Справа № 2 - 67

                                        2010 рік

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня  2010 року Шевченківський райсуд м. Чернівці в складі:

головуючого судді Смотрицького В.Г.

при секретарі Чебуришкіній Н.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернівці справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування, -

в с т а н о в и в:

Позивачка  завернулася до суду з позовом до відповідачки про визнання недійсним договору дарування посилаючись на те, що вона постійно проживає та зареєстрована в однокімнатній квартирі АДРЕСА_1 з 1972 р., яка належала їй на праві приватної власності.

Оскільки у неї не було дітей і вона підтримувала родинні стосунки зі своїм племінником ОСОБА_3, який проживав в АДРЕСА_2 та інколи допомагав з продуктами харчування та господарськими роботами у квартирі. На його прохання 04 грудня1996 р. вона уклала договір дарування своєї квартири на користь його доньки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, якій на той час було 11 років. Вказаний договір підписав від імені доньки її батько ОСОБА_3 і брав на себе зобов’язання утримувати її до смерті, допомагати матеріально, що він і виконував. Однак в 1998 р. ОСОБА_3 раптово помер. Після смерті ні його дружина, ні донька – відповідачка по справі, їй не допомагали. Вона самостійно сплачувала кошти за комунальні послуги, в 1997 р. уклала від свого імені договір на постачання природного газу, вважаючи себе власником спірної квартири.

В 2007 році відповідачка одружилась і змінила дівоче прізвище ОСОБА_3 на ОСОБА_2. До одруження відповідачка проживала з нею близько шести місяців в спірній квартирі, але їй не допомагала, хоча вона дуже хворіє і потребує допомоги, все їй робили сусіди. Відповідачка не цікавиться її життям, здоров’ям, не сплачує кошти за комунальні послуги. На її вимогу сплачувати комунальні послуги, доглядати її як, обіцяв батько відповідачки при підписанні договору, остання повідомила, що договором це не передбачено і що вона з 1996 р. є єдиним власником спірної квартири і може вигнати її з квартири.

Оскільки документів на квартиру у неї не було, то після отримання відповіді з Чернівецького КОБТІ від 20.01.2009 р. та консультації адвоката, їй стало зрозуміло, що 04.12.1996 р. вона допустилася помилки підписавши договір дарування, тому що відповідачка не має ніяких зобов’язань перед нею.

А тому просила визнати недійсним договір дарування спірної квартири оскільки він був укладений внаслідок помилки та тому, що вона не розуміла природу правочину та його наслідки.

В судовому засіданні позивачка та її представник позов підтримали і в своєму поясненні підтвердили обставини, викладені в позовній заяві,

Відповідачка та її представник у судовому засіданні позов не визнали і в своїх поясненнях підтвердили обставини, викладені у запереченні на позов.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи вважає, що підстав для задоволення позову немає.

Судом встановлено, що позивач постійно проживає та зареєстрована в однокімнатній квартирі АДРЕСА_1 з 1972 р., яка належала їй на праві приватної власності \ а.с. 7, 8 \.

04 грудня 1996 р. позивач уклала договір дарування своєї квартири на користь відповідачки ОСОБА_2 \ на той час ОСОБА_3 \, ІНФОРМАЦІЯ_2, якій на той час було 11 років. Вказаний договір підписав від імені доньки її батько ОСОБА_3 \ а.с. 35 \.

04 грудня 1996р. в нотаріальній конторі нотаріусом зміст правочину позивачці було роз'яснено, що підтверджується п. 6 договору дарування, а саме: „За договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність". Тому суд вважає, що твердження ОСОБА_1 про те, що вона не знала і не усвідомлювала змісту правочину укладеного 04.12.1996р. не відповідає дійсності, адже на момент його посвідчення вона повністю усвідомлювала значення своїх дій і керувала ними. В зазначеному договорі не йдеться жодної мови про зобов'язання обдарованого утримувати дарувальника, надавати йому допомогу тощо.

