АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ  

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 29 червня 2010 року

    Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:

 Головуючого : Парандюк Т.С.

Суддів :             Бершадської Г.В., Стефлюк О.Д.

при секретарі :  Прус Л.С.

з участю сторін :            

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою Управління Пенсійного Фонду України в м. Тернополі  на постанову Тернопільського міськрайонного суду від 24 березня 2010 року  по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в м. Тернополі  про поновлення пропущеного строку, визнання дії УПФ  в м. Тернополі неправомірними та зобов”язання здійснити перерахунок та виплату недоплаченої щомісячної соціальної допомоги , колегія суддів, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 звернулася в суд з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі про поновлення пропущеного строку для звернення до суду за захистом порушених прав та інтересів та про стягнення із відповідача на її користь недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу до пенсії за періоди з 2007 року по 2009 рік, оскільки позивач набув статус дитини війни і згідно ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” має право на одержання пенсії, підвищеної на 30% мінімальної пенсії за віком.

    Постановою  Тернопільського міськрайонного суду від 24 березня 2010 року  позов задоволено частково.

    Визнано протиправними дії  Управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі   щодо невиплати ОСОБА_1 державної соціальної допомоги, як дитині війни,  відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” за період з 28.01. 2009 року по 31.12.2009 року.

    Зобов”язано Управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі провести нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком на підставі положень ст. 6 закону України “Про соціальний захист дітей війни” за період з 28.01. 2009 року по 31.12.2009 рік з врахуванням раніше виплачених сум.

    В апеляційній скарзі УПФ просить постанову суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Задовольняючи позовні вимоги, суд керувався тим, що УПФ як орган якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсій та доплат до них, повинно було діяти відповідно до вимог ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” і здійснити позивачу відповідні нарахування (за той період, коли дія цієї норми не була зупинена), але  в порушення вимог вказаної статті таких нарахувань не проводило, чим і допустило протиправну бездіяльність.

З таким висновком суду слід погодитись, оскільки він відповідає вимогам чинного законодавства і грунтується на матеріалах справи.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 отримує пенсію за віком та належить до категорії громадян, яким встановлено статус дитини війни. Протягом 2007, 2008, 2009 років їй  не було нараховано і виплачено підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з мотивів відсутності механізму розрахунку підвищення пенсій, а також, що у ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” не вказано, яким саме органом, за рахунок яких коштів і джерел фінансування та в якому процедурному порядку здійснюється їх призначення та виплата.

Статтею 6 ЗУ “Про соціальний захист дітей війни” (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком.

Пунктом 12 ст. 71 Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік” дію ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” зупинено на 2007 рік із врахуванням ст. 11 цього Закону. Проте, рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення п.12 ст. 71 та ст. 11 Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік”.

Підпунктом 2 пункту 41 розділу ІІ Закону України “Про державний бюджет  України на 2008 рік” було змінено редакцію ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, проте, рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року ці зміни також визнані неконституційними, оскільки за правилами ч.2 ст. 3 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” державні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч.2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення КСУ рішення про їх неконституційність. Разом із цим на підставі вимог ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов”язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та  законами України.

За вказаних обставин суд обгрунтовано прийшов до висновку, що позивачці з 28 січня 2009 року по 31 грудня 2009 рік повинна була нараховуватись підвищена пенсія, яка передбачена для дітей війни. Відмова в такому нарахуванні та виплаті є протиправною бездіяльністю УПФ.

Враховуючи те, що дія ст.6 ЗУ “Про соціальний захист дітей війни” не зупинялась ЗУ “Про державний бюджет України на 2009 рік”, а розмір пенсії позивачці виплачувався в меншому розмірі, ніж встановлено Законом, тому суд першої інстанції підставно зобов”язав  відповідача підвищити розмір пенсії ОСОБА_1

Колегія суддів не приймає до уваги твердження апелянта про відсутність визначення у законодавстві поняття “ мінімальна пенсія за віком”, як розрахункової величини для підвищення пенсії, згідно із вимогами ст. 6 закону України “Про соціальний захист дітей війни”. За чинним законодавством України розмір мінімальної пенсії за віком визначається за правилами ст. 28 ЗУ “ Про загальнообов”язкове державне пенсійне страхування” і норми закону щодо заборони застосування даного розміру для розрахунку інших, пов”язаних з нею пенсій чи доплат відсутні. Зважаючи на наведене, вищезгадані доводи апелянта є безпідставними.

Однак, відмовляючи  в задоволенні позову в частині  виплати підвищення до пенсії за період з 2007 року по 28 січня 2009 року, суд виходив з того, що позивачем було пропущено без поважних причин строк позовної давності.

Доводи апелянта щодо правомірності своїх дій із посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат дітям війни на увагу не заслуговують, оскільки фінансування цих видатків не є предметом цього спору.  Проблеми надання бюджетних коштів УПФ для виконання покладених на нього обов”язків у справах цієї категорії виходять за межі заявлених вимог і судом не розглядались.

Постанова суду відповідає вимогам чинних норм матеріального і процесуального права, тому підстав для її скасування немає. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

  Керуючись ст. ст. 307, 308, 313, 315 ЦПК України, колегія суддів,-

                                        УХВАЛИЛА  :

     Апеляційну скаргу  Управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі — відхилити.

    Постанову Тернопільського міськрайонного суду від 24 березня 2010 року  залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.

         Головуючий-

        Судді -