Справа № 2а-3059/09
Категорія 2.31.3
ПОСТАНОВА
Іменем України
14 січня 2009 року
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
судді: Ковальової Т.І.,
при секретарі: Скрипкіній А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Перевальської районної державної адміністрації Луганської області про визнання неправомірною відмови у виплаті недоотриманої суми разової грошової допомоги та стягнення недоотриманої суми разової грошової допомоги до 5 травня, -
ВСТАНОВИВ:
12.11.2008 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому посилався на наступне. Він є інвалідом війни 2 групи. Відповідно до ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» відповідач має щорічно до 5 травня виплачувати йому грошову допомогу в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком. У порушення даної норми за період з 2004 по 2008 роки щорічна разова допомога виплачувалася йому в розмірах, менших за встановлений законом. Просить визнати неправомірною відмову відповідача у виплаті недоотриманої суми разової грошової допомоги відповідно до ч.5 ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», стягнути з відповідача недоотримані суми щорічної разової допомоги за 2004-2008 роки у розмірі різниці між 8 мінімальними пенсіями за віком, відповідно до ч.5 ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та фактично отриманою сумою.
Позивач в судове засідання не з'явився, про час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином, причини неявки суду не доповів.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином, причини неявки суду не доповів.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач є інвалідом війни, у зв'язку з чим користується правами та пільгами, встановленими для ветеранів війни - інвалідів війни відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 (арк. справи 5).
Позивачеві встановлена 2 група інвалідності з 19.02.2002 року, що підтверджується довідкою МСЕК №081704 (арк. справи 6).
Відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993р. № 3551-XII, щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується грошова допомога у розмірах: інвалідам І групи - десять мінімальних розмірів пенсій за віком, II групи - вісім мінімальних пенсій за віком, III групи - сім мінімальних пенсій за віком.
Статтею 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» встановлено, що виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.
Згідно зі ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
10.09.2008 року позивач звернувся до відповідача з заявою про перерахунок розмірів щорічної до 5 травня разової грошової допомоги за 2004-2008 роки.
Листом відповідача від 15.09.2008 року за № 21119 у здійсненні такого перерахунку грошової допомоги позивачеві було відмовлено (а.с.8).
Фактично позивач отримав від управління праці та соціального захисту населення Перевальської районної держаної адміністрації Луганської області у 2004 році - 160 грн., у 2005 році - 330 грн., у 2006 році - 330 грн., у 2007 році - 360 грн., у 2008 році - 400 грн.
Законами України «Про Державний бюджет України на 2004 рік», «Про Державний бюджет України на 2005 рік», «Про Державний бюджет України на 2006 рік», «Про Державний бюджет України на 2007 рік», «Про Державний бюджет України на 2008 рік» дія ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» була зупинена на 2004, 2005, 2006, 2007, 2008 роки відповідно.
Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 року № 20-рп/2004 положення Закону України «Про Державний бюджет на 2004 рік», якими була зупинена дія ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визнані неконституційними.
Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 положення Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», якими була зупинена дія ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», визнані такими, що не відповідають Конституції України.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 були визнані неконституційними аналогічні положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
При виплаті щорічної допомоги до 5 травня відповідач всупереч Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (який встановив розмір щорічної допомоги як величину, кратну відносно до розміру мінімальної пенсії за віком, визначеної Законом на час здійснення виплати) в період з 2004 по 2008 роки керувався постановами Кабінету Міністрів України.
Відповідно до ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Крім того, положення ст. 34 Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та ст. 30 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" до теперішнього часу не визнані неконституційними Конституційним Судом України, тому твердження позивача про невідповідність зазначених норм законодавству України є передчасними та необгрунтованим.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами, при вирішенні даного спору підлягають застосуванню положення ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне визнати відмову Управління праці та соціального захисту населення Перевальської районної держаної адміністрації Луганської області щодо виплати позивачеві недоотриманої суми щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2004, 2007, 2008 роки неправомірною, зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Перевальської районної держаної адміністрації Луганської області перерахувати та виплатити позивачу суму щорічної разової грошової допомоги до 5 травня в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком за 2004, 2007, 2008 роки.
Керуючись ст.ст. 2, 17, 18, 87, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати відмову Управління праці та соціального захисту населення Перевальської районної держаної адміністрації Луганської області щодо виплати ОСОБА_1 недонарахованої суми разової грошової допомоги до 5 травня в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком за 2004, 2007, 2008 роки неправомірною.
Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Перевальської районної держаної адміністрації Луганської області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 суму недоплаченої щорічної разової грошової допомоги до 5 травня в розмірі 8мінімальних пенсій за віком за 2004, 2007, 2008 роки.
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити за необгрутованістю.
Постанова суду може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу — з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.