Справа №22ц-21526/10 Головуючий в 1 інстанції – Філатов К.Б.
Категорія 52 ( 1 ) Доповідач – Братіщева Л.А.
У Х В А Л А
Іменем України
«21» липня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді: - Михайлів Л.В.
суддів: - Братіщевої Л.А., Турік В.П.
при секретарі: – Бондаренко І.В.
За участю: позивача – ОСОБА_5 та його представника ОСОБА_6
представника відповідача – Курнової Валентини Анатоліївни
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 30 березня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_5 до відкритого акціонерного товариства «Констар» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за час затримки виплати заробітної плати та відшкодування моральної шкоди, -
В С Т А Н О В И Л А :
21 жовтня 2009 року позивач ОСОБА_5 звернувся із позовом до ВАТ «Констар» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за час затримки виплати заробітної плати та відшкодування моральної шкоди і в обґрунтування своїх позовних вимог вказав, що з 01.06.1990р. по 12.10.20098р. працював на ВАТ «Констар» на посаді оператора станків з ПУ 5 розряду.
08.10.2009р. ним була написана заява про наступне звільнення на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України у зв’язку із тим, що підприємство заборгувало йому заробітну плату з березня 2009 року. З підприємства його було звільнено 12.10.2009р. на підставі ст. 38 КЗпП України без всяких пояснень і була виплачена вся заборгованість, що виникла з березня 2009 року по день звільнення, проте не була виплачена вихідна допомога відповідно до ст. 44 КЗпП України.
У зв’язку із тим, що відповідачем не видано своєчасно письмового наказу про його звільнення, не виплачена компенсація за затримку виплати заробітної плати за весь час затримки, його не повідомлено письмово про нараховані суми, що належали йому до сплати при звільненні просив суд поновити його на роботі ВАТ «Констар» на посаді оператора станків з ПУ 5 розряду з 12.20.2009р.; стягнути з відповідача на його користь компенсацію за затримку виплати заробітної плати у розмірі 960грн.
Уточнивши свої позовні вимоги відповідно до позовної заяви від 12.01.2010р. просив суд поновити його на роботі ВАТ «Констар» на посаді оператора станків з ПУ 5 розряду з 12.20.2009р.; стягнути з відповідача заробітну плату за весь час вимушеного прогулу з 12.10.2009р. по день винесення рішення; стягнути з відповідача компенсацію і індексацію за затримку виплати заробітної плати, стягнути з відповідача у відшкодування моральної шкоди 5000грн., пославшись також на те, що при звільненні відповідач не сплатив йому всю заборгованість, що виникла з березня 2009 року.
Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 30 березня 2010 року ОСОБА_5 в позові – відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_5 – ОСОБА_6 просить рішення суду скасувати у хвалити нове рішення по суті позовних вимог з тих підстав, що рішення суду винесено з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Зокрема, суд залишив поза увагою той факт, що відповідач звільнив ОСОБА_5 на підставі ч.1 ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням) згідно наказу №109-ку від 12.20.2009р. з яким не було ознайомлено позивача завчасно, без пояснень про причини звільнення і в трудовій книжці не зробив відповідного запису, що є порушенням п.2.25 Інструкції про порядок ведення трудових книжок, в той час як він написав заяву про звільнення з роботи на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України.
Крім того, при звільненні відповідач не виплатив всю суму заборгованості, яка виникла з березня 2009 року по день звільнення і в порушення вимог ст. 44 КЗпП України не виплатив ОСОБА_5 вихідну допомогу, компенсацію за затримку виплати заробітної плати, що виникла з його вини.
Порушенням норм процесуального права виявились в тому, що справи про поновлення на роботі розглядаються судом не більше одного місяця і суд в порушення вимог ст. 157 ЦПК України не запропонував сторонам погодити між собою питання про продовження строку розгляду справи ще на один місяць.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, позивач працював у відповідача з 01.06.1990 року згідно наказу про прийняття на роботу №50 від 30.05.1990 року (а.с.3). Наказом по підприємству від 19.08.2006р. він був переведений оператором станків ПУ п’ятого розряду до цеху №65 (а.с.3 – зворот).
08 жовтня 2009 року позивач ОСОБА_5 написав заяву про своє наступне звільнення з 12 жовтня 2009 року за ст.. 38 КЗпП України у зв’язку з невиконанням власником колективного договору, невиплатою заробітної плати.
12 жовтня 2009 року наказом по підприємству № 109КV ОСОБА_5 було звільнено з роботи за ст.. 38 КЗпП України з ініціативи працівника (а.с. 18) і у зв’язку із звільненням з ним був проведений повний розрахунок та видана трудова книжка.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав їм належну правову оцінку, та дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_5
Стаття 38 КЗпП України передбачає розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк з ініціативи працівника.
Як вбачається із заяви позивача, він просив звільнити його за ст.. 38 КЗпП України, тобто з ініціативи працівника, що і зазначено в наказі про звільнення від 12.10.2009р. №109 КV за ст.. 38 КЗпП України (а.с. 18).
Трудова книжка позивачу видана своєчасно, про що він і сам посилається в позові (а.с. 1) і питання про зміну формулювання звільнення він не ставив.
Відповідно до положень ст.. ст.. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Пункт 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» ( з наступними змінами) вказує на те, що суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору, але позивач ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному суді не посилався на те, що відповідач примусив його подати заяву про звільнення, а вказані представником позивача в позові та в апеляційній скарзі обставини, які він вважає підставами незаконного звільнення, а саме: не ознайомлення його з наказом про звільнення та не повідомлення письмово про нараховані суми, що належали йому при звільненні, порушення п.2.25 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення №58 від 29.07.1993р., не є підставою для поновлення на роботі працівника, який звільнився з власної ініціативи.
Колегія вважає, що розглядаючи спір суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи, дійшов правильного висновку про те, що в день звільнення, тобто 12 жовтня 2009 року, з позивачем був проведений повний розрахунок, що підтверджує також довідка про нараховані суми, належні при звільненні ОСОБА_5 №151/121 від 17.02.2010р. (а.с. 67), з якої вбачається і те, що виплачені позивачу при звільненні суми застосовано: компенсація за затримку заробітної плати (89,37грн.) та індексація доходів (20,69грн.) відповідно до вимог Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000р. № 2050-ІІІ, «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати» затверджено постановою КМУ від 21.02.2001р. та Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991р. №1282-ХІІ і «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003р. №1078.
Тому посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідач не виплатив позивачу компенсацію за затримку виплати заробітної плати, та не нарахував індексацію, - безпідставне і в супереч вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України позивачем і його представником не доведене.
Інші доводи представника позивача, викладені в апеляційній скарзі не можуть бути взяті до уваги, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці і правового значення для вирішення спору не мають.
За відсутності підстав задоволення позову про поновлення на роботі та стягнення на користь позивача компенсації та індексації за затримку заробітної плати, суд першої інстанції обґрунтовано не задовольнив і позов в частині стягнення моральної шкоди.
За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення суду відповідає вимогам матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають обставинам справи, у зв’язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, ст.ст. 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
У X В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_5 - ОСОБА_6 - відхилити.
Рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 30 березня 2010 року – залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Головуючий:
Судді: