушкоджень. Також, не мотивовано у вироку висновку про те, чому за такого способу завдання тілесних ушкоджень суд дійшов висновку про умисне, а не необережне завдання цих ушкоджень.

Аналогічним чином суд не мотивував у вироку і не навів відповідних доказів про можливість і доведеність завдання засудженою ОСОБА_3 тілесних ушкоджень ОСОБА_4. у виді садна лівого передпліччя і крововилив лівого колінного суглоба шляхом штовхання засудженою у цей же час цих же дверей в бік ОСОБА_4. і нанесення ударів ногами по ногах без нанесення будь-яких ударів в область лівого передпліччя. При цьому, суд також не мотивував у вироку свої висновки про визнання способом умисного завдання тілесних ушкоджень дії ОСОБА_3, яка намагалась вийти із своєї квартири і штовхала при цьому двері, які у цей час утримувала ОСОБА_4, тоді як ОСОБА_3 стверджувала, що таким чином перешкоджала протиправним діям ОСОБА_4. і умисно не завдавала тілесних ушкоджень останній.

Висновки суду у вироку про обставини вчинення злочинів засудженими-потерпілими не відповідають ні їх показанням, які називали інші обставини завдання їм тілесних ушкоджень, ні іншими доказами у справі.

Наведене свідчить про те, що в порушення вимог ст.ст.64, 334 КПК України суд першої інстанції не встановив обставин умисного заподіяння легких тілесних ушкоджень кожною з засуджених, тобто, не встановив подію злочинів, за які засуджено ОСОБА_4 і ОСОБА_3, не навів доказів, на яких грунтуються висновки суду про обставини та спосіб вчинення злочинів.

При цьому, суд також не врахував того, що потерпілі-засуджені ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у своїх скаргах приватного обвинувачення, які відповідно до ст.ст.251, 297 КПК України є обвинувальними документами, вказували на інші обставини вчинення злочинів.

Зокрема, ОСОБА_3 у своїй скарзі, формулюючи обвинувачення, вказала, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5. схопили удвох її за руки і стали бити її головою об металеву двері, а ОСОБА_6 у цей час бив її палкою по голові, ОСОБА_5., крім цього, била її руками по голові, дряпала їй обличчя (а.с.1-3).

4

Саме такі дії ОСОБА_4, ОСОБА_5., ОСОБА_6 в якості підстави для порушення кримінальної справи вказані в постанові судді про порушення кримінальної справи щодо зазначених осіб (а.с.8-9).

ОСОБА_4 у своїй скарзі вказала, що вона закривала металеві двері в квартиру ОСОБА_3, а остання перешкоджала їй у цьому. Дверима їй були завдані тілесні ушкодження. Крім цього, ОСОБА_4 далі у своїй скарзі вказала, що ОСОБА_3 била її відром по руках і плечах (а.с.34-35).

Не зважаючи на те, що у цій скарзі ОСОБА_4. в порушення вимог ст.251 КПК України фактично не сформульовано спосіб вчинення злочину і взагалі не зазначено характер і ступінь тяжкості завданих їй тілесних ушкоджень, постановою судді була порушена кримінальна справа щодо ОСОБА_3 за ст.125 ч.І КК України і в якості підстави зазначено, що ОСОБА_3 нанесла удари відром по плечах і рукам ОСОБА_4., завдавши останній легких тілесних ушкоджень у виді садна лівого передпліччя, крововилив лівого колінного суглоба.

Згідно вимог ст.275 КПК України розгляд справи судом провадиться тільки в межах пред'явленого підсудним обвинувачення. У вироку ж суду встановлені обставини вчинення злочинів, які істотно відрізняються від обвинувачення, вказаного в скаргах приватного обвинувачення і в постановах про порушення кримінальних справ.

Таким чином, суд фактично не розглянув справу у межах пред'явленого обвинувачення, не дав належної оцінки щодо його доведеності чи недоведеності, істотно змінив обвинувачення за фактичними обставинами, тобто, вийшов за межі обвинувачення, чим порушив вимоги ст.275 КПК України. Внаслідок цього також було порушено право ОСОБА_3 і ОСОБА_4. на захист від пред'явленого обвинувачення.

Призначаючи покарання засудженій ОСОБА_4. із застосуванням вимог ст.69 КК України, суд в якості підстави для застосування цієї норми закону вказав, що дії ОСОБА_4., за яких вона завдала тілесних ушкоджень ОСОБА_3, були направлені на уникнення конфлікту, який виник між ними, що істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого злочину. Такий висновок суду фактично може означати, що засуджена не мала умислу на завдання тілесних потерпілій ОСОБА_3, а діяла з метою уникнення конфлікту, що суперечить попередньому висновку суду про умисне завдання нею цих тілесних ушкоджень під час обопільної сварки і бійки і засудження ОСОБА_4. за ст.125 ч.2 КК України. Тому призначення їй покарання із застосуванням вимог ст.69 КК України не може бути визнане обгрунтованим.

Виправдовуючи ОСОБА_5. і ОСОБА_6., суд у резолютивній частині вироку всупереч вимог ст.335 КК України не зазначив у вироку статтю КК України, за якою кваліфікувалось їх обвинувачення, а також підстави їх виправдання. Крім цього, в мотивувальній частині вироку, зазначаючи про непідтвердження їх вини наявними у справі доказами, суд навів у вироку дані довідки з місця роботи ОСОБА_5. про її перебування на роботі до 16 години 18 жовтня 2005 року, що узгоджувалось з її твердженнями в судовому засіданні про це. Однак, при цьому суд не з'ясував причин пояснень самої ОСОБА_5., які вона давала під час дослідчої перевірки, проведеної в порядку, передбаченому ст.97 КПК України, в яких вона пояснювала, що під час подій, які відбулися 18 жовтня 2005 року, вона була на місці цих подій (а.с.177), не допитав її з цього приводу і не дав відповідної оцінки у вироку зазначеним обставинам.

5

Тому, висновки суду у вироку про недоведеність причетності ОСОБА_5. і ОСОБА_6., як такі, що зроблені без дослідження і оцінки усіх наявних у справі доказів, є передчасними, через що не можуть бути визнані обгрунтованими.

Також без належної оцінки і дослідження усіх наявних у справі доказів, зокрема, повідомлення лікарні про проходження ОСОБА_3 комп'ютерного дослідження мозку, без з'ясування обставин складення медичних довідок щодо придбання останньою ліків, судом вирішений її цивільний позов.

Сукупність наведених обставин свідчить про те, що при розгляді справи судом першої інстанції були допущені порушення вимоги ст.ст.64, 334, 275, 323 КПК України, тобто, такі істотні порушення вимог кримінально-процесуального законодавства, які виключали можливість постановления вироку. Тому підстави для постановления апеляційним судом свого вироку, як про це просять засуджена-потерпіла ОСОБА_3 і її захисник відсутні.

Згідно вимог ст.374 ч.2 КПК України в такому випадку вирок підлягає скасуванню, а справа - поверненню на новий судовий розгляд під час якого суду першої інстанції необхідно усунути зазначені порушення вимог КПК України, розглянути справу у межах пред'явленого ОСОБА_3, ОСОБА_4., ОСОБА_5, ОСОБА_6. обвинувачення, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну оцінку і прийняти рішення про винуватість чи невинуватість зазначених осіб.

Враховуючи наведене, керуючись вимогами ст.ст.365, 366 КПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляції захисника ОСОБА_1., засудженої-потерпілої ОСОБА_3. задовольнити частково.

Вирок Дзержинського міського суду Донецької області від 13 жовтня 2006 року щодо ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд у той же суд в іншому складі суддів.

Судді: