Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
18 серпня 2010 року місто Рівне
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області в складі: головуючого Буцяка З.І.,
суддів Собіни І.М., Хилевича С.В.,
з участю секретаря судового засідання Приходько Л.В.,
сторін
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою Житлово-комунального підприємства «Сонячне» м. Рівне на рішення Рівненського міського суду від 31 травня 2010 року в цивільній справі за позовом Житлово-комунального підприємства „Сонячне” м. Рівне до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги,
в с т а н о в и л а :
Рішенням Рівненського міського суду від 31 травня 2010 року Житлово-комунальному підприємству „Сонячне” м. Рівне відмовлено у задоволенні позову до ОСОБА_1 про стягнення 1393,64 грн. заборгованості за надані послуги з утримання житла та прибудинкової території.
В поданій на це рішення апеляційній скарзі ЖКП «Сонячне» посилалося на те, що ухвалене судом рішення не відповідає вимогам закону.
Апелянт просив апеляційний суд рішення місцевого суду скасувати й ухвалити у справі нове рішення про задоволення його позовних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з’явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвалене місцевим судом рішення скасуванню з ухваленням у справі апеляційним судом нового рішення з таких підстав.
Відмовляючи Житлово-комунальному підприємству „Сонячне” м. Рівне у задоволенні позову до ОСОБА_1 про стягнення 1393,64 грн. заборгованості за надані послуги з утримання його житла та прибудинкової території, місцевий суд виходив з того, що такі послуги повинні надаватися споживачам виключно на договірних засадах, яких між сторонами укладено не було.
Проте погодитися з цими висновками суду першої інстанції не можна.
Відповідно до ст. 179 ЖК Української РСР користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватного житлового фонду та їх утримання здійснюється з обов’язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями (зараз – Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків).
Частиною 1 ст. 10 Закону України „Про приватизацію державного житлового фонду”, Правилами користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1992 року № 572, встановлено, що утримання приватизованих квартир (будинків) здійснюється за рахунок коштів її власників.
Згідно з ч. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та згаданих Правил власники приватизованого житла у багатоквартирних будинках (до них належать і власники квартир у кооперативних будинках та викуплених квартир) є співвласниками всіх допоміжних приміщень будинку та його технічного обладнання і повинні сплачувати свою частку витрат у загальних квартирах на утримання будинку (житла) та прибудинкової території пропорційно до займаної площі. Послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій зобов’язані сплачувати як квартиронаймачі, так і власники викуплених та приватизованих квартир.
Пунктом 7 ч. 2 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених Постановою КМ України від 8 жовтня 1992 року за № 572 встановлено, що власники, наймачі, орендарі квартир зобов’язані оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
З урахуванням викладених обставин та відповідно до правил ст.ст. 11 і 509 ЦК України відсутність між сторонами договірних відносин не є підставою для звільнення відповідача від оплати наданих послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій, оскільки такий обов’язок на власника житла по їх оплаті прямо покладений законом та Правилами користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків.
Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України зобов’язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 як власник двокімнатної квартири АДРЕСА_1 допустив заборгованість перед ЖКП за надані послуги з утримання житла та прибудинкової території.
Достовірних доказів про те, що ці послуги ЖКП надавалися йому не в повному обсязі чи неякісно, у матеріалах справи немає.
Тому за таких обставин позовні вимоги ЖКП „Сонячне” до ОСОБА_1 про стягнення 1393,64 грн. заборгованості за надані послуги з утримання житла та прибудинкової території підлягають задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 11, 509, 526 ЦК України, Законом України „Про приватизацію державного житлового фонду”, Правилами користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1992 року № 572, ст.ст. 10, 11, 60, 303, 307, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу Житлово-комунального підприємства «Сонячне» м. Рівне задовольнити.
Рішення Рівненського міського суду від 31 травня 2010 року скасувати.
Позов Житлово-комунального підприємства „Сонячне” м. Рівне до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Житлово-комунального підприємства «Сонячне» м. Рівне 1393,64 грн. (одну тисячу триста дев’яносто три грн. і 64 коп.) заборгованості за надані послуги з утримання житла та прибудинкової території та 85,5 (вісімдесят п’ять) грн. судових витрат у справі.
Рішення Апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення. Воно може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий
Судді: