У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
18 серпня 2010 року місто Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.
суддів Собіни І.М., Хилевича С.В.
з участю секретаря судового засідання Приходько Л.В.,
сторін
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційними скаргами Міністерства охорони навколишнього природного середовища України та Державного підприємства «Бурштин України» на рішення Рівненського міського суду від 25 червня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Бурштин України» і Міністерства охорони навколишнього природного середовища України про поновлення на роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу,
в с т а н о в и л а :
Рішенням Рівненського міського суду від 25 червня 2010 року позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Бурштин України» і Міністерства охорони навколишнього природного середовища України про поновлення на роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу задоволено. Позивача поновлено на посаді директора Державного підприємства «Бурштин України». З Державного підприємства «Бурштин України» на користь позивача стягнено 14173,7 грн. заробітку за час вимушеного прогулу, 2000 грн. витрат на правову допомогу, а також судові витрати у справі. В частині поновлення на роботі рішення суду допущено до негайного виконання.
В поданій на це рішення апеляційній скарзі ДП «Бурштин України» посилалося на те, що відповідальність за незаконне звільнення позивача з роботи повинен нести виключно колишній міністр ОСОБА_2, який видав незаконний наказ.
Посилаючись на ці обставини, апелянт просив рішення місцевого суду скасувати й ухвалити нове, яким відповідальність за незаконне звільнення позивача з роботи покласти на колишнього міністра охорони навколишнього природного середовища України ОСОБА_2
Міністерство охорони навколишнього природного середовища України у своїй апеляційній скарзі доводило, що наказом Мінприроди України від 8 листопада 2005 року № 402 позивач був призначений лише виконувачем обов’язків директора Державного підприємства «Бурштин України». Контракт із ним як з директором цього підприємства в установленому законодавством порядку не укладався, а тому місцевий суд не вправі був поновлювати позивача на посаді директора Державного підприємства «Бурштин України». Строк дії контракту від 7 лютого 2005 року, який був укладений із ОСОБА_1 ще як із директором державного підприємства «Бурштин» (яке в подальшому було реорганізовано в ДП «Бурштин України»), закінчився 6 лютого 2008 року. Таким чином, наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 19-о від 13 січня 2010 року позивача було лише звільнено від виконання покладених обов’язків директора Державного підприємства «Бурштин України». Проте це не потягнуло за собою розірвання контракту, який давно закінчився, та припинення трудових відносин позивача із підприємством. Посилання суду на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15 червня 2009 року, яким було встановлено, що контракт про призначення ОСОБА_1 директором ДП «Бурштин» продовжує діяти незалежно від реорганізації вказаного підприємства, є незаконним. Наказ Міністерства про звільнення позивача з роботи – це тільки рішення про розірвання трудового договору з працівником, але не саме його розірвання, оскільки вказаний організаційно-розпорядчий акт слугує лише правовою підставою для припинення трудових відносин із позивачем шляхом видання внутрішнього наказу ДП «Бурштин України» із зазначенням дати припинення роботи. Тому ототожнення судом дати наказу Мінприпроди з датою звільнення позивача з роботи є безпідставним. Суд поновив ОСОБА_1 на роботі, не визнавши наказ про його звільнення незаконним, та без наведення розрахунків, з яких він виходив при задоволенні грошових вимог позивача. Розмір визначених місцевим судом судових витрат у справі також не відповідає вимогам чинного законодавства.
Посилаючись на ці обставини, відповідач у справі – Міністерство охорони навколишнього природного середовища України рішення місцевого суду вважало незаконним та необґрунтованим і просило апеляційний суд його скасувати й ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з’явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Поновлюючи позивача на роботі, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що 7 лютого 2005 року між позивачем та Державним комітетом природних ресурсів України як органом управління майном ДП «Бурштин» був укладений контракт строком з 7 лютого 2005 року по 6 лютого 2008 року, згідно з яким він був призначений директором цього підприємства. Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 402 від 8 листопада 2005 року ДП «Бурштин» та ДП «Бурштинові копальні» були реорганізовані шляхом їх злиття, а на їхній базі створено ДП «Бурштин України». Виконання обов’язків директора ДП «Бурштин України» цим наказом Міністерства було покладено на позивача.
Згідно із ст. 21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору.
Частиною 2 і 3 ст. 36 КЗпП України встановлено, що зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору. У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).
Після наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 402 від 8 листопада 2005 року про створення ДП «Бурштин України» змін до контракту позивача внесено не було.
Тому з урахуванням викладеного та відповідно до постанови Рівненського окружного адміністративного суду від 15 червня 2009 року місцевий суд, на переконання колегії суддів, прийшов до цілком правильного висновку про те, що після реорганізації ДП «Бурштин» в ДП «Бурштин України» дія контракту позивача як з керівником підприємства була продовжена.
