ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ___________________________________________________________________________________________ |
П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ |
"17" серпня 2006 р. | Справа № 29/38-06-1341 |
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Гладишевої Т.Я.,
суддів Савицького Я.Ф., Лавренюк О.Т.
при секретарі судового засідання Іоффе С.Б.
за участю представників сторін:
від позивача: Покаржевський В.А., довіреність № 293, від 25.05.06 року
від відповідача: не з'явився, про час та місце розгляду скарги повідомлений належним чином
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Військової частини 2196 (Котовський загін Державної прикордонної служби України)
на рішення господарського суду Одеської області від 22.05.2006 року
по справі № 29/38-06-1341
за позовом Одеської залізниці
до Військової частини 2196 (Котовський загін Державної прикордонної служби України)
про стягнення 8 552,65 грн.
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2006 року Одеська залізниця звернулась до господарського суду Одеської області з позовом до Військової частини 2196 (ВЧ 2196) про стягнення боргу в сумі 8552,65 грн., яка складається з 8 369,19 грн. основного боргу за спожиту електроенергію; 18,45 грн. пені та 25,01 грн. 3% річних.
В ході розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги, які в остаточній редакції були наступні: „стягнути з відповідача суму заборгованості за спожиту електроенергію у розмірі 15 974,57 грн., 714,84 грн. пені та 112,85 грн. 3% річних”.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежно виконував свої зобов'язання за договором № 90 від 17.02.2005 року на постачання електричної енергії, який укладено між сторонами у справі, що є порушенням ст. 526 ЦК України, відповідно до якої зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Рішенням господарського суду Одеської області від 22.05.06 року по справі № 29/38-06-1341 (суддя Аленін О.Ю.) позов задоволено та стягнуто з Військової частини 2196 на користь Одеської залізниці 15 974,57 грн. боргу за спожиту електроенергію; 714,84 пені, 112,85 грн. 3% річних, 168,02 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу.
Рішення господарського суду мотивоване тим, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, належними доказами та базуються на чинному законодавстві. При винесенні рішення суд першої інстанції керувався умовами вищевказаного договору та приписами ст.ст. 525, 526, 625 ЦК України.
Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, Військова частина 2196 звернулася до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції; визнати недійсним і втратившим свою дію та таким, що не відповідає вимогам законодавства, договір „Про постачання електричної енергії” № 90 від 17.02.05 року; зобов’язати позивача виконувати вимоги п. 8 постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 22.02.1994 року „Про стан виконання рішень Президента України і Уряду з питань додержання вимог прикордонного і митного законодавства”.
В обґрунтування своїх тверджень скаржник посилається на припинення дії договору № 90 від 17.02.2005 року і вважає безпідставними висновки суду першої інстанції щодо чинності вказаного договору. Також скаржник вважає, що правовідносини, які виникли між сторонами у справі № 29/38-06-1341, не потребують договірного врегулювання з причини врегулювання таких відносин спеціальними органами держави, а саме Кабінетом Міністрів України. Крім цього, відповідач не згоден з тим що позивач, уточнюючи позовні вимоги, не сплатив державне мито виходячи з ціни позову.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і оцінивши всі фактичні обставини справи, судова колегія прийшла до висновку, що рішення господарського суду необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення виходячи з наступного.
Матеріалами справи встановлено, що між Одеською залізницею в особі „Енерогозбуду” (який є відокремленим структурним підрозділом Одеської залізниці) та ВЧ 2196 був укладений договір № 90 від 17.02.2005 року на постачання електричної енергії, відповідно до умов якого Одеська залізниця (постачальник) зобов’язалась постачати електроенергію як різновид товарної продукції та забезпечувати надійне постачання електричної енергії, а ВЧ 2196 (споживач) зобов’язалась здійснювати самостійно оплату за використану в розрахунковий період електроенергію (п.п. 2, 3 Договору, а.с.8).
21.11.05 р. відповідач відмовився здійснювати оплату за спожиту електроенергію (а.с.12), в зв’язку з чим у нього за розрахунком позивача за період з листопаду 2005 року по квітень 2006 року утворилась заборгованість в сумі 15 974,57 грн., про що свідчить розрахунок ціни позову, наданий позивачем до уточнених позивних вимог. Остаточна сума боргу, яка заявлена до стягнення, також підтверджується рахунками –фактурою (а.с. 20-22, 74-76).
Пунктом 8.1. договору № 90, укладеного між сторонами, встановлено, що даний договір укладається на термін до 31.12.05 р., набирає чинності з дня його підписання та вважається щорічно продовженим, якщо за місяць до закінчення терміну не буде заявлено однією із сторін про розірвання договору або його перегляду.
Згідно листа ВЧ 2196 №614/4249 від 21.11.2005 року відповідач повідомив Одеську залізницю про припинення дії договору № 90 від 17.02.05 р., постачання електроенергії на прикордонну комендатуру „Роздільна” в зв’язку з передислокацією прикордонної комендатури, а по точкам обліку пункти пропуску Кучурган-ж/д та Слободка ж/д оплата за використану електроенергію з 02.11.2005 року здійснюватись не буде. Аналогічного змісту відповідачем направлено також листа № 614/4804 від 28.12.2005 року.
Виходячи зі змісту наведених листів, відповідач повідомив позивача про припинення дії укладеного договору лише щодо постачання електричної енергії на прикордонну комендатуру Роздільна. Щодо решти об’єктів, на які постачається електроенергія, ВЧ 2196 висловилась лише про відмову від здійснення оплати і ніяким чином не про припинення чи розірвання договору.
