Справа № 22ц – 4895/2010 р. Головуючий у суді І інстанції Буймова Л.П.
Категорія 01, 57 Доповідач у суді II інстанції Малород О.І.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 серпня 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого – Дьоміної О.О.
суддів - Малорода О. І., Матвієнко Ю.О.,
при секретарі – Мягкій Т.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Київ
цивільну справу за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в м. Біла Церква Київської області на постанову Фастівського міськрайонного суду Київської області від 10 липня 2009 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до управління Пенсійного фонду України в м. Біла Церква про визнання дій управління неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії, -
встановила:
В липні 2009 року позивач звернувся до суду з даним позовом, просив визнати неправомірними дії відповідача та зобов’язати відповідача призначити та виплачувати йому пенсію за віком, як державному службовцю.
Мотивував вимоги тим, що в червні 2008 року йому виповнилось 55 років і поскільки він є потерпілим від наслідків аварії на ЧАЕС то має право на пільгову пенсію за віком.
Крім того він працює на посаді судді з 1982 року і на час звернення до пенсійного фонду має 26 років стажу судді та 37 років загального трудового стажу.
Він звернувся до управління пенсійного фонду з заявою про призначення йому пенсії за віком, як державного службовця, відповідно до ст. 37 ЗУ «Про державну службу», однак йому було відмовлено в задоволенні заяви про призначення пенсії, з тих підстав, що він продовжує працювати на посаді судді.
Постановою міськрайонного суду від 10 липня 2009 року позов ОСОБА_3 задоволено.
Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати постанову суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Вважає, що суд неправильно застосував норми матеріального права, а саме ст. 43 ч.4 ЗУ «Про статус суддів» та ст. 37 ЗУ «Про державну службу» і зобов’язав управління пенсійного фонду призначити пенсію особі, що продовжує працювати, без виходу у відставку. На думку апелянта для суддів передбачено інший порядок призначення та звільнення з посади і тому право на пенсію у судді, як державного службовця, виникає лише після виходу судді у відставку.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд першої інстанції встановив, що позивач на час звернення до управління пенсійного фонду має стаж роботи на державній службі понад 20 років та досяг віку для призначення пільгової пенсії за віком.
Суд зазначив, що відповідно до ст. 37 ЗУ «Про державну службу» право на одержання пенсії державного службовця мають право особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку, за наявності страхового стажу для чоловіків на менше 25 років, у тому числі стажу державної служби не менше 10 років та які на час досягнення пенсійного віку працювали на посадах державних службовців.
За таких обставин суд задовільнив позовні вимоги.
Колегія вважає, що суд першої інстанції ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно ст. 308 ч.1 ЦПК України колегія відхиляє апеляційну скаргу і залишає постанову без змін.
Заперечення викладені в апеляційній скарзі не грунтуються на законі з наступних підстав.
Щомісячне довічне грошове утримання суддів не є пенсією, оскільки згідно з Постановою Верховної Ради України від 15 грудня 1992 року № 2863-XII "Про порядок введення в дію Закону України "Про статус суддів" (абзац третій пункту 1) фінансується і виплачується за рахунок державного бюджету (а не за рахунок коштів Пенсійного фонду України) в суді за останнім місцем роботи або, за їх вибором, у суді за місцем їх проживання.
Позивач досяг пенсійного віку, з його заробітної плати сплачувались страхові внески до пенсійного фонду і тому його вимоги про призначення пенсії, як державного службовця, відповідають вимогам ст. 37 ЗУ «Про державну службу».
Крім того відповідно до вимог статті 6 Закону України "Про пенсійне забезпечення" право вибору виду пенсії належить особі, яка має право на пенсію.
Позивач вибрав пенсію державного службовця.
Як вбачається з обставин справи, позивач, досягнувши пенсійного віку, продовжує працювати суддею, а тому, відповідно до вимог статті 43 Закону України "Про статус суддів" та статті 37 Закону України "Про державну службу" він має право на отримання пенсії державного службовця.
Та обставина, що позивач на час звернення із заявою про призначення пенсії державного службовця працював, не є підставою для відмови у призначенні пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу", оскільки пенсії за віком призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується.
Діючим законодавством не встановлено інших, ніж передбачені статтею 37 Закону України "Про державну службу" умов для нарахування пенсії державним службовцям-суддям, які після досягнення пенсійного віку продовжують працювати на посаді судді.
Доводи відповідача щодо відсутності права позивача на пенсію державного службовця за умови, що той продовжує працювати на посаді судді суперечать діючому на час виникнення спірних правовідносин законодавству.
Керуючись ст. 308 ч.1, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу відхилити.
Постанову Фастівського міськрайонного суду Київської області від 10 липня 2009 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий :
Судді :
Відповідно до вимог статті 6 Закону України "Про пенсійне забезпечення" право вибору виду пенсії належить особі, яка має право на пенсію.
Позивач вибрав пенсію державного службовця.
Як вбачається з обставин справи, ОСОБА_4, досягнувши пенсійного віку, продовжував працювати суддею, а тому, відповідно до вимог статті 43 Закону України "Про статус суддів" та статті 37 Закону України "Про державну службу" він має право на отримання пенсії державного службовця.
Та обставина, що позивач на час звернення із заявою про призначення пенсії державного службовця працював, не є підставою для відмови у призначенні пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу", оскільки пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується.
Діючим законодавством не встановлено інших, ніж передбачені статтею 37 Закону України "Про державну службу" умов для нарахування пенсії державним службовцям-суддям, які після досягнення пенсійного віку продовжують працювати на посаді судді.
Доводи відповідача щодо відсутності права позивача на пенсію державного службовця за умови, що той продовжує працювати на посаді судді суперечать діючому на час виникнення спірних правовідносин законодавству.
З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про те, що дії управління Пенсійного фонду України у місті Жмеринка Вінницької області щодо відмови ОСОБА_4 в призначенні пенсії державного службовця відповідно до Закону України "Про державну службу", є неправомірними, а відповідні вимоги позивача - обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щомісячне довічне грошове утримання суддів не є пенсією, оскільки згідно з Постановою Верховної Ради України від 15 грудня 1992 року № 2863-XII "Про порядок введення в дію Закону України "Про статус суддів" (абзац третій пункту 1) фінансується і виплачується за рахунок державного бюджету (а не за рахунок коштів Пенсійного фонду України) в суді за останнім місцем роботи або, за їх вибором, у суді за місцем їх проживання.
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
23 квітня 2008 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого Співака В.І.,
суддів: Білуги С.В.,
Гаманка О.І.,
Загороднього А.Ф.,
Заїки М.М.,
при секретарі Замезі Ю.І.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва на постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 26.09.07 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.12.07 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва про визнання протиправним рішення про припинення виплати пенсії державного службовця та проведення донарахування раніше виплаченої пенсії, -
в с т а н о в и л а:
У вересні 2007 року ОСОБА_1 звернулася до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом до управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва про визнання протиправним рішення про припинення виплати пенсії державного службовця та проведення донарахування раніше виплаченої пенсії.
Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 26.09.07 року позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено. Зобов'язано управління Пенсійного фонду України Дніпровського району м. Києва поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії згідно з статті 37 Закону України "Про державну службу". Зобов'язано управління Пенсійного фонду України Дніпровського району м. Києва продовжити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.01.07 року відповідно до Закону України "Про державний бюджет на 2007 рік" з урахуванням Рішення Конституційного Суду України по справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 36, пунктів 20, 33, 49, 50 ст.71, статей 97, 98, 104, 105 Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік" (справа про гарантії незалежності суддів) від 18.06.07 року №4-рп/2007. Зобов'язано управління Пенсійного фонду України Дніпровського району м. Києва провести донарахування невиплаченої ОСОБА_1 пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" з 01.12.06 року відповідно до діючого законодавства та виплати відповідну заборгованість.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.12.07 року апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва було залишено без задоволення, а постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 26.09.07 року - без змін .
У касаційній скарзі управління Пенсійного фонду України у Дніпровському
районі м. Києва не погоджуючись з даними рішеннями, посилаючись на допущені судом порушення норм матеріального права, просить скасувати постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 26.09.07 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.12.07 року та ухвалити нову постанову, якою відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва не підлягає задоволенню, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необгрунтованими і не дають підстав, які передбачені статтями 224-228 Кодексу адміністративного судочинства України для зміни чи скасування судового рішення.
