Справа №2-986/09

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2009 року Солом’янський районний суд м. Києві в складі:

головуючого - судді Сітайло Д.Г.

яри секретарі - Кравчук О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю „Іспатур" та Товариства з обмеженою відповідальністю „Адам і Єва", третя особа: ОСОБА_4 про визнання недійсним договору про надання туристичних послуг, -

ВСТАНОВИВ:

II вересня 2008 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про визнання договору про надання туристичних послуг від 15.07.2008 року № 0807103-8Р. Обґрунтовуючи вимоги зазначив, що він з 29.02.2008 року перебуває в шлюбі з ОСОБА_2. 15 липня 2008 року його дружина уклала договір про надання туристичних послуг з ТОВ „Іспатур" в особі генерального директора „Адам і Єва". На виконання умов вищезазначеного договору ОСОБА_2. сплачено суму в розмірі 13 000 грн. Фактично відповідачами умови договору не виконано. Однак, в добровільному порядку відповідачі відмовляються повернути сплачені кошти. Беручи до уваги, що зазначений договір не є дрібним побутовим, в зв’язку з чим вимагає його згоди на укладання, яку він не надавав, просить визнати останній недійсним та стягнути солідарно з відповідачів на його користь 13 000 грн.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позов визнала.

Представник ТОВ „Іспатур" в судовому засіданні проти позову заперечував та пояснив, що між ТОВ „Іспатур" та ТОВ „Адам і Єва" 02.06.2008 року укладено агентську угоду відповідно до умов якої, ТОВ „Іспатур" зобов’язується надавати інформацію про туристичні послуги, надавати розрахунок вартості послуг та оформлювати необхідні виїздні візи та проїздні документи для туристів до країни тимчасового перебування. В зв’язку з відмовою відкриття позивачу, ОСОБА_2 та ОСОБА_6 в’їзних віз до Іспанії, з отриманих ТОВ „Іспатур" за організацію тура коштів в розмірі 18000 грн., ОСОБА_7 перераховано на рахунок суму в розмірі 12 642,50 грн. (за вирахуванням вартості авіа білетів та консульського збору). Враховуючи вищевикладене, а також враховуючи, що ОСОБА_2 тур замовлявся також і на позивача позовні вимоги вважає безпідставними.

Представники ТОВ „Адам і Єва" в судовому засіданні проти позову заперечували та зазначили, що організацією туру до Іспанії представники товариства займалися за замовленням ОСОБА_2 та ОСОБА_7 В подальшому надійшло замовлення на оформлення документів і для позивача. Документи, необхідні для оформлення візи для в’їзду до Іспанії, були подані всіма учасниками туру. Отриманням віз, відповідно до умом агентської угоди, займалося ТОВ „Іспатур". Після отримання відмови у відкритті віз 29.07.2008 року позивачу повернуто 2 250 грн. та повідомлено, що залишок суми від сплачених ОСОБА_2 13 000 грн., перераховано на рахунок ОСОБА_6 Беручи до уваги вищевикладене, позовні вимоги вважає безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Представник ОСОБА_3 в судовому засіданні проти позову заперечував та зазначив, що відповідачами їй повернуто кошти, які нею були особисто сплачені за оформлення туру до Іспанії.

Вислухавши пояснення сторін та їх представників, вивчивши письмові докази та дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг- одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Встановлено, що 15.07.2008 року між ТОВ „Іспатур", в особі генерального директора „Адам і Єва" та ОСОБА_2 укладено договір про надання туристичних послуг № 0807103-SP.

Відповідно до умов договору остання зобов’язувалась своєчасно та в повному обсязі оплатити вартість туристичних послуг в розмірі 23845 грн., а Туроператор зобов’язувався організувати тур для туриста до Іспанії з 26.06.2008 року до 09.08.2008 року. На виконання умов вищезазначеного договору ОСОБА_2 сплачено ТОВ „Адам і Єва" 13 000 грн.

/а.с. 6-8/

Відповідно до свідоцтва про укладання шлюбу, виданого 29.02.2008 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Солом’янського районного управління юстиції в м. Києві, позивач таОСОБА_2. перебувають в зареєстрованому шлюбі.

В судовому засіданні встановлено та не заперечувалось сторонами, що організація вищезазначеного тура до Іспанії здійснювалась також і для позивача, за бажанням його дружини ОСОБА_2, як весільна подорож.

16 липня 2008 року посольством Іспанії відмовлено у відкритті в’їздних віз до Іспанії позивачу, ОСОБА_2 та ОСОБА_4

Відповідно до умов оскаржуваного договору в разі організації перевезення чартерним рейсом тариф авіаквитків на чартерні рейси та консульський збір посольства не повертаються.

24 липня 2008 року ТОВ „Іспатур" перераховано на розрахунковий рахунок ОСОБА_3 суму в розмірі 12 642,50 три. (за вирахуванням вартості авіаквитка та консульського збору).

/а.с. 135/

29 липня 2008 року позивачу повернуто суму в розмірі 2 250 грн. (за вирахуванням вартості авіаквитків та консульського збору) та повідомлено, що суму в розмірі 4 850 грн., яка підлягає поверненню його дружині, перераховано на розрахунковий рахунок ОСОБА_3

/а.с/ 102/

В судовому засіданні позивач пояснив, що ОСОБА_4 не повернула ні йому, ні його дружині коштів в розмірі 4 850 грн. та зазначила, що перераховані ТОВ „Іспатур" кошти в повному обсязі належать їй.

Згідно зі ст. 65 Сімейного кодексу України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладанні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним, як такого, що укладений другим із подружжя без її згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Беручи до уваги, що позивач 29.07.2008 року отримав частину коштів від представника ТОВ „Адам і Єва", сплачених його дружиною та не заперечував проти

отримання іншої частини з розрахункового рахунку ОСОБА_4, а лише 11.09.2008 року звернувся до суду з позовом про визнання договору про надання туристичних послуг недійсним та повернення коштів, суд приходить до висновку, що між сторонами, серед іншого, існує спір щодо повернення коштів, в зв’язку з невиконанням умов договору.

З аналізу статті 65 СК України вбачається, що виходячи з припущення про єдність інтересів подружжя, встановлюється презумпція згоди одного з них при здійсненні операцій зі спільним майном другим з подружжя. Таке саме положення передбачено щодо розпорядження майном, яке є об’єктом права спільної сумісної власності.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку.

В той же час, ст. 57 СК України визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є кошти, одержані які відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди; страхові суми, одержані нею, ним за обов’язковим або добровільним особистим страхуванням.

Статтями 57,59,60 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Вищезазначена вимога пред’являється до суду при постановлені рішення ч. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 року № 11 „Про судове рішення".

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий право чин може бути визнаний судом недійсним.

Беручи до уваги вищевикладене, а також враховуючи, що позивачем в судовому засіданні не надано доказів сплати ОСОБА_2 коштів, які є його особистою власністю, або неможливості використання вищезазначених коштів його дружиною, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог.

На підставі ст. ст. 215,901 ЦК України, ст. ст. 57,60,65 СК України та керуючись Постановою Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" від 28.04.1978 року №3, ст. ст. 57,58 60,84,88,199,213-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Солом’янський районний суд м. Києва протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, яка подається протягом десяти днів з дня оголошення рішення.