КОПІЯ:

Справа № 11-360 ,  2010 року                                                      Головуючий в 1-й інстанції

                                                     Худик М.П.

Категорія: ст.156 ч.2  КК України                                          Доповідач Бойко Л.В.

УХВАЛА

ІМ'ЯМ УКРАЇНИ

23 червня 2010 року  Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Хмельницької області в складі:  

                                 Головуючого-судді Кульбаби В.М.,

                                 суддів Бойко Л.В., Ващенка С.Є.,

                                 з участю прокурора Сарела В.П.,

                                 захисників ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Хмельницькому кримінальну справу за апеляцією  засудженого ОСОБА_4 на вирок Ярмолинецького районного суду від 14  квітня 2010  року.

      Цим вироком            ОСОБА_4

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець та мешканець  с.Корначівка Ярмолинецького району,  громадянин України, українець, з середньою освітою, одружений, непрацюючий , раніше не судимий в силу ст. 89 КК України :

засуджений за ч.2  ст.156  КК України на 5 років позбавлення  волі.

Строк відбування покарання постановлено рахувати з 14 квітня 2010 року, зарахувавши  час перебування під вартою з 28 жовтня 2009 року по 14 квітня 2010 року.

Міру запобіжного заходу до вступу вироку в законну силу залишено попередню – утримання під вартою.

За вироком суду ОСОБА_4 визнано винним у тому, що являючись вітчимом  малолітньої ОСОБА_5  на протязі 2006 року по вересень 2009 року по місцю проживання в с.Корначівка Ярмолинецького району  вчиняв стосовно неї розпусні дії, застосовуючи при цьому насильство та погрози.

  Так, в один з днів 2006 року ОСОБА_4 залишаючись у власному житловому будинку наодинці з ОСОБА_5 схопив її, кинув на ліжко, насильно роздягнув та вчинив відносно  неї розпусні дії, які виражалися в непристойних дотиках до різних частин тіла потерпілої, в тому числі  до статевих органів.

  Аналогічні дії ОСОБА_4  вчинив, застосовуючи фізичне насильство  та погрози,   в один з днів 2007 року,   в один з днів 2008 року  та в  середині вересня 2009 року.

  В апеляційній скарзі засуджений просить скасувати вирок суду змінити,     призначивши  йому покарання із застосуванням ст.69 КК України, посилаючись на однобічність і неповноту судового розгляду.  Вважає, що при призначенні покарання судом не враховано наявність на його утриманні неповнолітньої дитини.

  В запереченні на апеляцію засудженого прокурор просить вирок суду залишити без зміни, а апеляцію – без задоволення, посилаючись на те, що  засуджений, вказуючи на однобічність і неповноту судового розгляду не зазначив, в чому вона полягає. Крім того, вважає, що при призначенні покарання судом враховані  всі обставини, в тому числі і ті, на які  посилається засуджений, а тому  і підстави для застосування ст. 69 КК України відсутні.

Заслухавши доповідача, засудженого та його захисників на підтримку апеляції,  представника потерпілої та  думку прокурора про законність і обґрунтованість вироку суду, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги,  колегія суддів, -

з н а х о д и т ь:

 Апеляцію засудженого ОСОБА_4 не підлягаючою задоволенню.

 Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ст.   156 ч.2 КК України відповідає фактичним обставинам справи, є обґрунтованим та підтверджується зібраними та ретельно дослідженими в судовому засіданні і  викладеними у вироку  доказами.

 Засуджений ОСОБА_4 своєї вини в скоєному не визнав та пояснив, що  будь-яких розпусних дій  відносно ОСОБА_5 не вчиняв.

 Проте, його вина підтверджується сукупністю зібраних по справі доказів.

 З пояснень потерпілої ОСОБА_5 на досудовому слідстві вбачається, що біля трьох років  тому,  коли вдома нікого не було, вітчим  схопив її, роздягнув та торкався до її статевих органів,   ввів свої пальці їй в піхву. Вітчим пригрозив,  що віддасть її в інтернат, якщо вона комусь про це розповість. Аналогічні дії  він вчиняв також в 2007, 2008 та в 2009 році.  Останнього разу, коли вітчим  зняв з неї одяг, торкався  до різних частин її тіла, кусав за шию, груди,  плечі та наносив удари, в кімнату зайшла її мати.

 Зазначені обставини підтвердила на досудовому слідстві мати неповнолітньої – свідок ОСОБА_6, яка  також зазначила, що донька розповіла їй про те, що  вітчим приставав до неї не перший раз.

 Свідки ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 вказували, що в жовтні 2009 року  дізнались від ОСОБА_6  про те, що її чоловік вчиняє насильницькі дії сексуального характеру відносно її доньки ОСОБА_5.

 Крім того, свідок ОСОБА_12  зазначала, що  разом з ОСОБА_6. та її донькою  вона ходила в лікарню, де  дівчинку оглядав акушер-гінеколог.

 Свідок ОСОБА_14, яка працює акушер-гінекологом Дунаєвецької ЦРЛ  підтвердила, що  в жовтні 2009 року до неї звернулись дві жінки з проханням оглянути доньку однієї з них, пояснивши,  що  вітчим вчиняв відносно неї насильницькі дії сексуального характеру. В ході бесіди дівчинка повідомила, що їй було боляче під час дій вітчима.

За поясненнями свідка ОСОБА_15, директора державного закладу „Хмельницький обласний центр соціально-психологічної допомоги”,  ОСОБА_6 разом з донькою на протязі 10 днів перебували в центрі  і їм надавалась психологічна допомога.

        Згідно висновку експерта №423 від 12.11.2009 року  в ОСОБА_5  в ділянці зовнішніх статевих органів виявлено епіталізований (заживший) розрив дівочої перетинки, який міг утворитись при надавлюванні на передвір'я піхви тупим предметом, яким цілком міг бути і палець сторонньої особи, про що також підтвердив в судовому засіданні судово-медичний експерт.

         Як вбачається з висновку експерта №3 від 14 грудня 2009 року,   ОСОБА_5 може правильно розуміти суть вчинених відносно неї дій та давати показання про ці обставини, які відповідають дійсності, вона не схильна до фантазування та самонавіювання.

         Зазначені обставини підтверджуються також висновком про психологічний стан дитини Хмельницького обласного центру соціально-психологічної допомоги, а також поясненнями свідка  ОСОБА_16, яка є  завідуючою  районною психолого-медико-педагогічною консультацією та   надавала допомогу ОСОБА_5

          За таких обставин, доводи засудженого ОСОБА_17 про недоведеність його вини, а також про те, що ОСОБА_5  все вигадала є необґрунтованими  та спростовуються вищенаведеними доказами.

         Усі обставини справи досліджені судом повно, всебічно й об'єктивно, зібрані докази належно оцінені в їх сукупності і дії ОСОБА_4  правильно кваліфіковані за ст. 156 ч.2 КК України.

          Покарання засудженому ОСОБА_4 призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України з врахуванням ступеню тяжкості вчиненого ним злочину, особи винного. ОСОБА_18 позитивно характеризується по місцю проживання, однак своєї вини не визнав та не розкаявся, в зв'язку з чим,  суд прийшов до обґрунтованого висновку про можливість його виправлення  лише в умовах ізоляції від суспільства. Враховуючи, що на утриманні засудженого перебуває неповнолітня дитина, судом призначено покарання у виді позбавлення волі   на мінімальний строк,  передбачений  санкцією закону за цей злочин.

           У справі встановлено, що  три епізоди  розпусних дії щодо  малолітньої засудженим вчинено під час дії цього закону  в  редакції 1960 року,  санкція передбачала  3 роки позбавлення волі, а останній епізод злочину  - при дії  закону в редакції  25 вересня 2008 року,   згідно якого мінімальний строк позбавлення волі  становить 5 років, а тому  призначене засудженому покарання  у виді 5 років позбавлення волі  є справедливим, і підстав для застосування ст. 69 КК України, колегія суддів не вбачає.  

          За таких обставин, підстав для скасування вироку суду, колегія суддів не вбачає.    

          Керуючись ст.ст. 365, 366, 382  КПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

       Апеляцію засудженого залишити без задоволення, вирок  Ярмолинецького районного суду від 14 квітня 2010 року щодо ОСОБА_4, - без зміни.

Головуючий:/підпис/

Судді:/підписи/

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду                                                                Л.В.Бойко