Як вбачається з рішень судів першої та апеляційної інстанції ОСОБА_1 на даний час працює суддею Вищого адміністративного суду України. У зв'язку з досягненням позивачем 55-ти річного віку та за наявності відповідного стажу державної служби з грудня 2004 року їй було призначено пенсію державного службовця у відповідності до статті 37 Закону України "Про державну службу". Однак, в грудні 2006 року управлінням Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва вона була повідомлена листом від 07.12.06 року №11435/06 про те, що оскільки вона не перебуває у відставці, то права на отримання пенсії за нормами Закону України "Про державну службу" не має, а тому з 01.12.06 року її було переведено на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на загальних підставах з розміром пенсії 537,65 грн.
Відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" на одержання пенсії державних службовців мають право особи, які досягли встановленого законодавством пенсійного віку, за наявності страхового стажу для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби -не менше 10 років, та які на час досягнення пенсійного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менше 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, - незалежно від місця роботи на час досягнення пенсійного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 80 відсотків від сум їх заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі.
Суд дійшов вірного висновку, що відповідно до пункту 4 статті 43 Закону України "Про статус суддів" судді у відставці виплачується за його вибором пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України "Про державну службу" або щомісячне довічне грошове утримання.
Доводи касаційної скарги про те, що право на призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" суддя набуває тільки після виходу у відставку є безпідставними.
Судами першої та апеляційної інстанцій правильно зазначено, що пенсія державного службовця ОСОБА_1 була призначена на законних підставах і припинення її виплати суперечить вимогам статей 37, 37-1 Закону України "Про державну службу" та пункту 4 статті 43 Закону України "Про статус суддів", порушує її право на пенсію державного службовця, яка відповідно до статті 37 Закону України
"Про державну службу" виплачується у повному розмірі незалежно від заробітку (прибутку), одержуваного після виходу на пенсію.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Керуючись статтями 220, 220і, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 26.09.07 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.12.07 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва про визнання протиправним рішення про припинення виплати пенсії державного службовця та проведення донарахування раніше виплаченої пенсії - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий В.І. Співак
судді: С.В. Білуга
Гаманка О.І.
А.Ф. Загородній
Заїки М.М.
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
23 квітня 2008 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого Співака В.І.,
суддів: Білуги С.В.,
Гаманка О.І.,
Загороднього А.Ф.,
Заїки М.М.,
при секретарі Замезі Ю.І.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва на постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 26.09.07 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.12.07 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва про визнання протиправним рішення про припинення виплати пенсії державного службовця та проведення донарахування раніше виплаченої пенсії, -
в с т а н о в и л а:
У вересні 2007 року ОСОБА_1 звернулася до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом до управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва про визнання протиправним рішення про припинення виплати пенсії державного службовця та проведення донарахування раніше виплаченої пенсії.
Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 26.09.07 року позовні вимоги ОСОБА_1було задоволено. Зобов'язано управління Пенсійного фонду України Дніпровського району м. Києва поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії згідно з статті 37 Закону України "Про державну службу". Зобов'язано управління Пенсійного фонду України Дніпровського району м. Києва продовжити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.01.07 року відповідно до Закону України "Про державний бюджет на 2007 рік" з урахуванням Рішення Конституційного Суду України по справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 36, пунктів 20, 33, 49, 50 ст.71, статей 97, 98, 104, 105 Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік" (справа про гарантії незалежності суддів) від 18.06.07 року №4-рп/2007. Зобов'язано управління Пенсійного фонду України Дніпровського району м. Києва провести донарахування невиплаченої ОСОБА_1 пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" з 01.12.06 року відповідно до діючого законодавства та виплати відповідну заборгованість.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.12.07 року апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва було залишено без задоволення, а постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 26.09.07 року - без змін .
У касаційній скарзі управління Пенсійного фонду України у Дніпровському
районі м. Києва не погоджуючись з даними рішеннями, посилаючись на допущені судом порушення норм матеріального права, просить скасувати постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 26.09.07 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.12.07 року та ухвалити нову постанову, якою відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва не підлягає задоволенню, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необгрунтованими і не дають підстав, які передбачені статтями 224-228 Кодексу адміністративного судочинства України для зміни чи скасування судового рішення.