Підставою для визнання договору дарування квартири від 04.12.1996р. недійсним позивач вбачає в його вчиненні під впливом помилки. Так, остання посилається на ст.ст. 56 та 59 ЦК УРСР та ст. 229 ЦК України, стверджуючи, що не розуміла природи правочину та його наслідків.

Вищезазначені твердження ОСОБА_1 на думку суду на думку суду не відповідають дійсності, обставини на які вона посилається для визнання недійсності угоди не можуть застосовуватись для цих правовідносин. Так, ще при укладенні договору дарування від 04.12.1996р. нотаріусом Стратюк було роз'яснено позивачці природу вчинюваного нею правочину, що засвідчує п. 6 договору. Зокрема, нею роз'яснено зміст ст. 243 ЦК УРСР, де вказано, що ,,3а договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність".

ОСОБА_1 при укладенні угоди була в повній свідомості, розуміла значення своїх дій і могла керувати ними. Це підтверджується й відсутністю будь-якого доказу про перебування її на обліку в психоневрологічному диспансері тощо.

При вчиненні правочину від 04.12.1996р. було дотримано всіх вимог визначених ст. 203 ЦК України, які є необхідними для його дійсності, а саме: зміст його не суперечить закону; особа, яка вчиняла правочин, мала необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення було вільним і відповідало її внутрішній волі; правочин вчинено у формі, встановленій законом; правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин вчинений батьками, не суперечив інтересам малолітніх дітей.

Узагальненням Верховного Суду України практики розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 24.11.2008р. зазначено, що обставини щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати або, навпаки, бути відсутніми саме на момент вчинення правочину. Сторона на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка насправді мала місце, тобто надати докази, які б свідчили про її помилку щодо істотних обставин правочину. Однак, таких доказів позивач суду не надала. А помилка внаслідок власного недбальства не є підставою для визнання правочину недійсним.

Крім того на думку суду є безпідставними посилання позивача в судовому засіданні на те, що вона укладаючи оспорюваний договір вважала, що відповідач буде її по життєво утримувати. На момент укладення цього договору відповідачу було 11 років, вона не мала власного майна та доходу, відповідно аж ніяк не могла в той час надавати передбачену наприклад договором довічного утримання допомогу. У зв’язку з неповноліттям відповідача в день підписання договору його підписав її батько – племінник позивача.

Враховуючи вищенаведене суд вважає, що відсутні будь-які підстави для визнання договору дарування квартири від 04.12.1996р. недійсним. Тим більше, позивачем не надано жодного доказу, який би засвідчував факт вчинення нею вказаного правочину під впливом помилки, а тому у задоволенні позовних вимогах ОСОБА_1 має бути відмовлено.

В позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що з моменту смерті племінника (14.11.1999р.) його дружина їй не допомагала ні матеріально, ні фізично. Тобто, не здійснювала нібито взятого на себе обов'язку щодо утримання. Але позивач не посилається на жодні обставини, які б перешкоджали їй звернутися до суду з цим позовом ще в 2000р., якщо з 1999р. за нею вже ніхто не доглядав? Отже встановлений ст. 257 ЦК України строк позовної давності в три роки позивачка пропустила без поважних причин. Більше того, остання не заявляла клопотання про його поновлення, що є підставою для відмови в задоволенні її позову.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 56, 59 ЦК України 1963р., ст. ст. 203, 229, 236, 257, 261, 267 ЦК України, ст.ст.10, 11, 57, 60, 212 - 215 ЦПК України, суд, -

Вирішив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування відмовити.

З повним рішенням суду особи, які беруть участь у справі, зможуть ознайомитись 12 червня 2010 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги.

Заява про апеляційне оскарження або апеляційна скарга може бути подана протягом 10 днів з дня проголошення рішення, а апеляційна скарга протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження до Апеляційного суду Чернівецької області через Шевченківський районний суд м. Чернівці.

               Суддя: