К О П І Я
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
__________________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 лютого 2010 року м. Хмельницький
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Апеляційного суду Хмельницької області
в складі: головуючого – судді Ярмолюка О.І.,
суддів: Власенка О.В., Юзюка О.М.,
при секретарі: Хмельницькій Ю.А.
з участю: ОСОБА_1
розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 22ц-146 за апеляційними скаргами ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Шепетівського міськрайонного суду від 30 жовтня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири та визнання її спільною сумісною власністю подружжя.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів
в с т а н о в и л а :
У жовтні 2008 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, який під час розгляду справи уточнила, просила суд: - визнати її та ОСОБА_3 право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 та визнати її право на Ѕ її частину; - визнати недійсним договір купівлі-продажу вказаної квартири від 12.07.2000 року, укладений між ОСОБА_3 на користь набувача ОСОБА_4; - визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 03.03.2007 року, укладений ОСОБА_4 на ім’я ОСОБА_5; - повернути сторонам все отримане по даним угодам в натурі. В обгрунтування заявлених вимог зазначала, що під час перебування в зареєстрованому шлюбі з відповідачем - ОСОБА_3, вони за спільні кошти 08.05.1992 року придбали вказану квартиру. Однак, ОСОБА_3 без її згоди 12.07.2000 року продав квартиру ОСОБА_4, яку той 03.03.2007 року продав її ОСОБА_5 Зазначала, що про продаж квартири їй стало відомо у 2006 році після розірвання шлюбу з відповідачем та розподілу їхнього спільного сумісного майна.
Рішенням Шепетівського міськрайонного суду від 30 жовтня 2009 року позов задоволено частково, визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 12.07.2000 року, посвідчений приватним нотаріусом Шепетівського міського нотаріального округу Рябим П.М. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 40 665 грн. вартості Ѕ частини вказаної квартири. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 526 грн. 65 коп. судових витрат, 1656 грн. понесених витрат на проведення експертизи, а всього 2 182 грн. 65 коп. В решті позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 вважає рішення суду незаконним, просить його змінити, визнати спірну квартиру спільною сумісною власністю подружжя, визнати за нею право на її Ѕ частину, визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 03.03.2007 року, повернути сторонам все отримане по даним угодам в натурі. Посилається на _______________________________________________________________________________
Головуючий у першій інстанції – Мазур Н.В. Справа № 22ц-146
Доповідач – Власенко О.В. Категорія № 20
неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, що суд не повністю застосував ст. 48 ЦК УРСР. Зазначає, що суд не врахував її заяви про збільшення позовних вимог, що у мотивувальній частині рішення зазначені доводи щодо захисту її інтересу стягненням на її користь половини дійсної залишкової вартості квартири, про які вона не заявляла. Також вказує, що суд не з’ясував у сторін їхню оцінку вартості квартири, не призначив судову експертизу для визначення її вартості.
ОСОБА_3 також не погодився із рішенням суду, в апеляційній скарзі вважає його незаконним, просить скасувати, направити справу на новий розгляд. Посилається на неповне з’ясування обставин справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, недоведеність обставин, що мають значення для справи. Зазначає, що суд розглянув не усі вимоги позивачки та вийшов за межі позовних вимог, суд не взяв до уваги, що іншим складом суду розглядається справа за позовом позивачки про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя. Вважає, що почеркознавча експертиза проведена з порушенням порядку, встановленого законом, тому суд неправомірно поклав її висновок в основу рішення.
Апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням апеляційним судом нового рішення.
У відповідності до п. 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Встановлено, що в період з 25.10.1980 року по 27.06.2006 року сторони, а саме ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі, що підтверджується відповідними свідоцтвами про укладення та розірвання шлюбу (а.с.4,5). 08.05.1992 року, під час перебування в шлюбі, позивачка ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_3 придбали чотирьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 184,1 кв.м. (а.с.7,8), згідно оцінки БТІ вартість квартири становить 81 330 грн. (а.с.128).
Згідно з договором купівлі – продажу від 12.07.2000 року (а.с.9) ОСОБА_3 продав вказану квартиру ОСОБА_4 без згоди дружини – позивачки ОСОБА_1, що підтверджується висновком судово – почеркознавчої експертизи № 1208 від 26.06.2009 року (а.с.102-104).
Згідно з договором купівлі – продажу від 03.03.2007 року ОСОБА_4, від імені якого діяв ОСОБА_8 (а.с.11), продав вказану квартиру ОСОБА_5
Згідно з ч. 1 ст. 22 КпШС України, який діяв на момент виникнення правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.
Оцінюючи викладені обставини в їх сукупності колегія суддів приходить до висновку про те, що той факт, що спірна квартира була спільною сумісною власністю подружжя є безспірним, відчуженням, без згоди позивачки, спірної квартири було порушено її право на частку майна у спільній сумісній власності подружжя, а тому вимоги позивачки, в частині визнання недійсним договору купівлі – продажу спірної квартири від 12.07.2000 року, підлягають задоволенню.
Пояснення відповідача про те, що ОСОБА_1 знала про продаж спірної квартири ОСОБА_4 ще в 2000 році, а тому пропустила строк звернення до суду (позовної давності), не відповідають зібраним по справі доказам, а тому сприймаються судом як безпідставні.
У відповідності з ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Встановлено, що позивачка ОСОБА_1 просила суд визнати її та ОСОБА_3 право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 та визнати її право на 1/2 її частину; - визнати недійсним договір купівлі-продажу вказаної квартири від 12.07.2000 року, укладений між ОСОБА_3 на користь набувача ОСОБА_4; - визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 03.03.2007 року, укладений ОСОБА_4 на ім'я ОСОБА_5; - повернути сторонам все отримане по даним угодам в натурі.
Вирішуючи спір по суті, суд помилково прийшов до висновку про те, що на користь позивачки, яка є співвласницею спірної квартири, і яка неправомірно була позбавлена своєї частки в спільному майні подружжя, необхідно стягнути вартість Ѕ частини реалізованої відповідачем ОСОБА_3 спірної квартири, яка згідно оцінки БТІ становить 40 665 грн., оскільки в даному випадку суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог ОСОБА_1
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 в частині визнання недійсним договору купівлі – продажу від 03.03.2007 року, який був укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив з того, що остання не знала і не могла знати про те, що ОСОБА_4 провів реалізацію нерухомого майна на підставі неправомірного правочину, вимоги позивачки не ґрунтуються на законі, а саме, що вимоги ст. 388 ЦК України на спірні правовідносини не розповсюджуються.
Проте такий висновок ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права.
У відповідності з п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду № 9 від 06.11.2009 року „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” норма ч. 1 ст. 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.
У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання індикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача – з підстав, передбачених ч.1 ст. 388 ЦК України.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Приймаючи до уваги зазначені обставини, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а позовні вимоги позивачки ОСОБА_1 частковому задоволенню.
Крім цього, з відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути по 579 грн. з кожного – судових витрат (1656 грн. за експертизу + 51 грн. + 30 грн. = 1737 грн. : 3 = 579 грн.), з них же на користь держави необхідно стягнути по 120 грн. 83 коп. – судових витрат (405 грн. + 8,50 грн. =413,50 грн. - 51 грн. = 362,50 грн. : 3 = 120 грн. 83 коп.).
Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів
в и р і ш и л а:
Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Шепетівського міськрайонного суду від 30 жовтня 2009 року скасувати і ухвалити нове рішення.
Визнати недійсним договір купівлі – продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, 12 липня 2000 року.
Зобов`язати ОСОБА_5 повернути квартиру АДРЕСА_1 у спільну сумісну власність подружжя ОСОБА_3.
Стягнути з ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 по 579 грн. з кожного понесених судових витрат, та на користь держави по 120 грн. 83 коп. з кожного.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.
Головуючий: (підпис)
Судді: (підписи)
З оригіналом згідно: суддя апеляційного суду О.В.Власенко