Як вбачається з рішень судів першої та апеляційної інстанції ОСОБА_1 на даний час працює суддею Вищого адміністративного суду України. У зв'язку з досягненням позивачем 55-ти річного віку та за наявності відповідного стажу державної служби з грудня 2004 року їй було призначено пенсію державного службовця у відповідності до статті 37 Закону України "Про державну службу". Однак, в грудні 2006 року управлінням Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва вона була повідомлена листом від 07.12.06 року №11435/06 про те, що оскільки вона не перебуває у відставці, то права на отримання пенсії за нормами Закону України "Про державну службу" не має, а тому з 01.12.06 року її було переведено на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на загальних підставах з розміром пенсії 537,65 грн.
Відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" на одержання пенсії державних службовців мають право особи, які досягли встановленого законодавством пенсійного віку, за наявності страхового стажу для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби -не менше 10 років, та які на час досягнення пенсійного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менше 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, - незалежно від місця роботи на час досягнення пенсійного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 80 відсотків від сум їх заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі.
Суд дійшов вірного висновку, що відповідно до пункту 4 статті 43 Закону України "Про статус суддів" судді у відставці виплачується за його вибором пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України "Про державну службу" або щомісячне довічне грошове утримання.
Доводи касаційної скарги про те, що право на призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" суддя набуває тільки після виходу у відставку є безпідставними.
Судами першої та апеляційної інстанцій правильно зазначено, що пенсія державного службовця ОСОБА_1 була призначена на законних підставах і припинення її виплати суперечить вимогам статей 37, 37-1 Закону України "Про державну службу" та пункту 4 статті 43 Закону України "Про статус суддів", порушує її право на пенсію державного службовця, яка відповідно до статті 37 Закону України
"Про державну службу" виплачується у повному розмірі незалежно від заробітку (прибутку), одержуваного після виходу на пенсію.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Керуючись статтями 220, 220і, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 26.09.07 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.12.07 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва про визнання протиправним рішення про припинення виплати пенсії державного службовця та проведення донарахування раніше виплаченої пенсії - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий В.І. Співак
судді: С.В. Білуга
О.І. Гаманко
А.Ф. Загородній
М.М. Заїка
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 вересня 2006 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Головуючого: Бутенка В.І.
Суддів: ГончарЛ.Я.
Лиски Т.О.
Панченка О.І.
Сороки М.О.
при секретарі : Якименко О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Подільському районні м. Києва на рішення Подільського районного суду м. Києва від 18 серпня 2005 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 6 грудня 2005 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Подільському районні м. Києва про перерахунок пенсії, -
в с т а н о в и л а :
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Подільському районні м. Києва про перерахунок та виплату пенсії.
Позивачка мотивує свої вимоги тим, що вона працює суддею Апеляційного суду м. Києва безстроково і є потерпілою від Чорнобильської катастрофи 4 категорії. У 2002 році набула право на пенсію за віком.
Рішенням Святошинського районного управління Пенсійного Фонду України НОМЕР_1 їй призначена пенсія як державному службовцю довічно. Після зміни її місця проживання правильність призначення пенсії як державному службовцю довічно підтверджено було і Подільським районним управлінням ПФУ та зроблено перерахунок пенсії в сторону її збільшення, згідно з розпорядженням НОМЕР_2. Після підвищення заробітної плати з 1 листопада та 1 січня 2005 року на підставі ст. 37-1 Закону України"Про державну службу" звернулась до Подільського районного управління ПФУ з заявами від 22 листопада 2004 року та 1 березня 2005 року про перерахунок пенсії, однак перерахунок не був зроблений. 21 червня 2005 року отримано лист Подільського районного управління ПФУ, в якому повідомлялось, що вона не має права на пенсію як державний службовець з посиланням на те, що пенсія судді у відповідності до ст. 37 Закону України "Про державну службу" може призначатися у разі виходу у відставку або досягнення ним 65-ти річного віку (ч.б ст. 45 Закону України "Про статус суддів" ) та на підставі листа Головного управління державної служби України від 14 березня 1997 року № 10/1265, про те, що згідно частини 8 ст. 43 Закону України "Про статус суддів" суддям, відставку яких припинено, виплачується пенсія на загальних підставах .
