Справа № 11 - 380/10         Головуючий по І інстанції Клок О.М.

Категорія: ч. 3 ст. 186 КК України             Доповідач Пазюк О.С.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

м. Луцьк         17 серпня 2010 року

Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого-судді:     Пазюка О.С.,

суддів:     Фідря О.М., Польовий М.І.,

при секретарі:            Лінік Т.В.,

з участю прокурора:     Старчука В.М.,

засудженого:             ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляцією помічника прокурора міста Луцька на вирок Луцького міськрайонного суду від 09 червня 2010 року, яким ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець та мешканець АДРЕСА_1, українець, громадянин України, з середньою освітою, неодружений, згідно ст. 89 судимості немає, не працює, -

 засуджений за ч. 3 ст. 186 КК України на 5 (п’ять) років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання, якщо він протягом іспитового строку 3 (три) роки не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов’язки.

На підставі ст. 76 КК України на ОСОБА_1 покладено обов’язки: не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти ці органи про зміну місця проживання та періодично з’являтися у ці органи для реєстрації.

Цивільні позови задоволено повністю та стягнуто з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 800 (вісімсот) грн. матеріальної шкоди та 2 000 (дві тисячі) грн. моральної шкоди, а всього 2 800 (дві тисячі вісімсот) грн.; в користь ОСОБА_3 – 3 150 (три тисячі сто п’ятдесят) грн. матеріальної шкоди та 2 000 (дві тисячі) грн. моральної шкоди, а всього 5 150 (п’ять тисяч сто п’ятдесят) грн.; в доход держави – 150 (сто п’ятдесят) грн. 24 коп. судових витрат за проведення дактилоскопічної експертизи.

Запобіжний захід ОСОБА_1 до вступу вироку в законну силу залишено попередню – підписку про невиїзд.

Вироком вирішено долю речових доказів.

Розглянувши справу в апеляційному порядку колегія суддів, –

ВСТАНОВИЛА:

Даним вироком ОСОБА_1   засуджений за те, що 25 грудня 2009 року, біля 01 год. 00 хв., в приміщенні клубу «Зефір», що в м. Луцьку на Київському майдані, 1, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння таємно проник до гардеробу, звідки викрав пальто, вартістю 2 000 грн., гаманець, вартістю 500 грн., шкіряний чохол, вартістю 60 грн., шкіряні рукавиці, вартістю 200 грн., що належали ОСОБА_2 та куртку, вартістю 3 000 грн. і шарф, вартістю 150 грн., що належали ОСОБА_3

В подальшому, будучи викритим охоронцем клубу, усвідомлюючи відкритість своїх дій, ОСОБА_1, утримуючи при собі викрадені речі втік від переслідування, спричинивши потерпілим ОСОБА_2 шкоду на суму 2 750 грн., а ОСОБА_3 – 3 150 грн.

В апеляції прокурор, який брав участь у в суді першої інстанції, не оспорюючи доведеність винуватості та правильність кваліфікації дій засудженого зазначає, що призначене ОСОБА_1 покарання не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину. Належним чином не враховано особу засудженого, який притягувався до кримінальної відповідальності та засуджувався з застосуванням ст. 75 КК України. Прохає вирок суду скасувати в частині призначеного покарання та постановити свій вирок без застосування ст. 75 КК України.

Заслухавши доповідача, який доповів суть вироку, повідомив ким і в якому обсязі він оскаржений, виклав основні доводи апеляції, прокурора, який апеляцію підтримав, засудженого, який заперечив проти неї і просив залишити вирок суду без змін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляція до задоволення не підлягає.

Висновок суду про доведеність ОСОБА_1 відкритого викрадення майна з проникненням в сховище у потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відповідають фактичним обставинам справи, які ніким не оспорюються.

Обставини, які б ставили під сумнів достовірність зібраних у справі доказів та правильність висновків суду про винуватість ОСОБА_1 у злочині, за який його засуджено не встановлено.

Дії ОСОБА_1 правильно кваліфіковані за ч. 3. ст. 186 КК України.

Щодо доводів в апеляції прокурора про невідповідність призначеного покарання особі засудженому, то колегія суддів вважає, що судом першої інстанції воно призначене правильно.

Відповідно до вимог ст.ст. 50, 65 КК України, призначаючи покарання, суд повинен врахувати ступінь тяжкості вчинених злочинів, особу винного та обставини, що пом’якшують чи обтяжують покарання.

Визнавши винуватим ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України, суд першої інстанції врахував тяжкість вчиненого злочину, особу винного, його позитивну характеристику за місцем проживання, думку потерпілого ОСОБА_2, який не наполягав на покаранні пов’язаному з позбавленням волі та призначив покарання в межах санкцій статті за якою його засуджено.

У відповідності до ст. 75 КК України якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» обмежень щодо повторного застосування ст. 75 КК стосовно особи, яка вчинила новий злочин після звільнення від призначеного покарання, закон не містить.

Твердження прокурора в апеляції про те, що суд першої інстанції не врахував, що ОСОБА_1 притягувався до кримінальної відповідальності є безпідставними, оскільки судимість погашена.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 визнав вину повністю та щиро розкаявся у вчиненому, його молодий вік, те, що він добровільно частково відшкодував заподіяні збитки і продовжує їх відшкодовувати, про що свідчать представлені в апеляційну інстанцію квитанції про сплату потерпілій заподіяних збитків, що потерпілі просили не позбавляти волі засудженого, колегія суддів прийшла до висновку про можливість звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням.

Таке покарання відповідає вимогам ст. ст. 50, 65 КК України, є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.

Підстав для скасування вироку за обставин, зазначених в апеляції, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляцію помічника прокурора міста Луцька, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції залишити без задоволення, а вирок   Луцького міськрайонного суду від 09 червня 2010 року щодо ОСОБА_1 – без зміни.

Головуючий /підпис/     Пазюк О.С.,                

Судді /підписи/ Фідря О.М.,  Польовий М.І.

Згідно з оригіналом:

Суддя апеляційного суду

Волинської області                             Пазюк О.С.