№ 2-261/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

    03 серпня 2010 року Шевченківський районний суд Харківської області в складі:

гол-чого судді Стеганцова С.М

при секретарі Реуцькій Н.В.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в сел.. Шевченкове цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 8223,50 гривень

в с т а н о в и в :

    ОСОБА_1 13.05.2010 року звернулася до суду з вищевказаним позовом до співвідповідачів: колишнього чоловіка ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про  визнання договору купівлі-продажу будинку недійсним з тих підстав, що на час продажу будинку її чоловік продав будинок громадянину ОСОБА_3 без її згоди, хоча будинок належав їй з чоловіком на праві спільної сумісної власності згідно ст..ст. 60-61 СК України, крім того, як вказує позивач правочин було вчинено без його нотаріального посвідчення.

    Надалі позивачка 19.07.2010 року змінила позовні вимоги і просить суд стягнути  з відповідача ОСОБА_2  8223,50 гривень, що становить 1/ 2 вартості будинку згідно довідки БТІ, а також судові витрати, сплачені нею при подачі позову і витрати за надання правової допомоги в розмірі 1 200 гривень.

    Відповідач ОСОБА_2 з позовом позивачки не згоден і вказує на те, що до  розірванні шлюбу він з позивачкою майнові питання по спірному будинку вирішив в добровільному порядку і при розірванні шлюбу позивачка матеріальних претензій до нього не заявляла, так як вказаний будинок вони продали за взаємною згодою і всі гроші за проданий будинок він віддав позивачці.      

    Суд, перевіривши матеріали справи, вислухавши пояснення позивача та його представника, відповідача, вважає, що змінений позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

    Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

    Сторони перебували в зареєстрованому шлюбі  з 1979  року по 04.11.2009 року,  в період шлюбу, а саме з 12.12.1990 року, вони почали будувати спірний  будинок, розташований  по АДРЕСА_1, що підтверджується паспортом забудовника (а.с.87-88 ).

04.05.2005 року в період шлюбу сторін відповідач продав вищевказаний недобудований будинок ОСОБА_4, що підтверджується письмовою розпискою про отримання відповідачем по справі гошей за проданий будинок (а.с.8).

В судовому засіданні ОСОБА_3 пояснив, що недобудований будинок він дійсно купив у відповідача ОСОБА_2, в якого були всі необхідні документи на нього, гроші за придбаний будинок ОСОБА_2 віддав його батько - ОСОБА_5, готовність будинку складала 84 % (а.с.30).  

Рішенням Шевченківського районного суду Харківської області від 31.05.2005 року вказаний договір купівлі – продажу будинку був визнаний дійсним  і за ОСОБА_4 було визнано право власності на будинок № АДРЕСА_1.     Вказане рішення набуло законної сили (а.с.5).    

    Стаття 215 ЦК України встановлює загальне правило про те, що правочин є недійсним у зв’язку з недодержанням у момент його вчинення стороною (сторонами) загальних вимог, які необхідні для чинності правочину, передбачених ст..203 ЦК України.

Однак ст. 216 ЦК України визначено особливі правові наслідки недійсності правочину. Зокрема, кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення – відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Отже, на угоду, укладену з порушенням вимог закону не поширюється загальне правило про наслідки недійсності правочину (двостороння реституція), якщо сам закон передбачає правові наслідки такого порушення.

Відповідно до ст.330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває права власності на нього, якщо відповідно до ст.. 388 цього кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України передбачено, що в разі придбання майна за відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати ( добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння не з їх волі  іншим шляхом.

Таким чином права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням ст..215, 216 ЦК України.

    Матеріали справи і пояснення ОСОБА_3 свідчать про те, що ОСОБА_3 не знав, що  відповідач ОСОБА_2 є неналежним продавцем, про що свідчить і те, що в паспорті забудовника даного будинку вказаний ОСОБА_2

    Договір купівлі-продажу між відповідачем і ОСОБА_3 був здійснений по домашньому правочину купівлі-продажу від 04.05.2005 року і не оспорюється.

     Як вбачається з матеріалів справи, позивач і відповідач побудували будинок,  перебуваючи в шлюбі, тому в силу ст. 60,61 СК України позивачка має право на 1/ 2 його частину, як частину спільного сумісного майна.

Згідно ч.3 ст.386 ЦК  України,  власник, права якого порушенні, має право на відшкодування завданої йому майнової шкоди, в зв’язку з чим позивачка змінила позовні вимоги 19.07.2010 року. Посилання відповідача на те, що він позивачці виплатив 1/ 2 вартості будинку в судовому засіданні ніякими письмовими доказами  не підтверджується, крім його усних пояснень. Згідно ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.    В зв’язку з цим,  суд вважає за необхідне зобов’язати відповідача виплатити позивачці половину вартості будинку, а саме 8223,50 гривень, так як сторони його загальну вартість в розмірі 16 447 гривень, яка вказана в довідці Шевченківського МБТІ, не оспорюють в суді (а.с.30).

Строк позовної давності позивачкою не порушений, що вбачається з ухвали апеляційного суду Харківської області від 25.02.2010 року (а.с.9) про те, що рішення Шевченківського районного суду Харківської області від 31.05.2010 року вона отримала в суді 17.08.2010 року, і звернулася до суду в межах трирічного строку позовної давності.

Вимоги позивача про стягнення з відповідача на її користь судових витрат за надання правової допомоги в розмірі 1 200 гривень суд задовольняє частково з наступних підстав.

Оплата праці підприємців по наданню юридичних послуг – як представників  здійснюється на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 року № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних справ та адміністративних справ і порядок їх компенсації за рахунок держави». Згідно додатку до даної постанови розмір витрат, пов’язаних з правовою допомогою стороні, якщо компенсація сплачується іншою стороною, не повинен перевищувати 40 % розміру мінімальної заробітної плати за годину роботи.  

В даній постанові вказаний розмір компенсації представника тільки за участь в судовому розгляді цивільної справи і не вказано про витрати, пов’язані  з підготовкою дій до судового розгляду.

Позивач бажає завищити судові витрати  і безпідставно посилається про стягнення з відповідача  витрат, які вказані в актах про надання послуг з правової допомоги – на розробку стратегїї  з нормативного обґрунтування дій, складання запитань стороні, написання відзиву ( витяги з акту)  (а.с.82-84 ).

Представник позивача приймав участь в  трьох судових засіданнях:

02 липня 2010 року – 40 хв.

20 липня 2010 року – 1 година

03 серпня 2010 року - 1 година 20 хв.

Загальна тривалість участі представника позивача в судових засіданнях складає – 3 години. Мінімальна заробітна плата з 01.07.2010 року згідно Закону України « Про державний бюджет» на 2010 рік становить 888 гривень, 40% мінімальної заробітної плати за кожну годину роботи складає 355, 20 гривень, а за 3 години - 1065,60 гривень, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

    Також з відповідача на користь позивача на підставі ст.88 ЦПК України необхідно стягнути судові витрати в розмірі 202,24 гривень, сплачені позивачем при подачі позову до суду.  Тому всього з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 1267,84 гривень судових витрат.

            Керуючись ст. ст. 10,11,212,214-215 ЦПК України, ст.. 386 ЦК України , ст..ст. 60,61 СК України, суд

ВИРІШИВ:

    Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 8223,50 гривень задовольнити.

    Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 8223,50  гривень.

    Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1267,84 гривень.

    Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області, через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення  заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги з подачі її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

              Суддя:                                                  С.М. Стеганцов