КОПІЯ
Справа № 11 - 276/ 2010 року Головуючий в 1-й інстанції Боб’як Б.В.
Категорія ст. 190 ч.4 КК України Доповідач Лінник П.О.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
19 травня 2010 року судова палата з кримінальних справах апеляційного суду Хмельницького області в складі:
головуючої – судді Дуфнік Л.М.,
суддів Лінника П.О., Латюка П.Я.,
з участю прокурора Сарела В.П.,
адвокатів ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Хмельницькому кримінальну справу за апеляціями засудженої ОСОБА_3, потерпілої ОСОБА_4 на вирок Полонського районного суду від 15 березня 2010 року,-
в с т а н о в и л а:
Цим вироком
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженку та жительку АДРЕСА_1, громадянку України, українку, з незакінченою вищою освітою, непрацюючу, заміжню, раніше не судиму, -
засуджено за ч.4 ст. 190 КК України на 6 років позбавлення волі з конфіскацією всього її майна у власність держави.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь потерпілих ОСОБА_5 5100 грн. матеріальної шкоди та 500 грн. моральної шкоди, ОСОБА_6 187 500 грн. матеріальної шкоди та 1500 грн. моральної шкоди, ОСОБА_7 17 900 грн. матеріальної шкоди та 800 грн. моральної, ОСОБА_8 8 338 грн. матеріальної шкоди та 500 грн. моральної шкоди, ОСОБА_9 13 697 грн. матеріальної та 800 грн. моральної шкоди, ОСОБА_4 15 410 грн. матеріальної та 800 грн. моральної шкоди, ОСОБА_10 6 878 грн. матеріальної шкоди та 500 грн. моральної.
Міру запобіжного заходу засудженій ОСОБА_3 до вступу вироку в законну силу залишити попередню – підписка про невиїзд.
Доля речових доказів вирішена у відповідності до вимог ст. 81 КПК України.
За вироком суду ОСОБА_3 засуджено за те, що вона протягом 2003 – 2005 років, використовуючи довіру жителів м. Полонного до неї, користуючись вигаданою нею історією про те, що вона має можливість вигідно вкладати кошти у прибутковий бізнес відомих тільки їй осіб та виплачувати вигідні відсотки від вкладання грошей, заволоділа шляхом укладання усних угод грошовими коштами жителів. Проте не маючи наміру і можливості повертати отримані кошти, частину отриманих грошей повертала нібито як відсотки окремим особам, а решту сум використовувала на власні потреби.
1. Зокрема, в березні по травень 2003 року, в грудні 2004 року ОСОБА_3 шляхом обману і зловживання довірою заволоділа грошима ОСОБА_5 на загальну суму 7 400 грн., з яких для видимості нібито належного виконання зобов’язання за договором позики повернула 2 300 грн., а решту грошей не повернула, оскільки використала на власні потреби.
2. Повторно, зловживаючи довірою у квітні, червні, липні, серпні, вересні, листопаді, грудні 2003 року, серпні, вересні, жовтні та грудні 2004 року ОСОБА_3, шляхом обману та зловживання довірою заволоділа грошовими коштами ОСОБА_6 на загальну суму 187 500 грн., для створення видимості виконання усної угоди про сплату відсотків повернула йому 49 000 грн., а решту витратила на власні потреби.
3. Зловживаючи довірою, у квітні 2003 року ОСОБА_3 повторно заволоділа грошима ОСОБА_11 в сумі 1 000 доларів США, що за курсом НБУ становило 5 500 грн. В лютому 2005 року заволоділа грошима ОСОБА_11 в сумі 5 000 грн., всього на загальну суму 8500 грн. Для створення видимості виконання зобов’язань повернула ОСОБА_11 2 000 грн., а решту грошей втратила на власні потреби.
4. Продовжуючи свою злочинну діяльність, в листопаді 2005 року ОСОБА_3, зловживаючи довірою, заволоділа грошима ОСОБА_12 в грудні 2004 року та в лютому 2005 року на загальну суму 20 600 грн. Для створення видимості належного виконання зобов’язань виплачувати відсотки повернула 2 700 грн., а решту – використала на власні потреби.
5. Повторно, зловживаючи довірою у лютому по квітень 2005 року ОСОБА_3 отримала від ОСОБА_9 грошові кошти на загальну суму 15 856 грн., а повернула для створення видимості виконання зобов’язання 2 159 грн., а решту – витратила на свої потреби.
6. Аналогічним шляхом у лютому, травні та червні 2005 року ОСОБА_3 отримала від ОСОБА_4 гроші на загальну суму 26 410 грн., гроші не повертала, а за згодою останньої повернула товарів на суму 11 000 грн., а решту витратила на власні потреби.
7. Повторно, зловживаючи довірою, в травні 2005 року засуджена отримала від ОСОБА_13 грошові кошти на загальну суму 11 053 грн., а для створення видимості виконання зобов’язань, повернула ОСОБА_13 4 175 грн., а решту – витратила на свої потреби.
Таким чином, ОСОБА_3 шляхом зловживання довірою заволоділа грошовими коштами потерпілих на загальну суму 268 047 грн.