Як свідчать матеріали справи, відповідач продовжує користуватись електричною енергією, що постачається позивачем, однак від оплати за електроенергію відмовляється.
Викладене свідчить про те, що дія договору на постачання електроенергії на об’єкти пункти пропуску Кучурган-ж/д та Слободка ж/д продовжена на рік, тобто до 31.12.06 р., тому судом першої інстанції обґрунтовано відхилені доводи відповідача про розірвання чи припинення дії зазначеного договору № 90 про постачання електричної енергії.
Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Пунктом 6.1 договору від 17.02.05 р. встановлено, що оплата за спожиту електроенергію здійснюється на підставі рахунку. Тривалість періоду для оплати отриманого рахунку становить 5 днів з дня одержання рахунку.
Правильно встановлені судом першої інстанції обставини свідчать, що відповідач в порушення умов наведеного договору та вимог чинного законодавства в односторонньому порядку відмовився від виконання своїх обов’язків по оплаті за спожиту електроенергію.
Твердження відповідача щодо відмови від оплати за спожиту електроенергію з приводу відсутності такого обов’язку, оскільки проведення роботи, пов’язаної з утриманням пунктів пропуску покладається на Міністерство транспорту, а отже, оскільки на його думку утримання полягає, зокрема, і у забезпеченні електричною енергією, вказаний договір укладений помилково та є таким, що суперечить законодавству, судовою колегією не приймаються з наступного.
Пунктом 8 постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 22.02.1994 року “Про стан виконання рішень Президента України і Уряду з питань додержання вимог прикордонного і митного законодавства” передбачено, що проведення роботи, пов'язаної з обладнанням, утриманням і ремонтом у пунктах пропуску через державний кордон приміщень для виконання зазначених видів контролю та службових приміщень для розміщення відповідних прикордонних підрозділів, митних та інших установ, що здійснюють контроль на державному кордоні, покладається на Міністерство транспорту (пункти пропуску для залізничного, морського, річкового, паромного та повітряного сполучення). З наведеної норми на Міністерство транспорту покладений обов’язок виконання робіт щодо обладнання, утримання і ремонту у пунктах пропуску.
Договір на постачання електричної енергії за своєю правовою природою є різновидом договору поставки (купівлі-продажу) і відрізняється від інших господарських (цивільних) зобов’язань, зокрема, щодо виконання, проведення робіт, пов’язаних з обладнанням, утриманням та ремонтом.
При цьому суд виходить з положень статті 1 Закону України “Про електроенергетику”, якою встановлено, що енергія - це електрична чи теплова енергія, що виробляється на об'єктах електроенергетики і є товарною продукцією, призначеною для купівлі-продажу. Постачання електричної енергії - це надання електричної енергії споживачу за допомогою технічних засобів передачі та розподілу електричної енергії на підставі договору. Споживачі енергії - суб'єкти господарської діяльності та фізичні особи, що використовують енергію для власних потреб на підставі договору про її продаж та купівлю.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України “Про електроенергетику” споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальникам.
Згідно ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах. Виробники і постачальники енергії, що займають монопольне становище, зокрема суб'єкти природних монополій, зобов'язані укласти договір енергопостачання на вимогу споживачів, які мають технічні засоби для одержання енергії. Розбіжності, що виникають при укладенні такого договору, врегульовуються відповідно до вимог цього Кодексу.
Викладене свідчить про те, що положення постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 22.02.1994 року “Про стан виконання рішень Президента України і Уряду з питань додержання вимог прикордонного і митного законодавства” не регулюють відносини щодо постачання електричної енергії, які виникли між сторонами у справі, а тому посилання відповідача на вимоги цієї норми як на підставу звільнення його від обов’язку сплачувати за спожиту електроенергію, є необґрунтованими.
За таких обставин, позовні вимоги щодо стягнення суми основного боргу у розмірі 15 974,57 грн. законно та обґрунтовано задоволені господарським судом Одеської області.
Крім того, згідно п. 6.5. договору у випадку несплати платіжного документа протягом 5-ти днів сторони керуються договірними зобов’язаннями, вимогами в частині припинення подачі електроенергії, а на суму, вказану в платіжному документі, нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, по день фактичної оплати.
Таким чином, позивачем правомірно нарахована пеня в розмірі 714,84 грн., яка підлягає стягненню з відповідача.
Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів. Зі змісту вказаної норми позивачем правомірно нараховані 3% річних в сумі 112,85 грн.
Також суд апеляційної інстанції зазначає, що недоплата позивачем державного мита при збільшенні позовних вимог не вплинула на правильність вирішення спору, оскільки, місцевий господарський суд стягнув з Одеської залізниці до бюджету 66,02 грн. державного мита.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідачем не доведено суду своїх заперечень фактичними доказами та не спростовано наведених доказів позивача.
З огляду на викладене, судова колегія вважає твердження скаржника безпідставними, а судове рішення таким, що відповідає фактичним обставинам справи, а мотиви, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для його скасування.
Відповідно із ст.49 ГПК України витрати скаржника по сплаті державного мита за розгляд апеляційної скарги не відшкодовуються.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Рішення господарського суду Одеської області від 22.05.2006 року по справі № 29/38-06-1341 залишити без змін, а апеляційну скаргу Військової частини 2196 (Котовський загін Державної прикордонної служби України) –без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Головуючий суддя: Т.Я. Гладишева
Суддя: Я.Ф. Савицький
Суддя: О.Т. Лавренюк