Посилається на те, що факт призначення пенсії на законних підставах, як державному службовцю, підтверджений рішеннями управлінь пенсійних фондів двох районів м. Києва: Святошинського та Подільського. За таких обставин позбавлення пенсії державного службовця є безпідставним.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 18 серпня 2005 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 6 грудня 2005 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
У поданій касаційній скарзі Управління Пенсійного фонду України в Подільському районні м. Києва, з посиланням на порушення судами норм матеріального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення та постановити нове, про відмову в задоволенні позову.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції правильно зазначено, що пенсія державного службовця ОСОБА_1 була призначена на законних підставах і припинення її виплати суперечить вимогам ст.. 37, 37-1 Закону України "Про державну службу" та пункту 4 ст. 43 Закону України "Про статус суддів" , порушує її право на пенсію державного службовця, яка відповідно до ст.. 37 Закону України "Про державну службу" виплачується у повному розмірі незалежно від заробітку (прибутку), одержуваного після виходу на пенсію.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що судами першої та апеляційної інстанції дана вірна правова оцінка обставин справи і не допущено порушень норм матеріального права, а тому немає підстав для перегляду судових рішень.
Керуючись ст.ст. 223 , 224 , 230 КАС України , колегія суддів,
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Подільському районні м. Києва відхилити.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 18 серпня 2005 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 6 грудня 2005 року залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді:
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
20 червня 2006 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого Співака В.І.
суддів: Білуги С. В.
Гаманка О.І.
Загороднього А.Ф.
Заїки М.М.
при секретарі Проценко О. О.,
розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Києва на постанову Деснянського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2005 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 22 грудня 2005 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на неправомірні дії управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Києва, -
в с т а н о в и л а:
У липні 2005 року ОСОБА_1 звернулась до суду зі скаргою на неправомірні дії управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Києва.
Постановою Деснянського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2005 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 22 грудня 2005 року, скаргу ОСОБА_1 задоволено, визнано дії управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Києва по припиненню виплати ОСОБА_1 пенсії державного службовця неправомірними.
В касаційній скарзі управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Києва просить скасувати постанову Деснянського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2005 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 22 грудня 2005 року, як постановлені з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нове судове рішення. Перевіривши доводи касаційної скарги та заперечення на неї, рішення судів щодо правильного застосування норм матеріального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 досягла пенсійного віку, мала відповідний стаж роботи державного службовця і в 1999 році на умовах, передбачених статтею 37 Закону України "Про державну службу" їй була призначена пенсія державного службовця, проте з 01 серпня 2005 року відповідач припинив виплату цієї пенсії, на цей час ОСОБА_1 працювала суддею апеляційного суду Київської області.
Суд першої інстанції правильно послався на статтю 23 Закону України "Про державну службу" , якою передбачено граничний вік перебування на державній службі для жінок - 55 років, для суддів це обмеження не застосовується, оскільки відповідно до пункту 2 частини 1 статті 15 Закону України "Про статус суддів" суддя звільняється з посади у разі досягнення ним 65 років.
Судами вірно зазначено, що відповідно до пункту 4 статті 43 Закону України "Про статус суддів" судді у відставці виплачується за його вибором пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України "Про державну службу" або щомісячне довічне грошове утримання.
Доводи касаційної скарги про те, що право на призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" суддя набуває тільки після виходу у відставку є безпідставними.
Судами першої та апеляційної інстанцій правильно зазначено, що пенсія державного службовця ОСОБА_1 була призначена на законних підставах і припинення її виплати суперечить вимогам статей 37 , 37-1 Закону України "Про державну службу" та пункту 4 статті 43 Закону України "Про статус суддів" , порушує її право на пенсію державного службовця, яка відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" виплачується у повному розмірі незалежно від заробітку (прибутку), одержуваного після виходу на пенсію.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій вірно дана правова оцінка обставин по справі і не допущено порушень норм матеріального права, а тому касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 220 , 221 , 223 , 224 , 230 , 231 Кодексу адміністративного судочинства України , колегія суддів -
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову Деснянського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2005 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 22 грудня 2005 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на неправомірні дії управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Києва - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий: Співак В.І.
Судді: Білуга С. В.
О.І. Гаманко
А.Ф. Загородній
М.М. Заїка
З оригіналом згідно суддя Гаманко О. І.