В поданій апеляції, як вбачається з її змісту засуджена ОСОБА_3 просить вирок суду скасувати, а справу провадженням закрити за відсутності в її діях складу злочину, а цивільні позови потерпілих залишити без розгляду. При цьому вказує, що вирок суду є незаконним, оскільки висновки суду не відповідають викладеним у вироку фактичним обставинам справи, а також судом неправильно застосовано кримінальний закон. Крім того зазначає, що потерпілі в судовому засіданні чітко не могли вказати суми боргу, які вона нібито їм заборгувала, а тому їх доказова база на її погляд є суперечливою. Апелянт також посилається на те, що потерпілі на її погляд неправомірно укладали договори позики з нею під відсотки, тому що у них немає відповідної ліцензії на здійснення даних валютних операцій, а їх доводи стосовно того, що вона виступала в даних відносинах як посадова особа банку, спростовується самими розписками, де вказано, що вона позичала в них кошти як фізична особа. Крім того, в суді 1-ї інстанції заявляла, що готова по мірі надходження коштів і далі розраховуватися з потерпілими.
У своїй апеляції потерпіла ОСОБА_4 просить вирок суду змінити в частині стягнення з ОСОБА_3 на її користь матеріальної шкоди і стягнути з останньої на її користь 26 410 грн. матеріальної шкоди. При цьому вказує, що під час постановлення вироку судом помилково визначено розмір матеріальної шкоди, оскільки засуджена заволоділа її грошовими коштами на загальну суму 37 410 грн., з яких 11 000 грн. повернула товарами, а решту витратила на власні потреби, тобто заподіяна їй шкода становить 26 410 грн.
Заслухавши доповідача, пояснення засудженої та її захисників на підтримку апеляцій, міркування прокурора про законність та обґрунтованість вироку суду, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів
з н а х о д и т ь,
що апеляції засудженої ОСОБА_3 та потерпілої ОСОБА_4 підлягають до часткового задоволення.
Відповідно до вимог ст. 334 КПК України „Мотивувальна частина вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, з зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину”.
В цій частині вироку, як зазначено в п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 червня 1990 року за №5 „Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку”, потрібно викласти весь обсяг обвинувачення, визначеного доведеним, а також обставини, які визначають ступінь винності кожного з підсудних, їх роль у вчиненні злочину, а після цього – докази, покладені судом в обґрунтування своїх висновків.
Формулювання недоведеної частини пред’явленого підсудним обвинувачення з наведеним підстав, з яких воно визнається недоведеним, повинно бути викладено після доказів, якими обґрунтовано доведену частину обвинувачення.
Як вбачається з матеріалів даної кримінальної справи, що вирок Полонського районного суду від 15 березня 2010 року щодо ОСОБА_3 цим вимогам кримінально – процесуального закону не відповідає.
Постановляючи обвинувальний вирок суду щодо ОСОБА_3 суд визнав доведеним її вину у вчиненні шахрайства, тобто заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою повторно у семи потерпілих на протязі 2003 – 2005 років по 31 епізоду шахрайських дій на загальну суму 268 047 грн., що становить особливо великий розмір.
Проте всупереч вимогам закону, суд не встановив суми викраденого таким чином майна по кожному з 31 епізоду щодо кожного потерпілого. А поскільки вказані злочини вчинялись повторно щодо різних потерпілих та в різний період часу, це в свою чергу впливає на кваліфікацію злочинних дій ОСОБА_3
Згідно до керівних роз’яснень, що викладені в абзаці 3 п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України за №10 від 6.12.2009 року „Про судову практику у справах про злочини проти власності” у разі вчинення декількох посягань на власність перший злочин за відсутності інших кваліфікуючих ознак належить кваліфікувати за частиною першою відповідної статті, а інші як вчиненні повторно – за іншими частинами відповідних статей КК України.
Однак такого розмежування при постановленні вироку щодо ОСОБА_3 судом не проведено.
Крім того, судом при розгляді даної справи було порушено вимоги ст. 17 КПК України, клопотання про розгляд справи суддею одноособово від ОСОБА_3 у справі відсутнє.
За таких підстав, вирок суду підлягає до скасування з поверненням справи на новий судовий розгляд.
При новому судовому розгляді справи суду необхідно чітко встановити суму викрадених грошей по кожному потерпілому, більш ретельно перевірити доводи ОСОБА_3 про повернення коштів потерпілим ОСОБА_6 та ОСОБА_11 та доводи потерпілої ОСОБА_4 про невірне вирішення її цивільного позову.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а:
Апеляції засудженої ОСОБА_3 та потерпілої ОСОБА_4 задовольнити частково.
Вирок Полонського районного суду від 15 березня 2010 року щодо ОСОБА_3 – скасувати, а матеріали справи повернути на новий судовий розгляд у той же суд в іншому складі.
Міру запобіжного заходу ОСОБА_3 залишити попередню – підписку про невиїзд.
Головуюча /підпис/
Судді /підписи/
З оригіналом згідно: суддя апеляційного суду
Хмельницької області П.О. Лінник