Статтею 39-1 КЗпП України визначено, що якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.
Отже, з урахуванням того, що після закінчення строку контракту позивача 6 лютого 2008 року його трудові відносини як керівника ДП «Бурштин України» із відповідачами у справі фактично тривали і жодна із сторін не вимагала їх припинення, дію його трудового договору після 6 лютого 2008 року згідно із законом слід вважати продовженою на невизначений строк.
Відповідно до закону припинення трудового договору може мати місце лише з підстав, що передбачені законодавством. Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу проводиться, зокрема, за статтями 40 і 41 КЗпП.
Згідно з ч. 3 ст. 40 КЗпП України звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за п. 5 цієї статті) не допускається. Це правило не поширюється лише на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
Судом безспірно встановлено, що наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 19-о від 13 січня 2010 року позивач був звільнений з роботи (від виконання обов’язків директора Державного підприємства «Бурштин України») без зазначення правової підстави звільнення та в період його тимчасової непрацездатності.
За таких обставин суд першої інстанції, на переконання апеляційного суду, прийшов до цілком правильного висновку про те, що позивач був звільнений з роботи незаконно, а тому він підлягає поновленню на попередній роботі з дня звільнення із виплатою йому заробітку за час вимушеного прогулу.
Зважаючи на те, що відповідач провів із позивачем розрахунок включно по 22 квітня 2010 року та виходячи із середньоденного заробітку ОСОБА_1 до звільнення, місцевий правильно визначив розмір заробітної плати позивача за час вимушеного прогулу в сумі 14173,7 грн. (41 робочий день х 345,7 грн. = 14173,7 грн.).
Крім того, суд першої інстанції вірно визначив та стягнув з відповідача ДП «Бурштин України» 2000 грн. витрат, понесених позивачем на правову допомогу, а також судові витрати у справі в сумі 171 грн.
Посилання Міністерства охорони навколишнього природного середовища України в апеляційній скарзі на те, що:
наказом № 19-о від 13 січня 2010 року позивача було лише звільнено від виконання покладених обов’язків директора Державного підприємства «Бурштин України»;
це не потягнуло за собою припинення його трудових відносин із підприємством;
вказаний організаційно-розпорядчий акт (наказ № 19-о від 13 січня 2010 року) слугував лише правовою підставою для припинення трудових відносин із позивачем у майбутньому шляхом видання внутрішнього наказу ДП «Бурштин України» із зазначенням дати припинення роботи, -
не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до п. 6.1. Статуту ДП «Бурштин України» правом прийому на роботу та звільнення керівника цього підприємства з роботи наділений саме орган управління його майном, а саме – Міністерство охорони навколишнього природного середовища України.
Що стосується питання про покладення матеріальної відповідальності на службову особу, яка винна в незаконному звільненні позивача з роботи, то воно може бути вирішено судом в іншому процесі у випадку пред’явлення Міністерством охорони навколишнього природного середовища України відповідного позову.
У зв’язку із наведеним колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, повно і всебічно з’ясувавши всі дійсні обставини спору сторін та виконавши інші вимоги цивільного судочинства, вирішив дану справу згідно із законом.
Підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданих апеляційних скарг, виходячи з меж їх доводів, апеляційний суд не вбачає.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів
у х в а л и л а :
Апеляційні скарги Міністерства охорони навколишнього природного середовища України та Державного підприємства «Бурштин України» відхилити.
Рішення Рівненського міського суду від 25 червня 2010 року залишити без змін.
Стягнути з Державного підприємства «Бурштин України» на користь місцевого бюджету міста Рівного, ЄДРПОУ 22586331, банк одержувача ГУДКУ у Рівненській області, МФО 833017, р/р № 31414537700002, код платежу 22090100, судовий збір у розмірі 60,47 грн. (шістдесят грн. 47 коп.), недоплаченого при поданні апеляційної скарги.
Стягнути з Міністерства охорони навколишнього природного середовища України на користь місцевого бюджету міста Рівного, ЄДРПОУ 22586331, банк одержувача ГУДКУ у Рівненській області, МФО 833017, р/р № 31414537700002, код платежу 22090100, судовий збір у розмірі 77,47 грн. (сімдесят сім грн. 47 коп.), недоплаченого при поданні апеляційної скарги.
Достягнути з Міністерства охорони навколишнього природного середовища України 83 (вісімдесят три) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення, що пов’язані з розглядом справи, перерахувавши їх Державному бюджету м. Рівного, ЄДРПОУ 22586331, Банк одержувача ГУДКУ у Рівненській області, МФО 833017, р/р № 31216263700002, код платежу 22050002, призначення платежу – ІТЗ для Апеляційного суду Рівненської області.
Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення. Вона може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий
Судді: